УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-6944/2009 Головуючий у 1 -й інстанції - Овчаренко Н.Г.
Категорія -5 Доповідач - Петренко І.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2009 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі - Кононенко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири такою, що не є спільним майном подружжя, третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 про визнання квартири такою, що не є спільним майном подружжя, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2007 року позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив ухвалити рішення, яким поділити спільне з відповідачкою майно, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, стягнути на його користь з відповідачки судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 02 березня 1974 року до 02 листопада 2001 року. Від шлюбу мали сина ОСОБА_5, 1977 року народження, який раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Перед розірванням шлюбу вони з відповідачкою домовилися про добровільний поділ майна, і поділили на три рівні частини всю суму грошей, що нахопилася за весь час подружнього життя, а саме 21 150 доларів США. 01 листопада 2001 року вони разом з відповідачкою відкрили у відділенні ЗАТ КБ «Приватбанку» «Будинок Губернатора» два депозитні рахунки в доларах США, на якому він розмістив 7050 доларів США, а відповідачка 14100 доларів США. Це були гроші на які ОСОБА_3 повинна була придбати дві квартири собі та сину. Після розірвання шлюбу, зі слів сина він дізнався, що відповідачка купила собі квартиру по АДРЕСА_2, а для сина придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1. У листопаді 2006 року йому стало відомо, що.квартира куплена синові була придбана відповідачкою ще у 1999 році та на її ім'я, тобто під час їх шлюбу, а тому позивач вважає, що наявність квартири була прихована при поділі майна, а тому йому також належить 1/2 частини спірної квартири.
У ході судового розгляду до суду із самостійними вимогами звернувся ОСОБА_6, який просив суд визнати квартиру такою, що не є спільним майном подружжя, так як квартира була придбана за його кошти, але оформлена на ОСОБА_3, його сестру, оскільки ОСОБА_6 є громадянином ОСОБА_7 Федерації та не міг би належним чином утримувати квартиру в Україні.
26 листопада 2007 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву та просила ухвалити рішення, яким визнати, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною власністю подружжя та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана нею у 1999 році за гроші її рідного брата ОСОБА_4 , який був і є громадянином ОСОБА_8 та йому проблемно було б утримувати квартиру у м. Дніпропетровську, а також на те , що ОСОБА_2 було відомо про купівлю спірної квартири ще у 1999 році.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі. Визнано, що квартира АДРЕСА_2 не є спільним майном подружжя. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно до вимог ст.. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : 1) чи мали місце обставини , якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення , та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи , та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи позивач за головним позовом та відповідачка ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 березня 1974 року ( ар. сп. 6) по 2 листопада 2001 року ( ар. сп.7). 12 жовтня 1999 року ОСОБА_3 придбала на своє ім."я двокімнатну АДРЕСА_1 ( ар. сп. 60).
У відповідності до положень ст.. 22 КпШС України майно ,а саме спірна квартира, нажита за час шлюбу ,а тому являється спільною сумісною власністю і кожен з подружжя має рівні права володіння , користування і розпорядження цим майном , а у відповідності до положень ст.. 29 КпШС України поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Посилання позивачки за зустрічним позовом на те , що на придбання даної квартири ОСОБА_3 уповноважив її брат - ОСОБА_6 не знайшло свого безспірного доказування , оскільки ксерокопія довіреності від 21 вересня 1999 року ( ар. сп. 34), ніким не посвідчена , а оригінал її втрачений , як пояснив у своїй заяві ОСОБА_6, а угода від 5 жовтня 1999 року вище вказаних осіб ( ар. сп. 35) та розписка (ар. сп. 36) про отримання грошей у розмірі 9000 доларів США самі по собі не являються безспірними доказами правовідносин між ОСОБА_3 та третьою особою , яка самостійних вимог відносно спірної квартири не заявляла.
Не знайшло в судовому засіданні підтвердження висновків суду першої інстанції на пропуск позивачем за головним позовом строку позовної давності, оскільки не надано безспірних доказів тому , що ОСОБА_2 було відомо про існування спірної квартири до 2007 року.
Виходячи з вище наведеного , колегія суддів вважає , що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови позивачу в визнанні за ним права власності на 1\2 частину спірної квартири ,а також і в частині визнання спірної квартири не спільною власністю подружжя, виходячи із положень ст.. 24 КоБС України , що діяв на той час.
Відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна із сторін по справі забов"язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а згідно
до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до положень ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.
З урахуванням наведеного , колегія суддів вважає , що суд повно з"ясував обставини справи , проте при вирішенні справи дійшов до висновку , що не відповідає встановленим обставинам і , що у відповідності до положень п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволенні позовних вимог і відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Керуючись ст..ст. 303,307,п.3 ч.1 ст. 309,313,314,316,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2009 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання квартири такою , що не є спільним майном подружжя -відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.