ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРНІВЦІ

   Р І Ш Е Н Н Я

(ЗАОЧНЕ)

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

31 березня 2010 р.                                                                                                                                                       м. Чернівці                                              

           Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі: Головуючого судді Слободян Г.М., при секретарі Мельник І.В., за участю позивача ОСОБА_1 і в його інтересах представника – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу № 2 - 405/2010 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, 1994 року народження про виселення,- ВСТАНОВИВ:

            Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, 1994 року народження про виселення, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги тим, що в квартиру АДРЕСА_1, належної його сім»ї на праві спільної сумісної власності з 2006 року самовільно вселилися, без його згоди, як співвласника, відповідачі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх донька ОСОБА_5, 1994 року народження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.11. 2008 року  останніх було зобов»язано виселитися з спірної квартири, що фактично в процесі виконання рішення суду було здійснено і 10.06.2009 року відповідачі звільнили квартиру, однак, після цього, скориставшись його відсутністю по місцю проживання, у зв»язку із знаходженням на стаціонарному лікуванні, повторно, самовільно вселилися в квартиру АДРЕСА_1, занісши до квартири власні речі. В подальшому на його зауваження покинути квартиру не реагують, користуючись своєю фізичною перевагою, принижуючи при цьому його честь і гідність, погрожуючи фізичною розправою, не дають належним чином мешкати в спірній квартирі, користуватися приміщеннями загального користування, тощо, у такий спосіб, зробивши його проживання в квартирі нестерпним, позбавляючи його права належним чином, при цьому і займатися науковою діяльністю, а тому, просив, постановити рішення, яким  виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1.

    В судовому  засіданні  позивач ОСОБА_1 та в його інтересах представник, позовні  вимоги підтримали в повному обсязі, відповідно ОСОБА_1 суду надав пояснення про те, що дійсно відповідачі влітку 2009 року, у зв»язку із виконанням рішення суду від 20.11. 2008 року забравши свої речі покинули квартиру № АДРЕСА_1, яка належить йому і іншим членам сім»ї на праві спільної сумісної власності. Певний час відповідачі не з»являлися, а коли він потратив до лікарні, при поверненні, знову в спірній квартирі виявив самовільне проживання в квартирі сім»ї ОСОБА_5, дорослі члені якої, а саме - ОСОБА_3, ОСОБА_4 маючи явну фізичну перевагу над ним, погрожуючи йому фізичною розправою, ображаючи, унеможливлюють його подальше проживання в наведеній вище квартирі, користуванні приміщеннями загального користування, створюють негативну ситуацію в квартирі, не даючи можливості йому займатися науковою діяльністю, готуватися до навчальних процесів, оскільки він є викладачем, науковим співробітником Чернівецького національного університету ім.. Ю. Федьковича. Просив виселити відповідачів із спірної квартири.

 Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, 1994 року народження в судове засідання повторно не з”явилися, хоча про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином, по що свідчать повідомлення поштового зв»язку № 1967052, 2159359, зокрема з останнього видно, що відповідачі відмовилися від отримання судової повістки та через засоби масової інформації - газету Буковина (від  23.02. 2010р. № 23 (1953). Від останніх до суду не поступило заяв чи клопотань про відкладення чи зупинення справи, тому суд вважає, що справу можна розглянути в їх відсутності. і зі згоди (письмової) позивача, в заочному порядку, що не суперечить вимогам ст. 224 ЦПК України, згідно якої «якщо відповідача було належним чином повідомлено і який не з’явився в судове засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Представник третьої особи на стороні відповідачів – служби у справах дітей, залучених до участі в справі в судове засідання не з»явилися, відомостей про поважність причини неявки в засідання не надали.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з»ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення  позивача і доповнення до пояснень йго представника, об»єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що факти, викладені в позовній заяві знайшли своє повне підтвердження, а саме, що позивач ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1, яка є приватизованою і належить, як йому, так і іншим членам його родини – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло за № 28518 від 29.07. 1998р., зареєстрованого Департаментом житлового комунального господарства Чернівецької міської ради за № 28714 (а.с.4); Факт реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 як позивача, так і вказаних вище осіб підтверджується довідкою комунального житлового ремонтного експлуатаційного підприємства № 14 від 22.10.2009р. № 2022 (а.с.9);  Усі вищенаведені  особи, які фактично проживають в спірній квартири, яка перебуває в їх спільній сумісній власності і відповідно допоміжними і господарськими приміщеннями користуються ними спільно, як співвласники.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 і їх неповнолітня донька ОСОБА_5, 1994 року народження проживають в квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації, що стверджується дослідженими в засіданні відповідними актами комунального житлового ремонтного експлуатаційного підприємства № 14 від 3.11. 2008 року, та від 12.03.2010р. (а.с.7,13, 26).  Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.11. 2008 року відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 з їх неповнолітньою донькою ОСОБА_5, 1994 року народження було зобов»язано виселитися з квартири АДРЕСА_1 (а.с.5,6), на виконання якого, згідно акту державного виконавця від 10.06.2009р. останні були виселені з вказаного помешкання. Однак, через деякий період часу знову вселилися в спірну квартиру. На підставі ст. 84 Закону України «про нотаріат» відповідачам було передано нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_1 про необхідність виселитися в добровільному порядку з спірної квартири (вих. № 889/01 – 14 від 20.11. 2009р.) (а.с 8);  Після повторного вселення в означену вище квартиру відповідачами, позивач зважаючи на невиконання рішення суду від 20.11. 2008 року звертався в суд із заявою про  зміну способу і порядку виконання рішення суду, про що свідчить ухвала від 25.06.2009 року (а.с. 31). Факт повторного вселення в спірну квартиру - АДРЕСА_1 не заперечується і самою ОСОБА_4, у наданому дільничному інспектору поясненні від 12.03.2010 року (а.с.27), а також і співвласником цієї квартири ОСОБА_9 ( а.с. 28), з яких відповідно вбачається, що відповідачі здійснюють догляд за хворою ОСОБА_9 і поживають в даній квартирі суто з її дозволу.

   Відповідно до ст. ст. 317,321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження  своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника  та місцезнаходження майна. Право власності є непорушним  і ніхто не може бути протиправно позбавлений  чи обмежений у його здійсненні.  

  Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Співвласники майна, що перебуває у спільній сумісній власності  володіють, користуються і розпоряджаються своїм майно (ст. 369 ЦК України). Згода співвласників на вчинення правочину відносно розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути висловлено письмово і нотаріально засвідчено. Дана норма Закону знайшла своє підтвердження в засіданні на підставі належним чином дослідженими доказами.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідачі  самовільно, без згоди усіх співвласників спірної квартири, в тому числі і позивача ОСОБА_1, незаконно вселилися в квартиру АДРЕСА_1, чим порушили право недоторканості житла позивача, права його володіння і користування  в даному помешканні. І з урахуванням усіх обставин справи, належним чином дослідженими допустимими доказами, враховуючи те, що спірні правовідносини співвласни -

ків житла і членів їх сімей не в повній мірі урегульовані діючим законодавством, суд, виходячи з вимог ст. 8 ЦК України, вважає, за можливе застосувати аналогію закону, яким урегульовані правовідносини між наймачами житлового приміщення, членами їх сімей і іншими особами, які за згодою наймача проживають на займаній житловій площі.

А, отже, відповідно до ст. 65 ЖК України, згідно якої «наймач вправі в установленому законом порядку за письмовою згодою всіх членів сім»ї, що проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб….». Як видно з пояснення позивача ОСОБА_1, відповідачі вселилися не на житлову площу, як таку, що належить співвласнику ОСОБА_9, а в усе житлове приміщення, користуються в ньому усім майном, електричними і нагрівальними приборами, користуються приміщеннями загального користування і кухнею в повному об»ємі, при цьому, постійно здійснюючи образи і погрози позивачу фізичною розправою, не даючи можливості останньому підготуватися до лекцій, займатися написанням наукових праць, тощо.

Виходячи з наведеної вище норми Закону, ОСОБА_1 своєї згоди на вселення до спірної квартири відповідачів, не надавав, як цього і не робили інші члени сім»ї, крім, його тещі – ОСОБА_9

Згідно із вимогами ст. 116 ЖК України «особи, які самоправно зайняли житлове приміщення, підлягають виселенню з нього, без надання їм іншого житлового приміщення».

    Таким, чином, суд вважає що відмова відповідачів звільнити спірне житло, що перебуває у спільній сумісній власності як позивача, так і інших членів його родини, порушує  право власності ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Враховуючи те, що відповідачі, зокрема, ОСОБА_4, є зареєстрованою АДРЕСА_2 (як видно з пояснення останньої а.с. 27), суд вважає останню, а також і членів її сім»ї – ОСОБА_3, ОСОБА_5 такими, що підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_1.

         На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 8, 317,321, 382, 391, 405, 406 ЦК України, ст. 64, 65, 116, 156 ЖК України, ст. 3, 10, 11, 60, 88,  212, 214,215 , суд, -                 ВИРІШИВ:

           Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, 1994 року народження про виселення  задовольнити.  

          Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та  ОСОБА_5, 1994 року народження з квартири під АДРЕСА_1

 Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

                       Головуючий по справі,

Суддя                                                                                               Слободян Г.М.