Справа № 2-3022/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 31 травня 2010 року                     м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:          Антоняк Т. М.

секретаря:              Барабаш М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, Івано-Франківської філії ВАТ “Селянський комерційний банк “Дністер”, ліквідатора ВАТ СКБ “Дністер” ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, відсотків, пені, моральної шкоди та понесених судових витрат, суд -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства селянського комерційного банку “Дністер”, Івано-Франківської філії ВАТ СКБ “Дністер” з вимогами про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу в сумі 10000 гривень, відсотків за користування коштами по депозитному вкладу — 614,77 гривень, пені за прострочення виплати коштів по вкладу — 71,23 гривень,  моральної шкоди у розмірі 3000 гривень та понесених судових витрат.

    Ухвалою суду від 23 квітня 2010 року до участі в справі залучено в якості співвідповідача ліквідатора ВАТ СКБ “Дністер” ОСОБА_2.

    В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених у поданій позовній заяві. Просив позов задоволити.

Представник відповідача — ВАТ СКБ “Дністер” в судове засідання не з'явився, подав письмове заперечення на позовну заяву (а.с. 25-26).

Відповідач — ліквідатор ВАТ СКБ “Дністер” ОСОБА_2 не з'явився в судове засідання.

    Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані ВАТ СКБ “Дністер” письмові заперечення, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

    В судовому засіданні встановлено, що 29 квітня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 як вкладником та відповідачем ВАТ СКБ “Дністер” в особі  керуючого Івано-Франківської філії ВАТ СКБ “Дністер” Твердохліба Ю.В. було укладено договір банківського вкладу №145921 (а.с.11), відповідно до якого (п.п.1.2; 1.3) позивач вніс, а Банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 10000 грн. строком на 9 місяців з визначеною датою повернення — 29 січня 2010 року.

    Відповідно до п.п. 4.3.2, вищезазначеного договору банківського вкладу Вкладник має право при закінченні терміну розміщення депозиту за вказаним Договором, а також у випадку його дострокового розірвання, отримати суму депозиту та нарахованих процентів (на умовах цього Договору).

    Наведене підтвердилось в судовому засіданні копією договору (а.с.11).

    Позивач звертався до відповідача з заявою від 01.02.2010р. про повернення усієї суми коштів банківського вкладу, на що отримала відмову, з посиланням на постанову Національного банку України №617 від 15.10.2009 року відповідно до якої у ВАТ СКБ “Дністер” продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців — з 17.10.2009 року до 16.04.2010 року по зобов'язання банку за договорами банківських вкладів (а.с.8).

Разом з тим, статтями 1058, 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

    Також статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

    Таким чином, в судовому засіданні було встановлено суперечність Постанови Правління Національного банку України в частині введення тимчасової заборони на задоволення вимог кредиторів Банку та зазначеними нормами Цивільного Кодексу України.

    Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Частиною 3 статті 22 Конституції України гарантується, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, це також стосується і підзаконних актів, які повинні відповідати Конституції України та законам України.

    Згідно з положеннями частини 4 статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

    Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність застосування в даному випадку положень статей 1058, 1060 ЦК України, відповідно до яких відмова відповідача у видачі Депозиту є незаконною.

    Статтєю 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття має перелік способів захисту прав та інтересів, який не є вичерпним, оскільки частиною 2 пункту 10 встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу захисту належить особі. В зв'язку з чим вимога позивача про стягнення суми Депозиту з відповідача є законною.

Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 614,77 грн. відсотків за користування коштами по депозитному рахунку та стягнення пені за прострочення виплати коштів в сумі 71,23 грн. за період з 30.01.2010р. по 18.02.2010р. то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не представлено належних доказів, які б давали підставу для її задоволення.

    Також позивач просить стягнути з відповідача завдані йому моральні збитки в сумі 3000 грн., мотивуючи це тим, що внаслідок неповернення суми вкладу він переніс нервові потрясіння через неможливість користування своїми коштами.

    Однак, дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не наведено підстав та не надано підтвердження, які саме йому заподіяні моральні страждання, а також те, з чого позивач виходив при розрахунку моральної шкоди, не доведено в чому полягає протиправність діяння відповідача та вина при заподіянні моральної шкоди.

    Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п. 5 вищевказаної Постанови Верховного Суду України до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій моральній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

      Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

    Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    На підставі викладеного суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача, тому задовольняє їх частково.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст. 19, 22 Конституції України, ст. 526, 1058, 1060, 1061 ЦК України,  ст.ст. 3, 10, 60, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд-

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер” на користь ОСОБА_1 10000,00 гривень банківського вкладу.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер” на користь ОСОБА_1 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 100,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду області може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

    Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається через Івано-Франківській міський суд до апеляційного суду Івано-Франківської області.

    Суддя:                                  Антоняк Т. М.