11а-29-2009
Вирок постановлено під головуванням майора юстиції СТРЕЛЬБИЦЬКОГО В.В.
Доповідач: полковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону у складі:
головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
суддів - полковника юстиції ПОЛОСЕНКА В.С. та
полковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М.,
з секретарем МАКАРЕНКО Ю.В., з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України майора юстиції ШЕВЛЯКОВА Д.В., у відкритому судовому засіданні в приміщені суду розглянув кримінальну справу за апеляцією захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 4 березня 2009 року, відповідно до якого військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини А-1769 солдат
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селі Шили Збаразького району Тернопільської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, неодружений, раніше не судимий, на військовій службі за контрактом з липня 2006 року,
засуджений за ст. 186, ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 того ж КК до одного року позбавлення волі.
Також за даним вироком засуджений колишній військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини А-1769 молодший сержант запасу
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в селі Якимівці Ланівецького району Тернопільської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, неодружений, раніше не судимий, який перебував на військовій службі за контрактом з вересня 2006 року по вересень 2008 року,
за ст. 186, ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 того ж КК до двох років позбавлення волі, вирок в частині засудження якого не оскаржено.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними в тому, що вони за попередньою змовою групою осіб вчинили відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
Цей злочин вони вчинили за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1 вересня 2008 року близько 00 годин 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння поблизу будинку № 12 по вул. Коновальця у місті Тернополі, за попередньою змовою між собою з метою заволодіння чужим майном застосували насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, до громадянина ОСОБА_3., якого вони зустріли по дорозі. Це насильство виразилося в тому, що ОСОБА_2 вдарив потерпілого правим ліктем в підборіддя, після чого вони затягнули останнього в кущі, повалили на землю і відкрито викрали у нього кросівки торгової фірми „PUMA" вартістю 113 гривень 99 копійок та грошові кошти в сумі 20 гривень. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 наніс ОСОБА_3 по одному удару кулаком в праве вухо, в обличчя та ногою по голові, після чого він та ОСОБА_1 відкрито викрали разом належні потерпілому мобільний телефон „NOKIA 6233" з сім-карткою оператора мобільного зв’язку „Djuice" і карткою пам’яті до нього на загальну суму 1146 гривень 41 копійка, а всього майна на загальну суму 1280 гривень 40 копійок. Внаслідок застосованого ними насильства ОСОБА_3 були спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді синця та садна лобної ділянки голови, синця на переніссі та садна правого крила носа, синця повік правого ока та крововиливу у сполучну оболонку правого очного яблука, крововиливу у слизову оболонку нижньої губи та сколу емалі першого правого верхнього зуба і інші легкі тілесні ушкодження, які не є небезпечними для здоров’я чи життя потерпілого.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_4, не погоджуючись з даним вироком в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, просить його змінити, а саме застосувати до її підзахисного ст. 75 КК України.
В обгрунтування цього апелянт стверджує, що вирок відносно ОСОБА_1 є занадто суворим, оскільки призначене йому покарання, на її думку, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі цього засудженого.
Зокрема, вона вважає, що суд гарнізону при обранні міри покарання ОСОБА_1 не взяв до уваги пом’якшуючі його вину обставини, які, як вона переконана, свідчать про можливість виправлення цього засудженого без відбуття покарання. При цьому захисник звертає увагу, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до будь-якої відповідальності, а його поведінка під час вчинення злочину свідчить, на її думку, про другорядну роль останнього у скоєному та про відсутність з його боку будь-яких активних дій. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 після вчинення злочину проявив турботу щодо потерпілого, намагаючись привести його до свідомості, що, як вона зазначає, підтвердив і сам ОСОБА_3 Це, за її ствердженням, свідчить про те, що її підзахисний прагнув надати допомогу потерпілому та усунути наслідки злочину, оскільки він ніяких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не спричинив, ударів йому не наносив і особистими речами потерпілого не заволодів та не розпорядився.
Далі адвокат відмічає, що потерпілий ОСОБА_3 жодних претензій до ОСОБА_1 не має, а матеріальні збитки останньому повністю відшкодовані.
Крім того, захисник вважає, що суд гарнізону не дав належної оцінки виключно позитивним характеристикам ОСОБА_1, його сумлінному ставленню до роботи, неодноразовому заохочуванню командуванням підрозділу та відсутності будь-яких зауважень з боку громадськості, а також тому, що він не є агресивним чи озлобленим, не схильний до зловживання спиртними напоями та не перебуває на обліку у лікаря нарколога.
ОСОБА_1, як продовжує запевняти автор апеляції, щиро розкаявся у вчиненому та запевнив суд, що ніяких протиправних дій більше не скоїть, активно сприяв розкриттю даного злочину і, як особа, суспільної небезпеки не представляє, має благополучну сім'ю, турботливих батьків, його мати знаходиться на обліку в кардіологічному відділенні лікарні у зв’язку з хворобою серця, сам ОСОБА_1 закінчив Збаразьке ПТУ за спеціальністю електрика та має намір працевлаштуватися
після закінчення військової служби. Це, на її думку, дає підстави пом’якшити призначене ОСОБА_1 покарання.
Самі обставини вчиненого злочину, винність засудженого ОСОБА_1 у його вчиненні та юридична кваліфікація дій останнього, які приведені у вироку, апелянтом не оспорюються.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав необхідним вирок відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні викладених у вироку злочинних дій відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які сумнівів у своїй достовірності не викликають. Дії засуджених правильно кваліфіковані за ст. 186, ч. 2 КК України.
Що стосується міри покарання, то, всупереч ствердженням апелянта, вона призначена ОСОБА_1 з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, всіх обставин справи, даних про його особистість, сімейний стан та стан здоров’я.
Як вбачається з вироку, суд при вирішенні питання про міру покарання належним чином врахував, що ОСОБА_1 визнав свою вину повністю, щиро розкаявся у вчиненому злочині, активно сприяв його розкриттю, до кримінальної відповідальності притягується вперше, характеризується виключно позитивно, вибачився перед потерпілим і останній до нього жодних претензій не має.
Відомі були суду першої інстанції і всі інші обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, в тому числі і щодо даних, які характеризують ОСОБА_1, його сімейний стан та стан здоров’я як його самого, так і його батьків.
Саме повне і всебічне дослідження всіх обставин, що пом’якшують відповідальність ОСОБА_1, дало можливість суду першої інстанції застосувати до нього ст. 69 КК України, тобто призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України. При цьому суд гарнізону належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_1 в групі з ОСОБА_2 злочину, в також те, що цей злочин ними було скоєно в стані алкогольного сп’яніння, яке суд обґрунтовано визнав обставиною, обтяжуючою їх відповідальність.
Отже, доводи апелянта про те, що вирок суду відносно ОСОБА_1 є занадто суворим слід визнати безпідставними.
Як за своїм видом, так і розміром, призначена ОСОБА_1 міра покарання є законною і обґрунтованою, а інших підстав для її пом’якшення, крім тих, що наведені в апеляції та вказані у вироку суду гарнізону, із матеріалів справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 362,365,366,377 та 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 4 березня 2009 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 - без задоволення.