Справа № 2-3263-1/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2010 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді Петренко Н.О.
при секретарі Захарченку В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування Ѕ частини квартири недійсним та визнання права власності
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, посилаючись на те, що відповідачем не здійснюється ніяких дій з приводу розірвання договору дарування, який було оформлено як удаваний правочин. Позивач стверджує, що між ним та відповідачем виникли правовідносини з приводу запозичення грошових коштів. Укладений оскаржуваний договір дарування, відповідно до якого позивачем було подаровано відповідачу Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, передбачав забезпечення гарантій по поверненню коштів відповідачу. На даний час позивач провів повний розрахунок, однак, відповідач не здійснює ніяких дій щодо розірвання договору дарування. Разом з тим, позивач не має можливості через нотаріальну службу розірвати оскаржуваний договір в силу того, що усі правовстановлюючі документи на квартиру знаходяться у відповідача, а тому вимушений звернутися з позовом до суду. У зв’язку з вищенаведеними обставинами позивач просить суд визнати договір дарування Ѕ частини квартири недійсним та визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач відмовився від п.2 позовних вимог, просить визнати договір дарування Ѕ частини спірної квартири недійсним.
Відповідач проти задоволення позову не заперечував. В судовому засіданні підтвердив усі фактичні обставини, що викладені в позовній заяві, при цьому зазначав, що на останньому не лежить обов’язок щодо анулювання договору дарування.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному об’ємі.
В судовому засіданні встановлено, що 10 серпня 1999 року позивачем та відповідачем, на підставі договору купівлі-продажу було придбано в рівних частках квартиру за АДРЕСА_1.
В грудні 2009 року позивач позичила у відповідача значну суму грошових коштів. Як гарантію повернення коштів 05 грудня 2009 року сторонами у справі було нотаріально оформлено договір дарування частини квартири, відповідно до якого, позивач передала в дар майно, а саме Ѕ частину квартири під АДРЕСА_1 у власність відповідача – ОСОБА_2.
На день розгляду справи в суді позивачем було проведено повний розрахунок з відповідачем, однак остання, не здійснює ніяких дій, направлених на розірвання договору дарування.
Відповідно до ст. 214 ЦК України «особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом». Оскільки договір дарування є одностороннім правочином, тому останній підлягає розірванню через нотаріальну службу. Однак, як встановлено судом, у зв’язку з тим, що усі правовстановлюючі документи знаходяться у відповідача, позивач не мав фактичної можливості відмовитись від договору дарування через нотаріальну службу. В свою чергу відповідач повністю усунув себе від виконання даного обов’язку, посилаючись на ту обставину, що даний обов’язок лежить на позивачеві.
Згідно із ст. 235 ЦК України «удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили».
Відповідно до ст. 1046 ЦК України «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками».
Відповідно до ст. 1049 ЦК України «позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
Зі слів учасників процесу та матеріалів справи судом встановлено, що позивачем була отримана безпроцентна позика на невизначений термін. Проте, отримані гроші в повному обсязі були повернені відповідачу в квітні 2010 року. Із цих підстав реальний договір позики, який було приховано під удаваним договором дарування вважається виконаним.
Відповідно до ст. 599 ЦК України «Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином».
Припинення зобов’язання за договором позики передбачає відновлення всіх наявних прав сторін. В даному випадку це передбачає, що удаваний договір дарування підлягає визнанню недійсним, оскільки він не передбачав настання певних правових наслідків, а був укладений для приховування реального договору позики, який на даний момент виконаний в повному обсязі і зобов’язання по останньому припинені.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Крім того, ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У ч. 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Спірний договір дарування частини квартири не має ознак безоплатного передання в дар майна, тобто він вчинений без наміру створити правові наслідки, обумовлені його умовами.
Наведене вказує на те, що як при укладенні спірного договору, так і при його виконанні у позивача не було наміру безоплатної передачі майна відповідачу, тобто не було наміру створювати правові наслідки, які витікають з правової природи договору дарування.
Таким чином суд доходить висновку, що договір дарування частини квартири від 05 грудня 2009 року є недійсним.
Правові наслідки визнання правочину недійсним передбачені ст. 216 ЦК України, де, зокрема, зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 235 ЦК України «правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення».
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 208, 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування Ѕ частини квартири від 05.12.2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. за № 6501.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: