справа №2-1637/2010 рік
РІШЕННЯ
Іменем України
21 липня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді – Цветкова О. Я.
при секретарі – Пшеничній Г. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим, третя особа – Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим про визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Керченського міського суду з позовом до Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим про визнання права власності на нерухоме майно – сарай-гараж, загальною площею 19,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А», приміщення 1-1. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 09.10.2002 р. реєстр. № 4029. Позивач переобладнав сарай в гараж, що приналежить до придбаної ним квартири. Висновками Міської СЕС, Проектної фірми «Керчпроект» та Керченського міського управління МНС України в АР Крим встановлено відповідність збудованого гаражу санітарним та Держаним будівельним нормам, а також нормам і правилам проектування.
Ухвалою суду від 15.06.2010 р. у судовому засіданні до участі у справі як третю особу без самостійних вимог залучено Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим.
Представники позивача за довіреністю ОСОБА_2 та за договором про надання правової допомоги адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити повністю.
Представник відповідача за довіреністю Власова Г. С. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вказуючи, що гараж є самовільним будівництвом.
Третя особа явку представника у судове засідання не забезпечила, втім, враховуючи відсутність заперечень з боку представників сторін проти розгляду справи без участі представника третьої особи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника третьої особи з метою недопущення необґрунтованого затягування розгляду справи.
Вислухавши пояснення представників сторін і дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 09.10.2002 р. реєстр. НОМЕР_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 в громадянина ОСОБА_5, який набув право власності на вказану квартиру згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 04.10.2002 р. на підставі рішення Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим № 908 від 04.10.2002 р. в порядку приватизації, що підтверджується договором (а.с.5,40-41), довідкою КРП «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» від 02.06.2010 р. (а.с.33) та не заперечується відповідачем.
Відповідачі проживають у вказаній квартирі з 1988 року, про що свідчать штампи про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, наявні у паспортах відповідачів (а.с.10-11).
Представники позивача вказують на приналежність сараю, який був переобладнаний в гараж, до квартири, власником якої є позивач, що є на їх думку підставою для визнання за позивачем права приватної власності на вказаний гараж.
У Технічному паспорті на квартиру, що був складений при приватизації квартири, не вказано, що разом з квартирою приватизуються також господарсько-побутові будівлі (а.с.38-39). Не вказано про перехід до позивача права власності на сарай або гараж при купівлі квартири також й у договорі купівлі-продажу квартири (а.с.5,40-41).
У Технічному паспорті на гараж АДРЕСА_2, складеному КРП «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» 06.10.2008 р. (а.с.10-16) та в документах Міської СЕС, Проектної фірми «Керчпроект» та Керченського міського управління МНС України в АР Крим, якими встановлено відповідність збудованого гаражу санітарним та Держаним будівельним нормам, а також нормам і правилам проектування, вказано, що гараж є самовільно збудованим (а.с.6-9).
Таким чином, в наданих позивачем документах відсутнє посилання на приналежність до квартири, власником якої є позивач, сараю або гаражу. Втім, суд з цього приводу зазначає наступне.
Статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.
Рішенням Конституційного суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 у справі N 1-2/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Отже позивач, набувши право власності на квартиру, придбавши її у власника, який набув право власності на неї в порядку приватизації, одночасно набув право спільної власності на сарай. Цей факт не потрібно доводити якими-небудь документами про право на сарай.
Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Таким чином, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на той факт, що позивачеві земельна ділянка не надавалась, оскільки сарай розташований на прибудинковій території, порядок використання якої визначається співвласниками квартир.
Листами Комунального підприємства «Войковець» від 16.04.2010 р. та КРП «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» від 02.06.2010 р. також підтверджено, що при приватизації квартири у власність громадян перейшли також допоміжні приміщення, а позивач є користувачем гаражу АДРЕСА_2 (а.с.27,33).
Отже, сарай споруджено на земельній ділянці прибудинкової території, тому позивач, разом з іншими власниками квартир у будинку АДРЕСА_1, є співвласником допоміжних приміщень, зокрема, сараю, що не потребує згідно з чинним законодавством вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій, зокрема отримання підтверджуючих таке право документів.
Втім суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги про визнання за ним права приватної власності на сарай-гараж не можуть бути задоволені, оскільки допоміжні приміщення є спільною власністю співвласників квартир у будинку АДРЕСА_1, тому задоволення позову може порушити права та інтереси інших співвласників.
У рішенні Конституційного суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 у справі N 1-2/2004 наголошено, що співвласники квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т.ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України.
Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.
Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Втім, позивачем заявлені вимоги про визнання за ним права приватної власності на сарай, який перебуває у спільній власності, які повинні вирішуватись іншим способом, ніж обраний позивачем, а тому суд, виходячи з відсутності обґрунтованих належними доказами доводів позивача і враховуючи положення ст. ст. 10, 11 ЦПК України, вважає застосування обраного позивачем способу необґрунтованим.
Слід також зауважити, що позивачем фактично заявлені вимоги про визнання права на самочинне будівництво, які не можуть бути задоволені також з урахуванням наступних обставин.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про планування і забудову територій», статті 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст.182, ч.2 ст.331 ЦК України, ст.31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України «Про планування і забудову території», Регіональних правил забудови і використання території в АРК від 18.09.2002р. №241-3/02, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно - право власності виникає з моменту державної реєстрації прийнятого до експлуатації новоствореного нерухомого майна; прийняття до експлуатації нерухомого майна не належить до юрисдикції суду, а належить відповідному компетентному органу при наявності певних умов щодо будівництва.
За таких обставин, у задоволенні позову належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРIШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим, третя особа – Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим про визнання права власності на нерухоме майно – відмовити.
Рiшення може бути оскаржено в апеляцiйному порядку до Апеляцiйного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рiшення апеляцiйної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рiшення заяви про апеляцiйне оскарження i поданням пiсля цього протягом двадцяти днiв апеляцiйної скарги.
Повний текст рішення виготовлений 22 липня 2010 р.
Суддя О. Я. Цветков