ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2010 року Справа № 28/151-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,
суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.
при секретарі: Соловйовій О.І.
за участю представників:
позивача: Філоненко Ю.О.- предст., дов. від 20.01.2010 року
відповідача: не явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми „Амур” (м. Київ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2010р. у справі №28/151-10
за позовом: приватної виробничо-комерційної фірми „Амур” (м. Київ)
до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області)
про: розірвання договору на виконання підрядних робіт та стягнення 93675,40 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2010 року (підписано 23.04.2010р.) у справі №28/151-10 (суддя Манько Г.В.) частково задоволений позов приватної виробничо-комерційної фірми „Амур” (м. Київ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) про розірвання договору на виконання підрядних робіт №26/06 від 26.06.2009 року та стягнення 93675,40 грн. Суд розірвав договір на виконання підрядних робіт №26/06 від 26.06.2009 року, укладений між сторонами, і стягнув з відповідача на користь позивача розмір сплаченої суми авансу 33455 грн. 50 коп., державне мито в сумі 419,56 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 157,33 грн. В іншій частині позову було відмовлено. Крім того, суд визнав недійсним п.13.3 договору на виконання підрядних робіт №26/06 від 26.06.2009 року.
Позивач –приватна виробничо-комерційна фірма „Амур” (м. Київ) –не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2010 року по справі №28/151-10 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначає, що суд не застосував до правовідносин сторін норми ст.193 ГК України. Крім того, визнаючи п.13.3 Договору недійсним суд не врахував Примірний договір підряду в капітальному будівництві, який розроблено відповідно до Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 01.08.2005 року №668, згідно з яким (п. 76) встановлена відповідальність підрядника за порушення зобов’язань за Договором у вигляді сплати неустойки від договірної ціни за кожний день прострочення. Крім того, суд не врахував положення ч.3 ст.883 ЦК.
12.07.2010 року від представника позивача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, у яких останній пояснив порядок укладення спірного договору і з посиланням на норми цивільного законодавства роз’яснив поняття „неустойки”, яка на його думку може бути стягнена з особи, яка порушила зобов’язання. Крім того, позивач зазначив, що практики стягнення неустойки за договором дотримується і Вищий господарський суд України.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) –відповідач –відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача у судове засідання не явився. Кореспонденція, яка направлялася на адресу відповідача, у тому числі і за адресою, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 55) повернулася з помітками пошти „за закінченням терміну зберігання”. За таких обставин особа вважається повідомленою належним чином про дату, час і місце судового засідання. Беручи до уваги, що неявка відповідача не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду, справа розглядалася без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розпорядженням в.о. голови судової палати №501 від 15.07.2010 року у зв’язку з виходом із відпустки судді постійної колегії Бахмат Р.М. справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.
У судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частина постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Вислухавши представника позивача, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 26.06.2009 року між сторонами у справі був укладений договір на виконання підрядних робіт №26/06, предметом якого є виконання комплексу робіт по виготовленню на монтажу конструкції з нержавіючої сталі: відбірників на колони паркінгу (3 шт.), перил на пандус балкона другого поверху, перил сходів на першому поверсі, вхідної групи з двору будівлі, навісів на пандуси підвальних вікон, підвісної стелі на вхідній групі за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 105 (п. 2.1).
За умовами договору відповідач повинен був протягом 28 календарних днів після одержання авансу виконати зазначені вище роботи і здати їх замовнику (позивачу). Договірна ціна робіт була визначена на підставі кошторису і складає 66911 грн. (п. 4.1). У договорі сторони визначили, що замовник здійснює авансування робіт для придбання матеріальних ресурсів у розмірі 33455,50 грн. (п. 4.6.3).
На виконання п. 4.6.3 Договору позивач платіжним дорученням №245 від 26.06.2009 року перерахував на рахунок відповідача 33455,50 грн. у якості авансу на виконання робіт.
Відповідач роботи за договором не виконав і до їх виконання не приступив.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ст.612 ЦК).
Отже, оскільки відповідач не приступив до виконання робіт, вимоги позивача про розірвання договору правомірно були задоволені судом. Суд також правомірно стягнув з відповідача суму, яку він отримав за договором у якості авансу.
Одночасно місцевий господарський суд визнав недійсним п.13.3 Договору і відмовив позивачу у стягненні неустойки.
Рішення суду у цій частині підлягає скасуванню, виходячи із наступного: сторони в договорі встановили відповідальність за невиконання або неналежне виконання його умов з боку позивача і відповідача. Так у випадку порушення строків виконання робіт, встановлених п. 3.1 договору, підрядник виплачує на користь замовника неустойку в розмірі 0,5% за кожний день прострочення від суми договору.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Пунктом 4 названої статті встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. А відтак, це не повинно бути підставою і для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
За таких обставин є помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що умови пункту 13.3 договору частково не відповідають положенням діючого законодавства.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо строків виконання робіт, то останній повинен сплатити неустойку у розмірі, які була встановлена сторонами при укладанні договору.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми „Амур” (м. Київ) задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2010 року у справі №28/151-10 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
„Позовні вимоги задовольнити.
Розірвати договір на виконання підрядних робіт №26/06, укладений 26 червня 2009 року між приватною виробничо-комерційною фірмою „Амур” і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь приватної виробничо-комерційної фірми „Амур” (01032 м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105, ЄДРПОУ 19485945) сплачену суму авансу у розмірі 33455 грн. 50 коп., 60219 грн. 90 коп. неустойки, 1490 грн. 13 коп. витрат по сплаті державного мита (у тому числі за перегляд судового рішення в апеляційному порядку і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.
Зобов’язати господарський суд Дніпропетровської області видати накази відповідно до вимог ст.ст.116, 117 ГПК України.
Головуючий О.С. Євстигнеєв
Судді: Л.О. Лотоцька
Р.М. Бахмат
(постанова виготовлена в повному обсязі 20.07.2010 року)