ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-1866/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 до: Міністерства фінансів України, Державної Судової Адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області про: стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації витрат частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області про визнання протиправними дій та стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманні працюючого судді з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання в зв’язку з порушення термінів їх виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є професійним суддею та в даний час працює суддею апеляційного суду Вінницької області. Вважає, що на порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 2008 року по 2010 рік. Так, позивач в своїй позовній заяві зазначив, що його посадовий оклад, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувалися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивує тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивачів набрала законної сили.
З огляду на викладені в позовній заяві обставини, позивач просить визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, апеляційного суду Вінницької області як суб`єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утраманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітньої плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів, стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь заборгованість по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню з врахуванням компенсації у зв`язку з порушенням стоків їх виплати за період з 01.07.2008р. по березень 2010р. в загальній сумі 406267 грн. 98 коп.
Позивач в судове засідання не з’явився, проте на адресу суду надав заяву (а.с. 43) в якій просить розгляд справи провести за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач 1 - Міністерство фінансів України вимоги позивача не визнав. У своїх письмових запереченнях, зокрема, зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється приорітетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомив, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2005-2009 р.р. на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Представник відповідача - 2 - Державної судової адміністрації України надав суду заяву (вх. № 14114 від 02.07.2010 року), в якій просив провести розгляд даної справи без його участі. У своїх письмових запереченнях зазначив, що оскільки посадові оклади суддів могли бути визначені лише постановою Кабінету Міністрів України, а не будь-яким іншим актом, зокрема наказом ДСА України, то і вини Державної судової адміністрації України щодо не донарахування позивачам заробітної плати та грошового утримання в зазначений позивачами період немає. Асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. В запереченнях також повідомляється, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та Вищого адміністративного суду України від 29.10.2010 року було визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3.09.2005 року “Про оплату праці суддів”. Однак, поворот виконання зазначеного положення постанови з 01.01.2006 року неможливий, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року скасовано додаткову постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2008 року, якою допущено поворот виконання постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2009 року. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідач - 3 - Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення № 18-13/2100-8275 від 13.5.2010р. (а.с. 48-50) з проханням розглянути справу без його участі та відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог. Із заперечень відповідача -3 слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Апеляційний суд Вінницької області як відповідач - 4 в судове засідання не з’явився, на адресу суду заперечення не надходили, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить розписка про отримання повістки про з`явлення до Вінницького окружного адміністративного суду.
За правилами КАС України розгляд і вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій здійснюється у двох формах: у судовому засіданні та в порядку письмового провадження.
Відповідно до пункту 10 статті 3 КАС України письмове провадження –розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, цією процесуальною нормою встановлено те, що судовий розгляд справи в порядку письмового провадження здійснюється: без виклику осіб, які беруть участь у справі; на основі наявних у суду матеріалів; без проведення судового засідання, передбаченого главою третьою розділу третього КАС України.
За правилами частини третьої статті 122 КАС України та частини першої статті 197 КАС України підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження, зокрема, в суді першої інстанції є клопотання особи, яка бере участь у розгляді справи, про розгляд справи за її відсутності. Тобто розгляд і вирішення справи в суді першої інстанції у порядку письмового провадження можливі лише за наявності такого клопотання.
Оскільки сторонами подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, а тому дана справа розглянута та вирішена в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, призначений на посаду судді апеляційного суду Вінницької області в березні 2004 року, де працює по даний час (а.с. 15).
Як вбачається з позовної заяви та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати позивачів проведені не були.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи, суд керується частиною 3 статті 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог, суд дослідив подані позивачами розрахунки сум заборгованості заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Судом також досліджені рішення кваліфікаційної комісії суддів Вінницької області, розрахунки заборгованості заробітної плати та грошового утримання з компенсацією.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до статті 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень частини 1 та частини 2 статті 126 Конституції України та частини 2 статті 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набрала законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. у справі за позовом особи 1 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. згадані судові рішення залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, законами України "Про державний бюджет України" на 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20.10.2009р. за № 1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2005 році з 01.04. - 290 грн., з 01.07.-310 грн., з 01.12.-332 грн., у 2006 році з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.; у 2007 році з 01.07. - 420 грн., з 01.12. –450 грн.; у 2008 році з 01.01. - 515 грн., з 01.04. –525 грн., з 01.10.2008 р. –545 грн., з 01.12.2008 р. –605 грн.; у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. - 744грн.; у 2010 році з 01.01.2010 р. - 869 грн., з 01.04.2010 р. - 884 грн., з 01.07.-888 грн.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення частини1 статті 129, частини 1 статті 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтями 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому, судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.07.2008р. по березень 2010 року.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів" та Наказом ДСА України № 81 від 24.07.2009р.
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 року по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачам допущена заборгованість.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер
Таким чином за втрату частини заробітної плати і частини щомісячного грошового утримання у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків апеляційного суду Вінницької області, сума заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації за період з 01.07.2008р. по березень 2010 становить: 116197,98 грн.
Сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації за період з червня 2005 року по березень 2010 року - 204510 грн.
Сума компенсації за втрату частини заробітної плати як форми оплати праці працюючих суддів, за період з 01.07.2008р. по березень 2010 становить: 11327 грн.
Сума компенсації за втрату частини щомісячного грошового утримання з 01.01.2006 року по березень 2010 року становить 74233 грн.
У своєму позові позивач вважає, що допущення вказаної заборгованості виникло у зв’язку з протиправними діями відповідачів. Однак, з такими твердженнями суд погодитись не може. Ніяких активних дій спрямованих на порушення прав та інтересів позивача відповідачі не вчиняли, навпаки, на думку суду, причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно статті 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно частини 2 пункту 1 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а частина 4 пункту 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, пунктом 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачам, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень статті 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно статті 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, відповідачем 1 мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
З огляду на вищевикладене, та керуючись положеннями частини 2 статті 11 КАС України, якими встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд, вважає за необхідне визнати бездіяльність ДСА України та Міністерства фінансів України протиправною, одночасно відмовивши в позові в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо допущення заборгованості, оскільки заборгованість виникла саме в зв’язку з бездіяльністю.
Одночасно, враховуючи зазначене, суд вважає, що права та інтереси позивача слід захистити та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню ОСОБА_1.
При цьому, жодних протиправних дій чи бездіяльності Головного управління Державного казначейства України та апеляційного суду Вінницької області щодо допущення заборгованості по заробітній платі позивачу судом не встановлено, а тому в задоволені позову до цих відповідачів слід відмовити
Як передбачено частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 79, 86, 94, 122,128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не повного нарахування і виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді Камзалову Володимиру Васильовичу.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2006 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року з врахуванням компенсації у зв`язку з порушення строків їх виплати в загальній сумі на користь ОСОБА_1 - 406267грн. 98 коп. (чотириста шість тисяч двісті шістдесят сім грн. 98 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.07.10
Головуючий суддя /підпис/ Воробйова Інна Анатоліївна
Судді /підпис/ Курко Олег Петрович
/підпис/ Дмитришена Руслана Миколаївна
З оригіналом згідно: Суддя: Секретар: 02.07.2010