Справа № 2-187/2010 р.
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 липня 2010 року м.Долина
Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Лицура І.М.,
при секретарі – Бойків В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Долині справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", треті особи: ОСОБА_2 та Управління Національного банку України в Івано-Франківській області, про захист прав споживачів,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом ПАТ «Укрсиббанк», треті особи: ОСОБА_2 та Управління Національного банку України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати недійсними з моменту їх вчинення ряд договорів, а саме: договір про надання споживчого кредиту № 11349956000 від 23.05.2008 року, договір поруки № 11349956000-1-П від 23.05.2008 року, іпотечний договір від 23.05.2008 року; зобов’язати нотаріуса Іваночко О.М. зняти заборону на відчуження нерухомого майна, зареєстровану нею 23.05.2008 року в реєстрі за № 1956 та внести запис про припинення іпотеки до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна; зобов’язати відповідача прийняти у нього в якості повного погашення кредиту суму в розмірі - 24 339,19 грн. з розстрочкою платежів на 131 місяць, за таких умов, що місячний платіж буде складати 185,80 грн. та стягнути з відповідача судові витрати по справі. Свої вимоги мотивував тим, що мі ж ним та відповідачем було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11349956000 від 23.05.2008р., з додатками (надалі за текстом - Кредитний договір), а 01.04.2009р. також укладено Додаткову угоду №1 до Договору - Анкети про відкриття та обслуговування банківського поточного рахунку фізичної особи № 26201177680601 від 01.08.2008р. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ним та Банком було укладено іпотечний договір від 23.05.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1955, за яким ним було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 50,9 кв.м. Крім того, в той же день між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки. Вищевказаний кредитний договір він вважає незаконним, оскільки він укладений в результаті навмисних дій відповідача по введенню його в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Банком було порушено його права як споживача та загальні засади цивільного законодавства, оскільки при укладенні кредитного договору представник відповідача пояснив йому, що в умовах стабільності національної валюти України - гривні, немає значення в якій валюті буде видано кредит, але, якщо він буде виданий в доларах США, то процентна ставка за користування кредитом буде меншою. Тому на момент укладення кредитного договору він вважав, що ці його положення не порушують законодавство, оскільки він повністю довіряв відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Однак, відповідач умисно замовчував той факт, що для здійснення валютних операцій, визначених умовами цього договору, необхідна наявність індивідуальної ліцензії, виданої НБУ, тобто ввів його в оману, чим зумовив спотворене формування його волі та волевиявлення, що теж тягне за собою визнання правочину недійсним. На день укладання кредитного договору офіційний курс валюти становив 1 USА D = 4,8500 грн., а на день підписання даної позовної заяви становить 1 USA D = 7,9660 грн., отже існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов’язань за Кредитним договором. Використання Банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в Кредитний договір умов, які суперечать чинному законодавству і значно погіршують його становище як позичальника і споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, оскільки збитки несе лише він, що дає йому право відповідно до ст. 18 та ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання в цілому Кредитного договору недійсним. При укладенні договору відповідач порушив вимоги ст. 509 ЦК України, оскільки умови Кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США є несправедливими, так як всі ризики знецінення національної валюти України покладено виключно на Позичальника, що є способом зловживання правом та порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК. Згідно п. 1.1., п. 1.5 Кредитного договору Банк надав йому кредит в іноземній валюті у сумі 25 000,00 доларів США, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки ряд нормативних актів передбачає, що грошовою одиницею України є гривня, а зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні і сторони можуть тільки визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Однак, грошове зобов’язання як кредитора, так і позичальника у спірному Кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України і у такому договорі не визначений грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відносини сторін по Кредитному договору відповідно до норм ст. 533 ЦК України є валютними операціями. Наявність у банку банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, не дає йому права здійснювати кредитні операції у іноземній валюті, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, оскільки у Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженому постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, відсутня така операція з валютними цінностями, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті . Крім того, згідно вимог Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фізичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу тільки в певних випадках і вираження в Кредитному договорі валюти, зобов’язання, надання та одержання кредиту в іноземній валюті - доларах США, для їх використання в Україні резидентами України, як засобу платежу без одержання відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період необхідний для здійснення такої операції, суперечить ст. 99 Конституції України, ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України", ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а отже є незаконним. Видача банком-агентом валютного контролю кредиту резиденту України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов’язків як агента валютного контролю. Таким чином, Банк, виразивши в Кредитному договорі валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання, та надавши кредит в іноземній валюті (долар США) без отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення разової валютної операції, замовчуючи її необхідність, тим самим ввівши його в оману, зловживаючи обов’язками агента валютного контролю, діючи недобросовісно, всупереч принципам справедливості, уклав Кредитний договір, зміст якого суперечить вимогам чинного законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним з моменту укладення. Крім вищевикладеного, відповідно до приписів ч. 2 статті 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» договір іпотеки, який укладений на забезпечення зобов’язань за кредитним договором, припиняє чинність у разі припинення основного зобов’язання, забезпеченого цією іпотекою. Відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Таким чином, за умови визнання недійсним основного зобов’язання за Кредитним договором, договори укладенні на його забезпечення визнаються недійсними. У відповідності до законодавства, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. У разі застосування наслідків недійсності Кредитного договору (абз.2 ч.1 ст. 216 ЦК України), вважає за необхідне врахувати, що він отримав від Банку суму еквівалентну 121 250,00 грн. за курсом НБУ на день укладення Кредитного договору, що дорівнював 4,8500 грн. за 1 долар США. З моменту отримання коштів до дати підписання позовної заяви він повернув Банку кошти у сумі еквівалентній 96 910,81 грн., що підтверджується відповідними платіжними документами та розрахунком. Таким чином, залишок заборгованості становить 24 339,19 грн. (121 250,00 грн. – 96910,81 грн.), які слід розстрочити на 131 місяць, за таких умов, що місячний платіж буде складати 185,80 грн.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги, зіславшись на вищевикладені обставини, просив позов задоволити.
Представник відповідача позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні, пояснивши, що о бґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов’язання у кредитному договорі в іноземній валюті, позивач необгрунтовано посилається на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, оскільки відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик від 24 грудня 2001 року, та письмовий Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями. Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті. Також Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Висновок Позивача про обов’язковість отримання Банком індивідуальної ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій, є безпідставним та спростовується наступним. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто, виходячи з положень ст.5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб’єктів: банкам, фінустановам та оператору поштового зв’язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій. Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93р. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти. Відповідно до п.«в» ч.4 ст.5 Декрету Індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок позивача про обов’язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. № 28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує Індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Позиція щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті також підтверджена Національним банком України (лист НБУ від 07.12.2009 р.№13-210/7871-22612), де вказано, що уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями та що стосується вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, Нацбанк роз’яснив, що оскільки на сьогодні законодавчо не визначені межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11349956000 від 23.05.2008 р. в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане. Банк свої зобов’язання по договору виконав, надав кредитні кошти, позичальник в свою чергу отримав те на що розраховував - отримання коштів на особисті потреби, а саме на купівлю квартири. Не існувало заборон Позивачеві взяти кредитні кошти в іншій валюті, наприклад, у гривні. Відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику і виходить зі змісту положень ст.ст. 1046,1054 Цивільного кодексу України. Кошти в обов’язковому порядку мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам договору разом з нарахованими процентами та іншими платежами. Тому вважає заявлений позов безпідставним і таким, що до задоволення не підлягає.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, звернулася до суду із заявою, в якій вказала, що позов визнає та просить розглянути справу в її відсутності.
Представник третьої особи - Управління Національного банку України в Івано-Франківській області в судове засідання не з»явився та не повідомив про причини своєї неявки, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно, у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення йому рекомендованого поштового відправлення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що даний позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, обман, тобто, навмисне введення другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з ч.1 ст. 229 того ж Кодексу, обставинами, які мають істотне значення, є обставини щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
З п.п. 1.1, 1.2.2 договору № 11349956000 від 23.05.08 про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами по справі, вбачається, що відповідач зобов’язався надати позичальникові, а останній – прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 25000,00 доларів США, гривневий еквівалент якого на день укладення договору визначений за курсом НБУ в сумі 121250,00 грн.
П. 7.13 зазначеного договору передбачає, що його підписанням банк підтвердив наявність всіх необхідних ліцензій і дозволів НБУ, необхідних для видачі та обслуговування кредиту, а позичальник – ті обставини, що повністю розуміє та вважає справедливими щодо себе всі умови договору, свої права та обов’язки і погоджується з ними, а також, що отримав від банку інформаційний лист згідно вимог Закону України "Про захист прав споживачів".
Як вбачається з додаткової угоди № 1 до Договору-анкети про відкриття та обслуговування банківського поточного рахунку позичальника від 01.04.2009 р., валюту кредитування позивач обрав самостійно та добровільно, оскільки підписав даний договір.
З банківської ліцензії № 75 від 24.12.2001 та дозволу № 75-2 від 09.11.2002, виданих Національним Банком України АКІБ "Укрсиббанк" (який рішенням загальних зборів від 27.10.2009 року змінив своє найменування на ПАТ «Укрсиббанк»), судом встановлено, що відповідачеві надано право здійснювати банківські операції, у тому числі, з валютними цінностями.
Згідно зі ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, та здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України лише у тому випадку, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п."в" ч.4 ст.5 зазначеного Декрету).
Обставин на підтвердження того, що сума отриманого позивачем кредиту чи його термін перевищують встановлені законодавством межі, судом не встановлено, а тому суд вважає, що наявність генеральної ліцензії була достатньою для видачі позивачеві кредиту у валюті.
Таким чином, суд вважає, що відповідач довів, що повідомив позичальнику правдиві відомості щодо наявності у нього відповідних дозволів на видачу та обслуговування кредиту і надав позичальнику щодо кредиту повну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію.
Натомість позивач не довів ні наявності умислу в діях відповідача, ні самого факту омани, а тому підстави для визнання договору недійсним за ст. 230 ЦК України відсутні.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач самостійно уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення і ставлячи підпис, вважав його справедливим. Тобто, при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.
З наведених причин суд не вбачає підстав для визнання договорів недійсними відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки обставин, які б свідчили про нечесну підприємницьку практику та агресивну діяльність (бездіяльність) відповідача, судом не встановлено.
Оскільки всі інші вимоги позивача випливають з первісної вимоги про визнання недійсними договорів, то відсутні підстави для їх задоволення, а отже ОСОБА_1 слід відмовити в задоволенні позову повністю.
На підставі викладеного, ст.ст. 13, 203, 215, 216, 229, 230, 509, 524, 526, 533, 625, 1054 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", керуючись ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", треті особи: ОСОБА_2 та Управління Національного банку України в Івано-Франківській області, про захист прав споживачів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя: