11а-40-2009
Головуючий по справі: майор юстиції СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ І.О.
Доповідач: полковник юстиції ЗАГОРУЙКО В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2009 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі:
головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
суддів - полковника юстиції ЄЛФІМОВА О.В.
та полковника юстиції ЗАГОРУЙКА В.В.,
при секретарі МАКАРЕНКО Ю.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКІНА О.О.,
розглянувши апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 14 травня 2009 року, за якою колишнього начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Дрогобицько-Бориславського ОРВК Львівської області майора запасу
ОСОБА_6,, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стебник Львівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 1994 та 2006 років народження, раніше не судимого, звільненого з військової служби у запас в червні 2008 року,
засуджено за ст. ст. 366 ч.1 КК України, на підставі якої призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) грн., з позбавленням права займати посади, пов’язані з адміністративно-розпорядчими функціями строком на 1 (один) рік,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з вироком, ОСОБА_6 в травні 2007 року, будучи військовою службовою особою -начальником відділення офіцерів запасу і кадрів Дрогобицько-Бориславського ОРВК Львівської області та особою відповідальною за облік нагород, маючи на меті приховати факт невручення відзнаки Міністерства Оборони України - медалі «15 років Збройним Силам України» всім особам, які підлягали нагородженню, вніс в офіційний документ, а саме: протокол вручення вказаної відзнаки від 10 травня 2007 року, який відповідно до п. 25 «Положення про заохочувальні відзнаки Міністерства Оборони України», затвердженого наказом МО України №131 від 2 березня 2006 року, складається для підтвердження факту нагородження, завідомо неправдиві відомості щодо вручення вказаної відзнаки Міністерства оборони України громадянам: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, хоча вказані громадяни в дійсності дані нагороди так і не отримали, але підлягали нагородженню.
В своїй скарзі засуджений, не погоджуючись з рішенням суду, просить вирок стосовно нього скасувати, та кримінальну справу стосовно нього закрити на підставі ст. 6, п. 2 КПК України, в обґрунтування чого вказує наступне. На думку апелянта, судом не встановлено таки обов’язкові обставини предмету доказування в даній справі, що відносяться до події злочину, як спосіб, час і місце його вчинення, що істотно вплинуло на правильність висновків суду. Про упередженість і необ'єктианість суду 1-ї інстанції, на думку автора апеляції, свідчить намагання суду у будь-якому випадку постановити обвинувальний вирок, а у подальшому за всяку ціну відстояти його, а також відхилення судом клопотань та зауважень на протокол судового засідання, в тому числі, в порушення діючого в держави демократичного принципу: „все, що не заборонено законом, -дозволено", суд гарнізону не видав йому копію протоколу судового засідання. Як далі стверджує апелянт, суд, в порушення вимог п.2 ч. 1 ст. 369 КПК України не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки (неспотворені показання самого засудженого, показання свідків ОСОБА_62, ОСОБА_63, в частинах, які підтверджують покази ОСОБА_6), а висновок суду в частині ніби складання засудженим завідомо неправдивих документів або внесення ним в них завідомо неправдивих відомостей всупереч вимог п.1 ч.1 ст. 369 КПК України не підтверджена жодним доказом. Крім того, ОСОБА_6 вважає, що в його діях відсутні всі
обов’язкові ознаки складу злочину, оскільки він не усвідомлював, що вносить до офіційного документу завідомо неправдиві відомості.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав за необхідне скаргу залишити без задоволення, військовий апеляційний суд регіону, вивчивши матеріали справи, та обговоривши доводи скарги, приходить до наступного.
Суд 1-ї інстанції, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_6, встановивши фактичні обставини справи, прийшов до невірних висновків щодо безумовної доведеності його вини у вчиненні інкримінованих тому злочинних дій.
Так, суд гарнізону визнав ОСОБА_6 винним в тому, що той, являючись військовою службовою особою, в травні 2007 року вніс завідомо неправдиві відомості до офіційного документу - протоколу вручення відзнаки МО України.
Сам ОСОБА_6 в суді показав, що згідно службових обов’язків на нього покладалося отримання та облік державних нагород, які надходять до Дрогобицько-Бориславського ОРВК з Львівського ОВК для подальшого вручення громадянам, які підлягають нагородженню, а також складання відповідних протоколів та звітів для подачі на затвердження військовому комісару. При цьому він зазначив, що вищевказаний протокол вручення відзнаки МО України складався ним особисто.
Наказом МО України № 131 від 2 березня 2006 року введено в дію „Положення про заохочувальні відзнаки Міністерства Оборони України", пункт 25 якого встановлює, що „про вручення нагородженому відзнаки складається протокол вручення... Протокол підписується особою, яка її вручала, та скріплюється печаткою органу, що провів вручення".
Тобто в даному випадку, органами досудового слідства та судом було достовірно встановлено, що проекти протоколів про вручення нагород складались саме ОСОБА_6, однак вони підписувались та на них ставилась печатка військкомату саме військовим комісаром, який повинен був вручати нагороди громадянам, і саме останньому було відомо кому вручення не відбулось з тих чи інших причин. Оцінки цьому факту судом не дано, хоча Його встановлення може суттєво вплинути на рішення суду, оскільки, на переконання суду регіону, проект протоколу, складений ОСОБА_6, та не підписаний військовим комісаром, не являється ні офіційним документом, ні документом взагалі.
В зв’язку з тим, що дане питання не було вирішено під час судового слідства при розгляді справи судом гарнізону, а суд регіону під час апеляційного розгляду справи позбавлений можливості встановити даний факт, то в даному випадку суд вважає за необхідне вирок скасувати, а справу направити на новий розгляд для з’ясування наведених вище обставин.
Крім того, 13 травня 2009 року при розгляді кримінальної справи судом гарнізону було винесено постанову, згідно якої ОСОБА_6, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та кримінальну справу в частині вчинення ним даного злочину в період з березня 2003 по серпень 2005 років відносно нього з цієї ж підстави закрито. Таким чином, суд гарнізону, ще до винесення обвинувального вироку по даній справі, виніс рішення, яким визнав ОСОБА_6 винним у скоєнні злочинів, цілком аналогічних тим, за яки він засуджений за даним вироком, що є неприпустимим.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365-366,369 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - задовольнити частково. Вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 14 травня 2009 року стосовно ОСОБА_6 - скасувати в зв’язку з невідповідністю висновків суду 1-ї інстанції фактичним обставинам справи. Справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.