Справа № 2-1836/10

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12 липня  2010 року                                                                                                                    м. Сімферополь

Київський  районний  суд  м. Сімферополя  у  складі:  головуючого, судді  Харченко  І.О., при  секретарі  Мевлюдовій  Ф.І., розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  цивільну  справу за  позовом  ПАТ  комерційний банку  «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення  стягнення  на  предмет  іпотеки;   позов  ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк»  про  визнання  кредитного  договору  недійсним,

                                                               в с т а н о в и в:

ПАТ  комерційний банк  «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру НОМЕР_1, що розташована  за адресою: АДРЕСА_1 та виселення відповідачів  ОСОБА_1  та  ОСОБА_3  із вказаної квартири.  Свої  вимоги мотивували  тим, що 30.05.2007 року між  ЗАТ  комерційний банк  «ПриватБанк»  і  ОСОБА_1  був  укладений  кредитний  договір.  За умовами даного договору  Банком  був виданий  відповідачу  кредит в  сумі   38510,00  доларів США  строком до  30.05.2017 року зі сплатою 11,04 %  річних за користування  кредитом. За умовами договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язалася щомісяця здійснювати сплату платежу для погашення заборгованості, відсотків, комісії  та інших витрат. Станом на 11.03.2009 року відповідач має заборгованість  у розмірі 33315,94 доларів США, що складається з – заборгованості  за кредитом у розмірі  31802,89 доларів США;  заборгованості  за відсотками за користування кредитом у розмірі 1239,64 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом  у розмірі 210,00 доларів США та пені за несвоєчасне виконання  зобов’язань  за кредитним  договором у розмірі 63,41 доларів США.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПриватБанк і ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30.05.2007 року уклали  договір іпотеки, за яким Відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме:  квартиру НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач просить  в рахунок погашення заборгованості відповідача  за кредитним договором  звернути стягнення  на   предмет  іпотеки,  виселити  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

11.01.2010  року   ОСОБА_1 звернулася  з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом про визнання  кредитного  договору недійсним,  мотивуючи  вимоги тим, що при укладені кредитного договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, ПАТ КБ «ПриватБанк»  порушив  приписи  Закону  України «Про  захист  прав  споживачів».

Ухвалою  суду  від  03.06.2010 року  обидва  позови об’єднані  в  одне  провадження.

В судовому засіданні  представник ПАТ КБ «ПриватБанк»  ОСОБА_4 позовні вимоги  банку  підтримала у  повному  обсязі з  підстав,  викладених  у позові.  Разом  з  тим  заперечувала  проти  задоволення  позову ОСОБА_1  про  визнання кредитного договору  недійсним.

Представник  відповідачки  ОСОБА_1 - ОСОБА_5  у судовому засіданні   позов  банку  не  визнав,  наполягав  на   визнанні   кредитного договору  недійсним.

Відповідач  ОСОБА_2  та  його  представник   у судовому  засіданні  позов  банку  не  визнали  та  пояснили,  що    відповідач   не  має  до  нього   ніякого  відношення.  Знає,  що  колишня  дружина  взяла  кредит,  він  погодився  бути   її   майновим   поручителем  своєю  часткою у  спільній  власності.  Заперечували  проти  стягнення  з  ОСОБА_2 солідарно  з  ОСОБА_1 заборгованість перед банком. Позов ОСОБА_1 про  визнання  кредитного  договору   недійсним  підтримали   та  наполягали  на  його  задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про  місце та  час  слухання  справи  повідомлений   належним  чином,  причини неявки  суду  не  відомі.

Вислухавши  сторони,  їх  представників,  вивчивши  матеріалі  справи  та  докази,  надані  сторонами  відповідно  до  приписів  ст.ст. 10, 60  ЦПК  України,    суд  дійшов  до  наступного.  

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд  розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на  підставі доказів  сторін  та   інших осіб,  які  беруть  участь у справі.  Особа,   яка  бере  участь  у  справі,  розпоряджається  своїми  правами  щодо  предмету спору на власний  розсуд,   зобов’язана  надати  усі   наявні у  неї   докази та довести ті  обставини, на які  вона посилається,  як  на підставу  своїх  вимог  та  заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає  спір.

Судовим   розглядом   встановлено,  що  30.05.2007 року  між   ЗАТ   комерційний банк  «ПриватБанк» і  ОСОБА_1  був  укладений  кредитний  договір.  За умовами даного договору  Банком  був  виданий  відповідачу  кредит  в  сумі   38510,00  доларів США  строком до 30.05.2017 року  зі  сплатою  11,04 %  річних за користування  кредитом. За умовами договору відповідач  ОСОБА_1 зобов’язалася  щомісяця  здійснювати сплату платежу для погашення  заборгованості, відсотків, комісії та інших витрат. Станом на 11.03.2009 року відповідач має заборгованість  у розмірі 33315,94 доларів США, що за курсом 7,70 грн. відповідно до службового  розпорядження  НБУ  № 417/89  від 06 березня  2009 року  дорівнює  -  256532 грн. 74 коп.,  що  складається  з:  –  заборгованості  за  кредитом -  31802,89 доларів США, що  за  курсом 7,70 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/ 89 від 06 березня 2009 року   складає 244882 грн. 25 коп;  - заборгованості  по процентам за користування кредитом -  1239,64 доларів США, що за курсом 7,70 грн. відповідно до  службового  розпорядження НБУ № 417/89  від 06 березня   2009 року складає – 9545  грн.  23  коп.;  - заборгованості  по комісії  за  користуванням  кредитом -  210,00 доларів США, що за курсом 7,70 грн. відповідно до службового  розпорядження НБУ № 417/ 89 від 06 березня 2009 року складає - 1617  грн. 00 коп.; - пені  за  несвоєчасність  виконання зобов'язань за договором - 63,41 долара США, що за курсом 7,70 грн. відповідно до службового розпорядження  НБУ № 417/ 89  від  06  березня 2009 року  складає – 488 грн. 26 коп.

 За встановленими  загальними  правилами   виконання  зобов’язань, що передбачені ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Як  встановлено судом, заборгованість, яка утворилася станом на 11.03.2009 року  та становить 33315,94 доларів США, що за курсом 7,70 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/89 від 06 березня 2009 року складає -  256532  грн 74 коп., відповідачем  за  умовами  договору  не погашено,  тому судом  ця   обставина розцінюється, як одностороння  відмова  від   виконання зобов’язань.

      Відповідно   до ст. 526 ЦК України  зобов'язання повинні виконуватися належним чином,  у  встановлений  строк,   відповідно  до   умов  договору.

  Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обов’язки сторін, пов’язані з кредитуванням, визначаються   положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Представлений  позивачем  розрахунок  заборгованості відповідачки у суду не викликає сумнів про наявність в неї заборгованості перед позивачем.

Частиною  2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками  порушення  відповідачкою щодо повернення чергової частини суми  кредиту є право позивача  вимагати   дострокового  повернення  частини  позики,  що  залишилася,  та  сплати   процентів.

          Оскільки за умовами договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов  договору щодо погашення кредиту не встановлено інших умов, суд вважає, що за встановлених обставин, вимоги позивача відповідають  умовам укладеного договору та положенням  діючого   законодавства.

          Згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК  України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується  надати грошові  кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та  сплатити  проценти.

           Згідно зі  ст. 612 ЦК України  боржник  вважається  таким, що  прострочив, якщо він не виконав  зобов'язання   у  строк, встановлений   договором або законом.

          Судом  встановлено, що 30.05.2007 року  ПАТ  КБ «ПриватБанк,  ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в  забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  надали в іпотеку належне  їм нерухоме майно, а саме:  квартиру НОМЕР_1, яка розташована за  адресою: АДРЕСА_1. Договір іпотеки  було посвідчено приватним нотаріусом Сімферопольського  міського  нотариального  округу   ОСОБА_6,  на   підставі ст. 73 Закону України «Про   нотаріат».

Відповідно до  ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою  є  застава  нерухомого  майна,  що залишається у  володінні  заставодавця  або  третьої   особи.

    На підставі статті 586 ЦК України, при невиконанні зобов'язання, забезпеченого заставою,  заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмету  застави  заставодержатель  має  право задовольнити  свої вимоги в повному обсязі.

    Відповідно  до  частин 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання  не  буде  виконано у  встановлений  строк (термін), якщо інше не встановлено договором   або  законом.

Відповідно до  ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення  іпотекодавцем  обов'язків,  встановлених  іпотечним договором,  іпотекодержатель   має   право   вимагати дострокового  виконання  основного  зобов'язання,  а  в  разі його невиконання - звернути стягнення на  предмет  іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання Іпотекодержатель вправі  задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням  шляхом  звернення  стягнення  на  предмет   іпотеки.

Відповідно до  ст. 39 Закону  України «Про іпотеку» у разі  задоволення судом позову про звернення стягнення  на предмет іпотеки в рішенні  суду зазначаються  і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням  процедури продажу, встановленою  ч. 1  ст. 38 цього  Закону,  яка  передбачає  право   Іпотекодержателя на продаж предмета  іпотеки  будь-якій  особі-покупцеві.

     Оскільки   судом  встановлено,  що  відповідачем ОСОБА_1 неналежним  чином  виконувалися  умови  кредитного  договору, у  зв’язку  з  чим  й  встановилася   заборгованість   в  розмірі  256532,74 гривень,  що за  курсом 7,7 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/ 89 від 06 березня 2009  року   еквівалентно  33315,94 доларам  США)  й  до тепер  вона  не  погашена,   то  суд   вважає,  що  існують   всі  підстави  для  звернення   стягнення   на  предмет  іпотеки,  оскільки   це  у  повному  обсязі   задовольнить   вимоги   банку.  

 Проаналізувавши  вищенаведене   суд  дійшов  висновку,  що  оскільки  на  день  винесення   судом    рішення    вимоги   позивача   не  виконані,  порушення   умов  кредитного   договору не  усунені, то  у Позивача  виникло  передбачене  договором іпотеки  право   задовольнити  свої    вимоги  за   рахунок   предмета  іпотеки.

 Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦПК України  судові   рішення, що  набрали  законної  сили, є обов’язковими для  всіх органів державної влади і органів місцевого  самоврядування, підприємств,  установ,  посадових  або  службових  осіб  та  громадян і  підлягають виконанню на  всій  території  України.  Невиконання  судового  рішення   згідно з ч. 2 ст. 14 ЦПК України   є  підставою  для   відповідальності,  передбаченої    законом.

Відповідно  до   роз’яснень,    які   містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України   від  29 грудня 1976 року  № 11 (зі змінами,   внесеними   постановами  від  24  квітня  1981 року № 4,  від  25 грудня 1992 року  № 13  та  від  25 травня 1998 року  № 15), що згідно зі ст. 7 ЦК України є  правовим звичаєм і на день розгляду  спору не суперечить чинним законам України, резолютивна  частина   рішення  повинна мати  вичерпні, чіткі,   безумовні і такі, що  випливають  із  встановлених  фактичних   обставин,  висновки   по  суті   розглянутих   вимог і залежно  від  характеру  справи   давати  відповіді   на   інші   питання. В  резолютивній  частині  рішення,  зокрема,   має  бути  зазначено: які  конкретно дії  і на  чию  користь   відповідач   повинен   вчинити   або  яким   іншим  передбаченим   законом   способом   підлягає   захисту    порушене   право.  

Отже,  резолютивна  частина  рішення повинна   бути  викладена таким чином, щоб це зробило можливим   її  виконання,   оскільки    невиконання   судового рішення зробить неможливим   захист  прав  і  законних   інтересів   позивача  у повному  обсязі.

 Згідно   з   ч. 1 ст. 217 ЦПК  України суд, що   прийняв рішення,   може   визначити  порядок  його  виконання або  вжити   заходів   для   забезпечення    його   виконання, про  що  зазначає  в  рішенні.

Оскільки  за  рахунок  предмету  іпотеки   іпотекодержатель має  право задовольнити свої вимоги в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру НОМЕР_1, що розташована  за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева № 62, суд вважає необхідним  визначити  відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» спосіб   реалізації предмету   іпотеки, а саме  звернути   стягнення на квартиру НОМЕР_1, що розташована  за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева № 62,   шляхом  проведення  прилюдних   торгів  з  початковою   ціною   предмету   застави   для   їх   реалізації   згідно   експертної  оцінки.

         Разом  з  тим  суд  не  бачить  правових  підстав  для  реалізації  предмету  іпотеки  у  спосіб,  визначений  позивачем,  а  також   про  виселення  ОСОБА_7  та  ОСОБА_3  з  місця   постійного  за  адресою:  АДРЕСА_1,  оскільки   у  відповідачів   існує  можливість  виконати  рішення  суду  в  частині  погашення  заборгованості  за  кредитним   договором, а тому  ці  вимоги   суд  залишає   без  задоволення.  

        Позовна заява  ОСОБА_1  до  ПАТ КБ «ПриватБанк» про  визнання кредитного договору недійсним задоволенню не  підлягає, оскільки  суд  вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на  те,  що  ПАТ КБ «ПриватБанк» не мав права укладати кредитний договір  у  іноземній   валюті, виходячи  з  наступного.  

        Відповідно до умов кредитного договору, ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 38510,00  доларів США  і повинна  була  повертати кредит також у іноземній валюті відповідно до умов договору. З умовами договору ОСОБА_1 була ознайомлена до укладення  кредитного договору, згодна  на  отримання   кредиту та  особисто  підписала його, тобто сторони  кредитного   договору досягли  згоди  щодо  всіх   істотних   умов   договору.  

          Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором.  

          Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі банкам України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання  іноземної  валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих  операцій уповноваженого  банку, на здійснення  яких Національний банк України  видав йому банківську ліцензію та письмовий  дозвіл на здійснення операції з валютними  цінностями).

           Згідно  Банківської  ліцензії № 22, виданої ЗАТ КБ «ПриватБанк» 04.01.2001 року НБУ та Дозволу № 22-2, виданого ЗАТ КБ «ПриватБанк» 29.07.2003 року НБУ, ПриватБанк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та  нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів)  в  іноземній  валюті,  залучати  та розміщувати  іноземну валюту на   валютному  ринку  України.

           Крім того, п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного  контролю" визначено, що  індивідуальної ліцензії потребують в тому числі  й операції  щодо надання і одержання  резидентами  кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

            Таким чином,  посилання ОСОБА_1 не те, що операція з надання банками кредитів в іноземній  валюті  потребує  індивідуальної  ліцензії,   є необґрунтованим.

            Щодо вимог  про  ненадання  інформації і неповідомлення у момент укладення договору   про можливість  значної зміни  курсів валют  слід   зазначити наступне.

             Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у  розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит  та  сплатити  проценти.

            Відповідно до  ст. 627 ЦК України  сторони  є  вільними   в  укладенні договору.

            Згідно частини 1 ст. 652 ЦК України зміна обставин є  істотною, якщо  вони   змінилися   настільки, що, якби сторони  могли це   передбачити, вони   не уклали б договір або уклали б його на  інших умовах.

            При укладенні  спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало  ніяких  інших умов, які  б примусили  позивача  прийняти ці умови на невигідних для себе умовах. Крім  того,  суд  вважає за  необхідне  зазначити,  що  діючим законодавством не передбачений стабільний  курс  долару США  до  національної  валюти - гривні.

             Таким чином,  при  укладенні Договору  в  іноземній  валюті (доларах  США) та беручи на себе певні  обов'язки  щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за Договором  (та  перш за все  позивачка  ОСОБА_1В.),   повинна була усвідомлювати, що курс  національної  валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо  настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного  ризику за  цим  Договором.

              Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у  такій  самій   кількості, такого  самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк   та  в  порядку,  що встановлені договором.

             ОСОБА_1   на  момент укладання  Договору  знала,   яку суму в доларах США віна   повинна   буде сплачувати  при  погашенні   кредиту, ця  сума   залишилась   незмінною, і якщо  єдиним  джерелом отримання  іноземної валюти  для  неї   було  придбання її на валютно-обмінному ринку  України,  мала   передбачити  можливість  збільшення  своїх витрат на придбання валюти  через зміну  курсу. Сам  принцип  його  змінності та щоденного встановлення ПриватБанком (офіційного) та суб'єктами ринку валютно-обмінних операцій («комерційного») з моменту  укладення договору не змінився, а відповідно і не змінилися істотні обставини, за  яких  укладався   договір. Договір  не  містить будь-яких посилань на курс іноземної валюти до  гривні,  ОСОБА_1  вже  на  момент   укладення   договору знала,  що  курс іноземної  валюти до гривні не залежить від волі сторін, його стабільність законодавчо  не  закріплена, таким  чином,  курс іноземної валюти взагалі не може розглядатися, як  обставина, якою  сторони   керувалися  при  укладенні   договору.  

                Згідно з ст. 216 ЦК України у разі  недійсності  правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК України  підстави недійсністю правочину є недодержання в момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним  засадам   суспільства.

Оскільки кредитний договір та договір застави укладений між ПАТ  КБ «ПриватБанком»  та ОСОБА_1  відповідно  до закону та моральним засадам суспільства, у суду немає  підстав для  визнання їх недійсними, що також виключає застосування  до  сторін   двосторонньої  реституції.

             З огляду на  вищевикладене  вимоги   позивача  про   визнання   недійсним кредитного договору на   підставі ч. 1 ст.203, ч. 1 ст.215 ЦК України  як такого, що суперечить вимогам законодавства, не   підлягають   задоволенню.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України,  відповідачами має бути  відшкодовані позивачу сплачений  судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду  справи у  Київському  районному  суді  м. Сімферополя  АР Крим  -  30  грн.

 На  підставі   ст. 203, 215, 216, 509, 525-527, 570, 575, 586, 590, 612, 627,  652, 1049, 1050, ч. 2  ст. 1054  ЦК України, ст. 12, 33, 39 Закону України «Про іпотеку»,  Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного  регулювання  і  валютного   контролю»,  керуючись   ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218   ЦПК   України, с у д –

                                                           В И Р І Ш И В :

    Позов  Публічного  акціонерного  товариства   комерційний   банк  «ПриватБанк»  до   ОСОБА_1,  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  про   звернення  стягнення  на   предмет    іпотеки –  задовольнити   частково.

 Стягнути  солідарно  з  ОСОБА_1,  ОСОБА_2 та  ОСОБА_3  в   рахунок  погашення  заборгованості  за  кредитним   договором № SI20GA14481466 від 30.05.2007 року  грошові  кошти  в  сумі   256532  (двісті  п’ятдесят   шість   тисяч  п’ятсот  тридцять  дві)   грн. 74  коп.,  що   відповідно  до  службового  розпорядження НБУ № 417/89  від  06 березня 2009 року  еквівалентно  -  33315,94 доларам  США.

При  неможливості  стягнення  заборгованості  за  кредитним  договором  звернути   стягнення  на   предмет іпотеки  (на підставі  договору іпотеки реєстровий № 565  від 30 травня 2007 року),  а  саме:  квартиру  загальною  площею 38,5 кв.м., яка  розташована за  адресою: АДРЕСА_1,  яка  на  праві  власності  належить ОСОБА_1,  ОСОБА_2 та ОСОБА_3,  шляхом   проведення  прилюдних   торгів  з   початковою   ціною   предмету  іпотеки   для   його   реалізації   згідно   експертної  оцінки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного  товариства комерційний  банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50,  код ЄДРПОУ 14360570)    судові  витрати  у розмірі 576,66 грн.

Стягнути  з  ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного  товариства комерційний  банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570)   судові   витрати  у розмірі 576,66 грн.

Стягнути  з  ОСОБА_3  на   користь Публічного акціонерного товариства комерційний  банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570)    судові  витрати  у розмірі  576,66 грн.

В  задоволені   решти   вимог  відмовити.

В задоволенні  позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний  банк  «ПриватБанк»  про визнання   кредитного  договору   недійсним   -  відмовити.

Рішення може бути  оскаржене в  апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Київський   районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення  рішення  заяви   про апеляційне   оскарження  і  поданням після цього протягом 20 днів  апеляційної   скарги.

              Суддя: