Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2010 р. справа № 2а-14406/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: < година >
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Зеленова А. С.
при секретарі Беспалько Г.Г.
представника позивача Голубової Л.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Кіровської об’єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними установчих документів з моменту реєстрації, -
В С Т А Н О В И В:
Кіровська ОДПІ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними установчих документів з моменту реєстрації, мотивуючи свої вимоги тим, що ТОВ фірма «Ерос» зареєстровано як юридична особа 20.02.1997 виконкомом Кіровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Кіровській ОДПІ з 27.05.1997. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням ТОВ фірми «Ерос» є адреса: Донецька область, м. Кіровське, вул. Шахтарська, б. 35, кв. 16, що відповідає місцезнаходженню, зазначеному у Статуті та є домашньою адресою одного із засновників – ОСОБА_2
У ході проведення оперативних заходів відділом податкової міліції Єнакієвської ОДПІ, направлених на перевірку законності реєстрації та діяльності ТОВ фірми «Ерос», було встановлено, що підприємство відсутнє за своїм місцезнаходженням, відповідних змін щодо місцезнаходження не реєструвало. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вони не знали, що являються засновниками підприємства, ніяких документів не підписували, внесків до статутного фонду не робили, ніякого відношення до діяльності підприємства не мають. Заборгованості перед бюджетом підприємство не має.
Отже, у порушення приписів ст.ст. 56, 113 ГК України державна реєстрація підприємства була вчинена без наміру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 займатися підприємницькою діяльністю та без їх відома. Позивач вважає, що вказані вище обставини свідчать про незаконність державної реєстрації підприємства, тому установчі документи підприємства мають бути визнані недійсними з моменту їх державної реєстрації.
Просив визнати недійсним Статут ТОВ фірми «Ерос» у зв’язку з внесенням до статутних документів завідомо неправдивих відомостей щодо засновників підприємства з моменту державної реєстрації, тобто з 20.05.1997 (а.с. 3).
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності. У заяві вказав, що позовні вимоги визнає, оскільки не є засновником і директором ТОВ фірми «Ерос», та не має відношення до фінансово-господарської діяльності даного підприємства.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності. У заяві вказав, що позовні вимоги визнає, оскільки не є засновником і директором ТОВ фірми «Ерос», та не має відношення до фінансово-господарської діяльності даного підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач – визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Частиною 3 ст. 156 КАС України передбачено, що судове рішення у зв’язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими ст. 112 КАС України.
Згідно вимог ст. 112 КАС України, зокрема, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Крім того, суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Таким чином, суд приймає визнання адміністративного позову, оскільки ці дії відповідачів не суперечать закону і не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, та приймає постанову про задоволення адміністративного позову, виходячи при цьому з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України (далі за текстом – ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 55 ГК України встановлено, що суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
Господарські товариства є юридичними особами.
Частиною 3 ст. 80 ГК України передбачено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу зборів засновників № 1 від 16.04.1997 ОСОБА_3 і ОСОБА_2 затвердили Статут товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ерос», який було зареєстровано державний реєстратором виконкому Кіровської міської ради 20.05.1997 (а.с. 6-13). З огляду на положення ст. 82 ГК України Статут є установчим документом даного господарського товариства.
Відповідно до Преамбули Статуту ТОВ фірми «Ерос» підприємство створено на підставі установчого договору від 16.04.1997 відповідно до Закону України «Про господарські товариства» шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Пунктом 1.1 Статуту визначено, що засновниками товариства є ОСОБА_3, ОСОБА_2 Відповідно до п. 5.2 Статуту Статутний Фонд товариства складає 11000 грн.: ОСОБА_3 – 5500 грн., що складає 50% Статутного Фонду; ОСОБА_2 - 5500 грн., що складає 50% Статутного Фонду.
Отже, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули статусу Засновників підприємства з моменту прийняття ними рішення про створення ТОВ фірми «Ерос».
В порядку, встановленому законодавством, 20.05.1997 державним реєстратором виконавчого комітету Кіровської міської ради Донецької області проведено державну реєстрацію юридичної особи – товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Ерос», номер реєстраційного запису 1 263 120 0000 000077 (а.с. 4, 5).
Згідно з протоколом зборів засновників № 2 від 15.12.1997 було вирішено покласти обов’язки директора підприємства на ОСОБА_2 (а.с. 14).
Однак, як вбачається з пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наданих ним Єнакієвській ОДПІ, вони особисто не здійснювали внесків до Статутного Фонду ТОВ фірми «Ерос», не мали наміру створювати підприємство, не займалися господарською діяльністю, не отримували прибутку від господарської діяльності підприємства. Статут та інші документи підприємства вони підписали за проханням іншої особи, за що отримали грошові кошти. Де зараз знаходяться документи, печатка підприємства вони не знають. Місцезнаходження, засоби зв’язку особи, що займалася реєстрацією та діяльністю підприємства, їм не відомі (а.с. 22-23, 24-25). Також, у своїх заявах, наданих суду, відповідачі зазначили, що фактично не являлись засновниками і директором ТОВ фірми «Ерос», не мають відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства.
Згідно ч. 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 Цивільного Кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як встановлено судом вище, 16.04.1997 відповідачами було прийнято рішення про створення ТОВ фірми «Ерос» та затверджено Статут ТОВ фірми «Ерос», що свідчить про укладення ними правочину про створення та діяльність ТОВ фірми «Ерос», за яким у відповідачів виникли права та обов'язки засновників цього підприємства.
Разом із тим, як встановлено судом, відповідачі не мали наміру створювати ТОВ фірму «Ерос», не мали намірів бути засновниками та директорами підприємства, не мали намірів здійснювати підприємницьку та господарську діяльність, не здійснювали повноваження засновників та директорів ТОВ фірму «Ерос».
За вказаних обставин суд вважає, що статут ТОВ фірми «Ерос» суперечить ч.ч. 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, тому має бути визнаний недійсним згідно зі ст.ст. 215, 234 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов Кіровської об’єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними установчих документів з моменту реєстрації – задовольнити.
Визнати недійсним з моменту реєстрації Статут товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ерос», затверджений протоколом загальних зборів засновників від 16.04.1997 № 1, зареєстрований виконавчим комітетом Кіровської міської ради Донецької області 20 травня 1997 року.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 30 червня 2010 року.
Повний текст постанови складений 04 липня 2010 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Зеленов А. С.