11а-41-2009
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2009 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону у складі:
головуючого - генерал-майора юстиції Кузьміна А.С., суддів -полковників юстиції Загоруйка В.В. і Оксененка О.М., при секретарі Куліченко Н.І., за участю начальника відділу військової прокуратури Центрального регіону полковника юстиції Грицини С.М., прокурора відділу підполковника юстиції Будового С.М., виправданого ОСОБА_6, розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача - прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону Грицини СМ. на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 5 травня 2009 року, яким старший слідчий відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області майор юстиції
ОСОБА_6, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жадове, Семенівського району, Чернігівської області, українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1
- виправданий за обвинуваченням у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 424 КК України, за відсутністю в його діях складу злочину.
Вироком суду гарнізону за відсутністю в діях складу злочину виправдано ОСОБА_6, який обвинувачувався в тому, що він, являючись військовою службовою особою, діючи умисно, перевищуючи владу та службові повноваження вчинив дії, які явно виходили за межі наданих прав і повноважень, а саме: 18 та 21 листопада 2000 року в м. Чернігові розслідуючи кримінальні справи, пов’язані із котрабандою нафтопродуктів, у порушення Конституційних норм, норм кримінально-процесуального законодавства і спеціальних норм якими визначався порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого майна і розпорядження ним, незаконно виніс постанови про реалізацію речових доказів - нафтопродуктів та, ще до утворення комісії по проведенню опису, оцінки і передачі майна для реалізації, в резолютивній частині постанов визначив ціни їх реалізації, що були вказані у висновках експертів Чернігівської торгово-промислової палати, без урахування всіх необхідних платежів і зборів, а саме: вартості митної процедури, мита, транспортних витрат, роздрібної надбавки, послуг по сертифікації, збереженню та інших можливих витрат, що призвело до реалізації нафтопродуктів за зниженими цінами та до настання тяжких наслідків у вигляді заподіяння державі збитків в сумі 15 566 959,45 грн.
Прокурор в своїй апеляції не погоджується із вироком яким ОСОБА_6 виправдано, вважає його необгрунтованим і таким, що підлягає скасуванню в зв’язку з невідповідністю висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону. На переконання апелянта висновки суду першої інстанції, що дії ОСОБА_6, який виніс постанови про реалізацію речових доказів не суперечать вимогам кримінально-процесуального законодавства з тієї підстави, що реалізація нафтопродуктів відбувалась за згодою та під керівництвом Управління СБУ в Чернігівській області (далі-Управління) і не виходили за межі наданих йому повноважень, а відтак не містять складу злочину, є помилковими, оскільки його дії, як слідчого, суперечили ст. ст. 79,80,81,114 КПК України, п. 14,37,58,61 Інструкції і п.п. 1,2, 7,8 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженого ПКМ України №1340 від 25.08.1998 року (далі - Порядок). Згідно чинних норм підстав для реалізації речових доказів у ОСОБА_6 не було. Підтвердженням цього є досліджені судом, але не взяті до уваги висновок науково-правової експертизи проведеної інститутом держави і права ім. Корецького НАН України та роз’яснення Міністерства юстиції України, а також і висновки за результатами службового розслідування порушень законодавства під час розслідування кримінальної справи № 599 і щодо можливих неправомірних дій співробітників Управління.
В апеляції також зазначається, що суд:
- у виправдання ОСОБА_6 неправильно оцінив докази, а саме: покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_14 - колишніх співробітників Управління, які мали добрі і дружні стосунки з підсудним і тому були необ'єктивними; свідка ОСОБА_10 - начальника відділу прокуратури Чернігівської області, який показав, що скасував постанову про реалізацію нафтопродуктів через відсутність доказів про їх контрабанду; листи керівників прокуратури Чернігівської області, щодо усунення порушень вимог КПК, а також довідку про перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності ТОВ „Альфа-С" щодо фактичного завершення реалізації нафтопродуктів;
- не мотивував висновки щодо отримання вказівок керівництва Управління про винесення постанов про реалізацію речових доказів, оскільки жоден із керівників ОСОБА_6 не давав розпоряджень щодо визначення в постановах ціни реалізації, а в листуванні між керівництвом СБУ, Генеральної прокуратури України, прокуратури Чернігівської області, Міністерства транспорту і ДПА мова ішла про прийняття рішення щодо реалізації нафтопродуктів саме у встановленому законом порядку;
- помилково дав оцінку постанові органу досудового слідства щодо закриття кримінальної справи стосовно службових осіб Управління ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_14 тому, що в ній вирішено питання лише в частині ціни реалізації речових доказів;
- неправильно витлумачив норми ст. 41 КК України і ст. 114-1 КПК України, щодо сприйняття правомірним усного розпорядження начальника слідчого Управління Павліка на реалізацію речових доказів, віддавши перевагу першому, оскільки права і обов’язки учасників кримінально-процесуальних відносин визначаються Кримінально-процесуальним кодексом України, а також допустив невірне тлумачення ч. 1 ст. 81 КПК України, згідно якої доля речових доказів вирішується в постанові про закриття кримінальної справи;
- неправильно прийшов до висновку, що винесення постанов про реалізацію речових доказів відбувалось в умовах крайньої необхідності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що небезпека не була явною і, крім того, не була застосована ст. 39 КК України;
- відсутня належна оцінка доказів щодо визначення та формування ціни реалізованих речових доказів, спочатку експертами Чернігівської торгово-промислової палати, а в наступному комісією з опису, оцінки та передачі майна у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998 року;
- неправильно застосував п.1 ст. 5 КК України, вирішивши керуватись положеннями Інструкції від 13.05.2004 року;
- не вірно зробив висновок про відсутність в обвинуваченні ОСОБА_6 будь-яких обґрунтувань вчинення ним саме військового злочину.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора в підтримку апеляції, виправданого ОСОБА_6, який вважав за необхідне відхилити апеляцію, перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону приходить до наступних висновків.
Як наведено у вироку, суд першої інстанції з приводу пред’явленого ОСОБА_6 обвинувачення в умисному перевищенні влади та службових повноважень в частині винесення постанов про реалізацію речових доказів від 18.11.2000 р. та від 21.11.2000 р. по кримінальним справам №№ 595,599,601, на підставі дослідження у своїй сукупності усіх доказів по справі встановив, що винесення ОСОБА_6 постанов про реалізацію речових доказів не суперечило вимогам КПК України і, до того ж, дана реалізація речових доказів відбувалася за згодою та під керівництвом Управління, Слідчого управління СБ України, в умовах існуючої реальної можливості виникнення надзвичайної ситуації та наявною загрозою заподіяння матеріальних збитків і шкоди навколишньому середовищу, об'єктам господарювання та населення. Слідчим Мринським у процесуальний спосіб, в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог ст. 130 КПК України, після отримання вказівки начальника слідчого управління, в умовах очевидності, без будь-якого утаємничення, були винесені постанови про реалізацію громіздких речових доказів, які неможливо було зберігати в органах дізнання, досудового слідства або передати для зберігання відповідному підприємству, установі, організації, які б могли забезпечити належні умови для зберігання, а також не можливо було повернути володільцям без перешкод для успішного провадження в справі і ці речові докази представляли реальну загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Суд зробив висновок, що досліджені судом матеріали та докази, здобуті в судовому засіданні, дозволяють однозначно стверджувати про відсутність в діях ОСОБА_6 дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, а відтак дії підсудного по винесенню постанов про реалізацію речових доказів не містять складу злочину, як про це стверджується в обвинуваченні.
Виправдовуючи ОСОБА_6 в частині обвинувачення про визначення ним ціни реалізації нафтопродуктів в постановах від 18 і 21.11.2000 р. без врахування всіх необхідних платежів і зборів, а саме: вартості митної процедури, мита, транспортних витрат, роздрібної надбавки, послуг по сертифікації, збереженню та інших можливих витрат, що заподіяло збитки в сумі 15 566 959,45 грн., суд мотивував свій висновок тим, що ці постанови не містили будь-яких категоричних вказівок про конкретну ціну, методику її розрахунку і механізм ціноутворення, а фактична реалізація нафтопродуктів стала можлива і, як
наслідок, відбулась виключно після складання у встановленому порядку створеною відповідно до вимог Порядку комісією актів опису, оцінки та передачі майна, затвердженими начальником УСБУ в Чернігівській області. На підставі оцінки в сукупності досліджених в судовому засіданні доказів по справі суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність прямого причинно-наслідковий зв’язку між посиланням в постановах про реалізацію нафтопродуктів на ціну, визначену експертами Чернігівської торгово-промислової палати та встановлення ціни реалізації речових доказів виключно членами комісії по опису, оцінці та передачі майна у спосіб, визначений Порядком для такої ціни, тобто шляхом складання актів опису, оцінки та реалізації майна. З цих підстав вказав суд у вироку пред’явлене ОСОБА_6 обвинувачення в цій частині не ґрунтується на наявних матеріалах кримінальної справи, а є припущенням з боку органів досудового слідства. При цьому, як зазначив суд можливості щодо встановлення нових доказів, в даному випадку вичерпані, а тому у відповідності до положень статті 62 Конституції України всі сумніви з цього приводу тлумачаться на користь підсудного, в зв’язку з чим дане звинувачення не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами.
Зокрема, висновки суду щодо отримання ОСОБА_6 вказівки керівництва Управління щодо винесення постанов для реалізацію речових доказів, ґрунтуються на показах свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_14. З показів вказаних свідків вбачається, що після узгодження питання про реалізацію нафтопродуктів, ОСОБА_6 були винесені постанови про реалізацію нафтопродуктів з метою запобігання зростання збитків, які несли державні установи в зв’язку з простоєм вагонів-цистерн. Реалізація нафтопродуктів була доручена державній податковій інспекції м. Чернігова і комерційній структурі «Альфа-С» згідно договорів укладених керівництвом Управління СБУ в Чернігівській області за вартістю, яка була визначена комісією на підставі висновку експертів Чернігівської регіональної торгово-промислової палати, про що був складений акт опису, оцінки і передачі майна, затверджений начальником Управління.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що хоча слідчий ОСОБА_6 і являвся процесуально самостійною особою, проте, в даному випадку діяв на підставі вимог ст. ст. 114-1,130 КПК України, виконуючи розпорядження керівництва щодо реалізації речових доказів, а також мотивуючи таке рішення в постановах та у відкритий спосіб.
Постановою від 02. 09.2008 року в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб УСБУ в Чернігівській області, в тому числі і щодо начальника слідчого Управління Павліка П.І. за фактом перевищення влади і службових повноважень при прийнятті рішення про реалізацію речових доказів по кримінальним справам №595,596,599 і 601 відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України.
Нагальність вирішення проблеми з реалізацією великої кількості контрабандних нафтопродуктів, що накопичились на кількох залізничних станціях підтверджується листуванням керівництва РНБО України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Чернігівської області, Міністерства транспорту і ДПА (листи №6/3910 від 27.11.2000 р., № 05-21737-00 від 03.01.01 р., № 05-21737-00 від 013.01.01 р. і інші.)
Аналізуючи доводи апелянта щодо необхідності дій слідчого в рамках вимог кримінально-процесуального законодавства апеляційний суд бере до уваги і той факт, що органи досудового слідства, в свій час, закриваючи провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_6 і інших посадових осіб Управління СБУ України, в кількох постановах наголошували, що при прийнятті рішення щодо реалізації речових доказів вказані посадові особи діяли в умовах крайньої необхідності оскільки на залізничних станціях, у зв’язку із розслідуванням кримінальних справ про контрабанду накопичилось 545 цистерн з нафтопродуктами, що загрожувало екологічній безпеці в регіоні та виникнення катастрофи техногенного характеру.
Стосовно твердження апелянта, що суд не взяв до уваги висновок науково-правової експертизи проведеної інститутом держави і права ім. Корецького НАН України та роз’яснення Міністерства юстиції України, то така експертиза по даній кримінальній справі не проводилась, а тому не могла являтись доказом в розрізі вимог ст. 65 КК України так само як і лист заступника Міністра юстиції щодо роз’яснень положень Кримінально-процесуального кодексу України. Крім того, з матеріалів службового розслідування, на яке посилається апелянт в обґрунтування заперечень на рішення суду, а також постанов досудового органу щодо юридично оцінки дій посадових осіб Управління СБУ в Чернігівській області вбачається, що ОСОБА_6 діяв на виконання керівництва Управління, справа щодо яких була закрита на підставі п.2 ст. 6 КПК України.
Помилковим в апеляції є зауваження про висновок суду, що винесення постанов про реалізацію речових доказів відбувалось в умовах крайньої необхідності за відсутності такої, оскільки згідно вироку рішення про виправдання ОСОБА_6 не приймалось з підстав, що визначаються ст. 39 КК України.
Безпідставним є і посилання в апеляції, що ОСОБА_6 своєю постановою про реалізацію речових доказів зобов’язав членів комісії реалізувати нафтопродукти за цінами, що були ним зазначені в постанові. По-перше, природно неможливо зобов’язати того, кого на даний момент не існує, оскільки на дату винесення постанови комісія ще не була створена. По - друге, з тексту постанов не вбачається, що слідчий ОСОБА_6 зобов’язував комісію, яка повинна була бути створеною, реалізувати речові докази саме за тією ціною, що ним визначалась в цих постановах. І головне, згідно п. 7 Порядку вартість товару при його реалізації встановлюється виключно спеціально утвореною для цього комісією. Таким чином слід прийти до висновку, що тільки комісія встановлює ціни на майно, що реалізується. Більш того, як вбачається з матеріалів, саме комісією з числа представників Державної податкової служби, фінансового органу міської ради, ТОВ «Альфа» та СБ України в Чернігівській області була встановлена вартість конфіскованих нафтопродуктів. Стосовно того, що ця вартість співпадає з ціною про яку зазначив в постановах слідчий ОСОБА_6, то сам по собі цей факт не дає підстави визнати, що саме ОСОБА_6 визначив цю вартість і зобов’язав членів комісії вказати її у відповідних актах, оскільки доказів щодо таких обставин не було встановлено ні слідчим органом, ні в судовому засіданні, а також враховуючи, що ця вартість була взята з висновків експертів Чернігівської регіональної торгово-промислової палати, що не ставились під сумнів членами комісії. До того ж, з актів акту опису, оцінки і передачі майна від 20.11.2000 р. який затвердив начальник управління СБ України в Чернігівській області вбачається, що комісія на підставі Порядку провела опис і визначила вартість майна-нафтопродуктів, що були речовими доказами по кримінальним справам і передані на реалізацію згідно постанов слідчого. Твердження апелянта, що своєю постановою слідчий ОСОБА_6 фактично зобов’язав членів комісії порушити Порядок не відповідає дійсності і тому, що свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які входили до її складу, надали пояснення, що вартість була ними визначена самостійно, виходячи з висновків експертів Чернігівської торгової палати. При цьому вони мали можливість призначити повторну експертизу і встановити іншу вартість в разі незгоди з тією, що ними розглядалась, а в разі виникнення розбіжностей у членів комісії щодо цього питання вони могли запросити інших експертів для визначення вартості майна на день його реалізації.
Таким чином, згідно п. 7 затвердженого Порядку постанови слідчого про розпорядження вилученим майном були лише підставою для створення комісії по опису та оцінці майна і мали обов’язковий характер для виконання тільки в частині реалізації майна, а в частині щодо розподілу коштів та визначення ціни реалізації текст постанов не мав імперативу. Підтвердженням тієї обставини, що слідчий не міг встановлювати ціну за якою відбувалась реалізація нафтопродуктів є той факт, що обов’язковим документом визначення ціни реалізації згідно Порядку є акт оцінки та передачі речових доказів. До того ж відповідно до вимог п.п. 12 та 19 Порядку контроль за дотриманням цих вимог покладався на державну податкову адміністрацію, що і відбувалось в дійсності.
Що ж до інших посилань в апеляції, які стосуються аналізу висновків суду першої інстанції та зауважень з приводу оцінки судом досліджених доказів, а також конкуренції норм права, то апеляційний суд їх відхиляє визнаючи суб'єктивним судженням, що не ґрунтується на доказах, яким встановлені фактичні обставини справи.
Наявні та встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи дають підставу погодитись з висновком суду першої інстанції про вичерпність встановлення нових доказів і відповідно до положень статті 62 Конституції України тлумачити всі сумніви на користь підсудного.
Наведене також дає підстави визнати, що суд першої інстанції, всупереч доводам апелянта досить повно, всебічно і об'єктивно дослідив зібрані по справі докази і правильно встановив фактичні обставини справи, на підставі яких прийняв рішення про відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину.
За таких обставин виправдальний вирок стосовно ОСОБА_6 апеляційний суд визнає таким, що відповідає Закону.
Керуючись ст. ст. 362,365-366 КПК України, військовий апеляційний суд регіону,
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 5 травня 2009 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.