11а-36-2009

Головуючий по справі: підполковник юстиції РИМАР Є.П.,

Доповідач: полковник юстиції ЗАГОРУЙКО В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2009 року місто Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі:

головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С.,

суддів - підполковника юстиції ТКАЧУКА О.С.

та полковника юстиції ЗАГОРУЙКА В.В.

при секретарі МАКАРЕНКО Ю.В.

за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО СМ., виправданого ОСОБА_6,

розглянувши апеляцію прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО С.М. на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 8 травня 2009 року, за яким оперативного чергового 2 сектору режимно-секретного відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівський області майора

ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Халявин Чернігівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не судимого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину,

по звинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 424 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з вироком, органами досудового слідства ОСОБА_6, який у 2000 році займав посаду старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу Управління СБ України в Чернігівський області, обвинувачується у тому, що він, у той час являючись військовою службовою особою та будучи наділеним повноваженнями слідчого, діючи умисно, перевищив владу та службові повноваження, вчинивши дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, при наступних обставинах. 16 листопада 2000 року, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 79,80 Кримінально-процесуального Кодексу України, п/п 4 п.1 та п.п. 7,8 «Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави і розпорядження ним» затвердженого ПКМ України №1340 від 25.08.1998 року (далі - Порядок), ст. 35 Закону України «Про службу безпеки України», ст. 114 КПК України, при розслідуванні кримінальної справи за № 596 незаконно виніс постанову від 16 листопада 2000 року про реалізацію речових доказів - нафтопродуктів, які не відносяться до товарів з обмеженим терміном зберігання, та не є швидкопсувними. В резолютивній частині постанови ОСОБА_6, ще до утворення комісії по проведенню опису, оцінки і передачі майна для реалізації, у порушення п.8 Порядку, визначив ціни реалізації речових доказів, що зазначені в експертному висновку № ЧК-1037/2 від 15 листопада 2000 року, станом на 10-16 жовтня 2000 року, тобто на час перетину державного кордону України без врахування всіх необхідних платежів і зборів, а саме: вартості митної процедури, мита, транспортних розходів, роздрібної надбавки, послуг по сертифікації, збереженню та інших можливих витрат, що призвело до реалізації нафтопродуктів за заниженими цінами та до настання тяжких наслідків у вигляді спричинення збитків державі на суму 2 214 731,56 грн.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурором подано апеляцію, в якої він просить вирок стосовно ОСОБА_6 скасувати в зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, та неправильним застосуванням судом 1-ї інстанції кримінального закону. Крім того, прокурор просить постановити по справі свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 424, ч. 3 КК України, та призначити йому покарання в межах позиції державного обвинувача. В обґрунтування цього він вказує, що при наявності суперечливих доказів суд взяв до уваги тільки ті, які на думку суду виправдовують підсудного, не зазначивши у вироку, чому відхилив докази, представлені стороною обвинувачення. Критичної оцінки доказів, норм законодавства, суд, на думку автора апеляції, не здійснив взагалі.

Так, суд не прийняв до уваги викриваючі ОСОБА_6 показання, які він давав на первинному етапі слідства (том 3. а.с. 272-279), а нафтопродукти не відносяться до речових доказів, які можуть швидко зіпсуватися, і тому не підлягають реалізації у ході розслідування кримінальної справи, як товари з обмеженим терміном зберігання. Крім того, на переконання прокурора, вина ОСОБА_6 цілком підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, та інш., висновками експертиз, речовими доказами, іншими документами та матеріалами справи. Разом з тим, зазначає автор апеляції, покази свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та інш. слід оцінювати критично, оскільки вони не відповідають об'єктивно зібраним матеріалам кримінальної справи і надані з метою допомогти колезі ОСОБА_6 уникнути кримінальної відповідальності. Одночасно прокурор в апеляції зазначає, що у реалізації нафтопродуктів по занижених цінах у якійсь мірі є вина і членів комісії -ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, однак, на думку прокурора, очевидно, що у разі притягнення їх до кримінальної відповідальності, вони змінять свої показання і зішлються на ст. 114 КПК України, в якій вказано, що постанова слідчого, в якій прямо вказано про реалізацію нафтопродуктів за цінами, визначеними у експертному висновку, є обов’язковою для виконання. Крім того, прокурор вважає очевидним причинно-наслідковий зв’язок: ОСОБА_6 навмисно зобов’язав членів комісії реалізувати речові докази по занижених цінах. Крім того, прокурор у доповненні до апеляції, просив провести судове слідство у суді апеляційної інстанції, в ході якого допитати свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Заслухавши доповідача, виступ прокурора, який вважав за необхідне апеляцію задовольнити, виступ ОСОБА_6, який просив вирок залишити без змін, військовий апеляційний суд регіону, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, знаходить вирок суду 1-ї інстанції законним та обґрунтованим, виходячи при цьому з наступного.

Виправдовуючи ОСОБА_6, суд 1-ї інстанції поклав в основу вироку перевірені під час судового слідства докази, яки свідчать про відсутність в його діях складу злочину.

Так, 15 жовтня 2000 року начальником слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області порушено кримінальну справу № 596 за фактом вчинення контрабанди нафтопродуктів, тобто за ознаками злочину, передбаченого ст. 70 КК України (в редакції 1960 р.), яку було доручено розслідувати ОСОБА_6, як старшому групи слідчих. У цей же період затримані нафтопродукти, були визнані речовими доказами по вказаній кримінальній справі.

23 листопада 2000 року постановою начальника слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області кримінальні справи за №№ 595 та 596 об'єднано в одному провадженні із збереженням для подальшого обліку № 595.

Далі ОСОБА_6, в межах розслідування вказаної кримінальної справи, було винесено постанову в порядку ст. ст. 78,79,130 КПК України про реалізацію речових доказів.

Сам ОСОБА_6, як на досудовому слідстві, так і в суді з цього приводу показував, що підставами для прийняття рішення про реалізацію стало надзвичайно велике скупчення вагонів на залізничних станціях Чернігівської області, неможливість вирішення питання щодо передачі на зберігання значної кількості нафтопродуктів в стислі строки, оскільки наприклад «Чернігівнафтопродукт» частково належав фігурантам порушених кримінальних справ, а інші або не мали технічної можливості для зберігання, або робили це на комерційній основі за умови попередньої оплати і вартість зберігання нафтопродуктів в цьому випадку прирівнювалася до їх вартості, тобто була економічно невигідною. Внаслідок великої скупченості цистерн була можливість виникнення надзвичайної пожежної чи екологічної ситуації. Сприяли швидкому вирішенню цього питання також і вимоги центральних та місцевих органів влади терміново звільнити від затриманих нафтопродуктів залізничні цистерни, що належали іншим державам, та негайно повернути їх власникам. Можливості передати для зберігання речові докази на комерційній основі слідчий відділ УСБУ в Чернігівській області не мав. В зв’язку з цим про необхідність вирішення питання про реалізацію нафтопродуктів до початку самої реалізації, було відомо як керівництву Слідчого Управління СБУ України, так і керівництву управління УСБУ в Чернігівський області, де це питання неодноразово обговорювалось на службових нарадах під керівництвом начальника УСБУ в Чернігівській області, начальника та заступників слідчого управління - безпосередніх його, ОСОБА_6 керівників і рішення про проведення реалізації речових доказів було схвалено. Він, ОСОБА_6, отримав усну вказівку від безпосередніх своїх керівників на винесення постанови для проведення реалізації.

Він, ОСОБА_6, був переконаний, що, не будучи фахівцем з ціноутворення, він самостійно ціну визначити не міг, а зробив лише посилання на джерело ціноутворення. В разі незгоди з цінами, які були встановлені експертами Чернігівської торгово-промислової палати, комісія з оцінки, опису та передачі майна, у відповідності до повноважень, якими вона була наділена Постановою КМ України №1340, мала право призначити повторні експертизи без будь-яких обмежень для встановлення іншої ціни. Члени комісії визначили ціни реалізації самостійно, та з власної волі погодились з тією ціною, яка була зазначена в експертних висновках. Сама реалізація відбувалася під контролем податкової інспекції. Також ОСОБА_6 зазначив, що його постанова про реалізацію була лише підставою для створення такої комісії по опису і оцінці майна і була обов’язковою для виконання тільки в частині реалізації майна, про що на його думку свідчить винесення в подальшому ним, ОСОБА_6, додаткових постанов про перерахування в доход держави акцизного збору, якими було внесено зміни в резолютивну частину постанови про реалізацію. Крім того, на думку ОСОБА_6, визначення ціни реалізації не було обов’язковим для виконання, оскільки у відповідності до положень «Порядку» - «Контроль за дотриманням вимог порядку (в тому числі і визначенні ціни реалізації) покладається на державну податкову адміністрацію», тобто законодавцем визначений спеціальний порядок визначення ціни реалізації, який не регулюється кримінально-процесуальним законодавством.

Судом гарнізону було безспірно встановлено, що ОСОБА_6 отримав надану в межах компетенції вказівку безпосереднього керівництва - начальника слідчого управління УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_13, тобто компетентної особи, про винесення постанови про реалізацію речових доказів, а саме звернену до нього, ОСОБА_6, вимогу службової особи органу управління, вчинити певні дії, яка за наведених обставин не містила ознак явно злочинного наказу, та в даному випадку вочевидь не порушувала конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Постановою від 02 вересня 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб УСБУ в Чернігівській області, зокрема ОСОБА_13, за фактом перевищення влади і службових повноважень при прийнятті рішення про реалізацію речових доказів при провадженні досудового слідства по кримінальним справам №№ 595,596,599,601, відмовлено на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України Дана постанова на даний час не скасована та не змінена, і лише в свою чергу підтверджує відсутність складу злочину в діях ОСОБА_6.

Законність дій ОСОБА_6 підтверджено в судовому засіданні і показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та інш., яки пояснили, що затримані нафтопродукти знаходились в цистернах, які належали закордонним залізницям. Вартість зберігання та простою цистерн в короткий проміжок часу склала декілька мільйонів гривень та продовжувала швидко зростати. Без сплати цих витрат Укрзалізниця не дозволяла робити будь-яких дій з затриманими нафтопродуктами, у тому числі переміщувати чи зливати. Велике скупчення цистерн з бензином могло призвести до вибуху або до виникнення екологічної катастрофи. Склалася складна ситуація і вона була на контролі СБ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства транспорту України, Укрзалізниці. З приводу цієї обстановки в УСБУ в Чернігівській області постійно проводились наради, на яких були присутні, в тому числі, заступник Голови СБ України ОСОБА_21, заступники начальника слідчого Управління СБ України ОСОБА_22, ОСОБА_23.

Покази даних свідків суд 1-ї інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку, достатньо мотивувавши своє рішення з цього приводу, оскільки, на відміну вказаного прокурором в апеляції, вони знайшли своє повне підтвердження в досліджених судом документах, а саме:

- лист заступника голови Служби безпеки України генерал-лейтенанта ОСОБА_21 на адресу Заступника Генерального прокурора України ОСОБА_24, № 6/3910 від 27.11.2000 р., яким доводиться інформація, у тому числі і про прийняте рішення про реалізацію речових доказів по кримінальним справам №№ 599,601,595,596;

- листи Заступника Генерального прокурора України ОСОБА_25 № 05 - 21737 - 00 від 13.01.01 р. на адреси Голови СБ України ОСОБА_26, заступника Міністра транспорту ОСОБА_27, з якого вбачається, що прокурору Чернігівської області дано вказівку щодо вжиття термінових заходів для звільнення від вантажу затриманого рухомого складу та повернення вагоно-цистерн власникам;

- лист Заступника Генерального прокурора України ОСОБА_25 № 05 - 21737 - 00 від 13.01.01 року на адресу прокурора Чернігівської області, яким вимагається вжити термінових заходів для звільнення від вантажу затриманого рухомого складу та повернення вагоно-цистерн власникам.

- повідомлення заступника прокурора Чернігівської області від 30.01.01 року про те, що речові докази, зокрема по кримінальній справі № 595 було реалізовано, а кошти від реалізації надійшли на депозитний рахунок УСБУ в Чернігівській області.

- лист Заступника Голови СБ України генерал - лейтенанта ОСОБА_28 за №6/1631 від 10.03.05 р. на адресу Першого заступника Голови ДПА України ОСОБА_29 з приводу перевірки податкового законодавства при реалізації речових доказів по кримінальним справам №№ 599,601,595,596, в якому стверджується, що керівництву СБ України відомо про реалізацію речових доказів у 2000-му році, яка відбулася за вказівкою начальника слідчого управління ОСОБА_13.

Не може вплинути на рішення суду і посилання прокурора на наявність суперечностей в окремих доказах, оскільки в даному випадку суд гарнізону керувався вимогами ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, про що прямо вказано у вироку.

На переконання суду регіону, суд 1-ї інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив всі обставини даної справи, проаналізував зібрані по справі докази з позиції їх достовірності, і, всупереч доводам прокурора, прийшов до правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину. Обґрунтованість такої думки підтверджується усією сукупністю доказів, яки суд гарнізону дослідив, усуваючи наявні суперечності у справі, та перевіряючи як ті докази, що підтверджували версію органів досудового слідства, так і ті, що свідчили на користь ОСОБА_6. Саме завдяки належно проведеному судовому слідству, суд 1-ї інстанції' зміг правильно і обґрунтовано дати відповіді на всі запитання, яки виникають при постановленні виправдувального вироку. В зв’язку з вищевикладеним суд регіону не вважає за необхідне в даному випадку проведення судового слідства при розгляді апеляції, оскільки свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 були допитані в повному обсязі як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні в суді 1-ї інстанції, а тому підстав для їх додаткового допиту суд регіону не знаходить.

Враховуючи викладене, та не вбачаючи будь-яких підстав для скасування чи зміни вироку, військовий апеляційний суд регіону, керуючись ст. ст. 365-366 КПК України,

УХВАЛИВ:

Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 8 травня 2009 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.