11а-34/2009
Головуючий по справі: підполковник юстиції АНТОНЮК О.В.,
Доповідач: полковник юстиції ЗАГОРУЙКО В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2009 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі:
головуючого - полковника юстиції ЗАГОРУЙКА В.В.
суддів - полковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М.
та полковника юстиції ЄЛФІМОВА О.В.,
при секретарі МАКАРЕНКО Ю.В.
за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКІНА О.А., засудженого ОСОБА_2,
розглянувши апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1 на вирок військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 18 березня 2009 року, за яким військовослужбовця військової частини 2253 капітана ОСОБА_2 який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Кременчук Полтавської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, на військовій службі з липня 1994 року за призовом Хмельницького РВК, в тому числі на офіцерських посадах з вересня 1999 року, старшого інспектора прикордонної служби по роботі з іноземцями та адміністративного провадження відділу прикордонної служби Задеріївка, Чернігівського прикордонного загону, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
засуджено за ч.1 ст. 190 КК України, на підставі якої призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік.
У відповідності до ст. 58 КК України замість обмеження волі строком на 1 рік призначено ОСОБА_2 покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців на той самий строк з відрахуванням в дохід держави 10 (десяти) відсотків із суми його грошового забезпечення.
Згідно ч.5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього ж Кодексу - у зв’язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до підсудного ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної злочином задовільнено у повному обсязі, і стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 - 2500 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до підсудного ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином задовільнено частково і стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 - 1200 грн., в іншій частині позову на суму - 8800 грн. -відмовлено.
Військовий апеляційний суд регіону
ВСТАНОВИВ:
Згідно з вироком, 3 листопада 2003 року по квітень 2007 року ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді старшого офіцера з дізнання та адміністративного провадження прикордонної комендатури „Дубровиця" Луцького прикордонного загону.
9 вересня 2004 року військовослужбовцями прикордонної застави „Неньковичі" за незаконний перетин кордону України були затримані в адміністративному порядку громадяни республіки Беларусь - ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8. та ОСОБА_9
11 вересня 2004 року у зв’язку з повідомленням, про затримання порушників державного кордону, капітан ОСОБА_2 прибув на прикордонну заставу „Неньковичі" для здійснення контролю та надання практичної допомоги по оформленню справ адміністративного провадження щодо затриманих громадян Республіки Беларусь. При цьому, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами затриманих громадян, він повідомив потерпілого ОСОБА_3, що для вирішення питання про звільнення від адміністративного арешту, кожен з затриманих повинен передати йому по 70 доларів США, а всього 500 доларів США.
12 вересня 2004 року близько 12 години, знаходячись біля приміщення Зарічнянського районного суду Рівненської області, ОСОБА_2, діючи, аналогічним способом і з тією ж метою, повідомивши попередньо потерпілому ОСОБА_3., що без грошей питання про звільнення від адміністративного арешту не буде вирішено, в службовому автомобілі „Уаз-3151", отримав від останнього грошові кошти у розмірі 500 доларів США. що по курсу НБУ станом на той час складало 2655 грн. 25 коп., чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду.
Не погоджуючись с даним вироком, захисником-адвокатом подано апеляційну скаргу, в якої він просить вирок суду гарнізону скасувати, ОСОБА_2 - виправдати, а справу стосовно нього - закрити. В обґрунтування цього він вказує, що все обвинувачення його підзахисному грунтується на припущеннях. Так, на думку автора апеляції, ні під час досудового, ні судового слідства потерпілий ОСОБА_3. та свідок ОСОБА_10 не вказали на ОСОБА_2 як на ту особу, яка, нібито, 12 вересня 2004 року отримала 500 доларів США, а судом не дано оцінки тій обставині, що в протоколі усного повідомлення про злочин від 13 вересня 2004 року, та в перших поясненнях потерпілий вказував, що хабар у нього вимагала суддя. Крім того, захисник-адвокат вважає, що при провадженні по даній справі були допущені порушення кримінально-процесуального законодавства, оскільки щодо ОСОБА_2 незаконно порушено кримінальну справу. До того ж, не встановлено ні органами досудового слідства, ні судом факт передачі ОСОБА_3 ОСОБА_2 500 доларів США, і ніхто зі свідків не бачив самого моменту передачі цих коштів.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав за необхідне скаргу залишити без задоволення, виступ ОСОБА_2 в підтримку скарги, військовий апеляційний суд регіону, вивчивши матеріали справи, та обговоривши доводи скарги, приходить до наступного.
Висновки суду 1-ї інстанції про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, яки повно викладені у вироку, та їм дана належна оцінка.
Так, обґрунтовуючи своє рішення, суд гарнізону поклав в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_3, який показав, що 11 вересня 2004 року під час перебування на прикордонній заставі „Неньковичі", у зв’язку з адміністративним затриманням, офіцер-юрист, який прибув з прикордонної комендатури. Дубровиця", як пізніше з’ясувалось капітан ОСОБА_2, повідомив йому, що для вирішення питання про звільнення від адміністративного арешту в суді, необхідно передати йому по 70 доларів США з кожного затриманого, а всього 500 доларів США. На наступний день, знаходячись біля приміщення Зарічнянського районного суду, після повідомлення ОСОБА_2, про те, що без грошей питання про звільнення не буде вирішено, близько 12 години, він в службовому автомобілі прикордонників передав ОСОБА_2 500 доларів США, які на його прохання в цей же день привіз йому з Бєларусі його брат ОСОБА_10. Гроші він передав ОСОБА_2, оскільки не знав про прийняте стосовно нього рішення суду по адміністративній справі, а тому повірив переконанням ОСОБА_2, про необхідність передачі коштів.
Наведені вище дані підтвердив брат потерпілого - ОСОБА_10., який саме разом зі своїм знайомим ОСОБА_11. привіз вказану суму грошей і передав брату. Після цього він бачив як біля приміщення суду в службовому автомобілі прикордонників його брат ОСОБА_3. передав ці 500 доларів США офіцеру прикордонних військ України капітану ОСОБА_2, чим спростовуються посилання адвоката в скарзі на відсутність доказів про наявність зазначеної суми грошей у потерпілого та факту передачи їх саме ОСОБА_2.
Що стосується факту впізнання потерпілим та його братом засудженого, то це питання було належним чином і з достатньою повнотою досліджено в судовому засіданні. Свої висновки суд обґрунтував тим, що як показав потерпілий ОСОБА_3. він бачив ОСОБА_2 незначний проміжок часу, а впізнання проводилось через тривалий термін від вказаних подій - більше року, винний на той час мав іншу зачіску і носив окуляри, а тому він боявся помилитись. При цьому ОСОБА_2 підтвердив, що іноді носить окуляри, але на той час, як і зараз користується контактними лінзами. В той же час потерпілий наполягав, що він передав гроші саме офіцеру - юристу, капітану, який прибув з прикордонної комендатури "Дубровиця", яким, як беззаперечно встановлено в ході судового слідства, в тому числі підтверджується показами засудженого, був саме капітан ОСОБА_2. З такими висновками апеляційний суд регіону цілком погоджується, та вважає доведеним, що потерпілий 500 доларів США передав саме ОСОБА_2.
На переконання суду регіону, місцевим судом в основу вироку правильно покладені детальні та послідовні покази потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_9, ОСОБА_7., ОСОБА_5., ОСОБА_8., ОСОБА_6, ОСОБА_4., які узгоджуються між собою та іншими матеріалами справи.
Військовий апеляційний суд, дослідивши всі матеріали справи, вважає, що судом 1-ї інстанції доведено в повному обсязі факт заволодіння ОСОБА_2 шляхом обману грошовими коштами потерпілого ОСОБА_3 у розмірі 500 доларів США, що за курсом НБУ складало на той час 2655 грн. 25 коп. Такі дії ОСОБА_2 військовий місцевий суд вірно розцінив як шахрайство, і правильно кваліфікував за ч.1 ст 190 КК України.
Не ґрунтується на матеріалах справи посилання апелянтів на незаконність порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2, оскільки на підставі виділених 25 грудня 2006 року в окреме провадження матеріалів справи відносно ОСОБА_2, стосовно нього 2 лютого 2006 року заступником військового прокурора Західного регіону було порушено кримінальну справу. Законність даної постанови була перевірена в судовому порядку, та даний процесуальний документ був залишеній без змін як судом 1-ї інстанції, так і апеляційним судом.
При призначенні підсудному покарання, суд гарнізону прийняв до уваги, що ОСОБА_2 скоїв умисний злочин невеликої тяжкості, яким заподіяв матеріальну шкоду потерпілому. В той же час суд врахував, що до кримінальної відповідальності підсудний притягується вперше. З врахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого, а також всіх даних про особу підсудного, його сімейного становища, обумовленого наявністю на утриманні двох малолітніх дітей і дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, виключно позитивної характеристики по службі, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання у вигляді мінімального строку обмеження волі відповідно до санкції статті, а у відповідності до ст. 58 КК України призначив замість обмеження волі службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк.
В ході розгляду справи судом 1-ї інстанції встановлено наявність підстави для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку з вимогами Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005 року. Але враховуючи заперечення винного щодо звільнення його від кримінальної відповідальності з вищезазначеної підстави, можливість застосування цього Закону виключається.
В той же час, постановляючи вирок, враховуючи обставини справи, особу винного, суд гарнізону прийшов до вірного висновку про можливість в порядку статті 74 КК України звільнення ОСОБА_2 від призначеного судом покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України - у зв’язку із закінченням строків давності, оскільки ОСОБА_2 вчинив злочин невеликої тяжкості, за який законом передбачено покарання у виді обмеження волі, з дня вчинення злочину минуло понад чотири роки, під час яких він не ухилявся від слідства та суду.
Таким чином, підстав для задоволення скарги захисника-адвоката суд не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365-366 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 18 березня 2009 року стосовно ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.