Справа № 2-а-603/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 липня 2010 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого           судді Шевченко Л. В.,

при секретареві           Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва про визнання дій протиправними, -

в с т а н о в и в:

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФ України в Солом’янському районі м. Києва про визнання дій протиправними.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 16.04.2009 адміністративну справу було залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 ухвалу суду першої інстанції було скасовано, а справу направлено до того ж суду для продовження розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1999 року є інвалідом війни ІІ групи. У зв’язку з цим він отримав надані державою інвалідам війни соціальні права та гарантії соціального захисту. Так, згідно з ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він як інвалід війни звільнений, зокрема, від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Однак, відповідачем було надіслано вимогу від 23.10.2008 про погашення заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 51 918,30 грн., яка мотивована тим, що згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування отримав нову назву «внесок».

Позивач вважає, що поняття «збір» і «внесок» є тотожними за своїм значенням, що підтверджується статтями з тлумачних словників української мови.

Позивач, зважаючи на те, що відповідач порушує його права, звернувся до суду і просить визнати протиправними дії відповідача щодо вимог про сплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; визнати протиправними дії відповідача щодо вимог про сплату заборгованості зі страхових внесків у розмірі 51 918,30 грн.; звільнити позивача від сплати Пенсійному фонду України внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; звільнити позивача від сплати відповідачеві заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 51 918,30 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали адміністративний позов та просили задовольнити його у повному обсязі з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 64). Заперечень проти позову не надав.

Суд за згодою позивача та його представника ухвалив проводити судове засідання без участі відповідача в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 128 КАС України на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Позивач має статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 27.10.2005 (а.с 6).

Відповідно до п. 23 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 інваліди війни та прирівняні до них особи звільняються від сплати податків, зборів і мита всіх видів та земельного податку.

Управлінням Пенсійного фонду України було надіслано позивачеві вимогу від 23.10.2008 № 769 про погашення заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 51 918,30 грн. (а.с 7).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дана вимога про сплату боргу відповідає чинному законодавству України.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з ст. 1 цього Закону страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Як передбачено п. 4 ст. 11 Закону України № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності.

Статтею 18 Закону України № 1058-IV визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, суд виходить з того, що спірні правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані двома нормативно-правовими актами, які мають однакову юридичну силу.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у п. 13 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовує однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». А тому до спірних правовідносин не може бути застосований п. 23 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на який посилається позивач, і який власне, передбачає можливість отримання встановлених пільг.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» статтями 9, 11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, –

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва про визнання дій протиправними – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження – після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова в повному обсязі складена 23 липня 2010 року.

Головуючий