Справа № 22-8544 Головуючий у 1 інстанції –
Завгородня І.М. Доповідач – Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 липня 2010 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого – Семенюк Т.А.
Суддів – Прокопчук Н.О., Карпенко С.О.
при секретарі – Шевчук О.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 березня 2010 року в справі за позовом кредитної спілки «Співдружність» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним говором та за позовом ОСОБА_3 до кредитної спілки „Співдружність", третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 19 березня 2010 року позов кредитної спілки «Співдружність» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь кредитної спілки „Співдружність" заборгованість за кредитним договором у розмірі 5821 грн. 71 коп. та судові витрати у розмірі 178 грн. 22 коп. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_3 і відмови у задоволенні позову кредитної спілки «Співдружність», вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам, встановленим в судовому засіданні, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 19.11.2009 року кредитна спілка «Співдружність» звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №4-81002-с, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2500 грн. з нарахуванням 0,2 % за кожний календарний день користування кредитом на термін до 09.10.2009 року, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що в період з 14.10.2008 року по 12.11.2009 року відповідачка з порушенням графіку погашення кредиту сплачувала кошти, в зв’язку з чим на 12.11.2009 року виникла заборгованість у сумі 4403 грн. 26 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачки, а також судові витрати у сумі 171 грн.
18.01.2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 4-81002-с від 14.10.2008 року, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що даний договір не відповідає вимогам ч.2 65 СК України, оскільки укладений без надання згоди її чоловіком ОСОБА_4 на отримання кредиту, також при укладенні договору позивачем не повідомлено у письмовій формі про умови надання кредиту необхідність сплати 73 % річних за його користування, як це передбачено ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також зазначала, що про порушення умов кредитного договору її повідомлено лише через півроку з моменту виявлення заборгованості, а саме 29.04.2009 року, а не в строк, передбачений положенням «Про фінансові послуги кредитної спілки «Співдружність», тим самим КС «Співдружність» неправомірно нарахована заборгованість по кредиту у розмірі 4529 грн.
Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 22.02.2010 року дані позови об'єднані в одне провадження.
В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором станом на 3.02.2010 року у розмірі 5821 грн. 71 коп. та судові витрати 178 грн. 22 коп., а всього 5999 грн. 93 коп.
Представник ОСОБА_3 позов КС «Співдружність» не визнав, позов ОСОБА_3 підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, подавши заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2008 року між КС «Співдружність» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 4-81002-с, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 2500 грн.
Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що ОСОБА_3 бере на себе зобов'язання погашати щомісячно суму кредиту та нараховані відсотки за кредит, що визначено відповідним графіком Договору, але не пізніше 30 днів від останнього платежу.
З фінансової довідки вбачається, що до 24.04.2009 року ОСОБА_3 сплачувались кошти з порушенням графіку, але в достатній сумі для погашення процентів за користування
кредитом.
24.04.2009 року, у зв’язку із внесенням недостатньої суми для погашення процентів та порушенням строку сплати кредиту позивачем була змінена відсоткова ставка з 0,2 % на 1% за кожен день строкової заборгованості на суму залишку кредиту.
29.04.2009 року КС «Співдружність» направило претензію на адресу ОСОБА_3 про необхідність виконання зобов'язання за кредитним договором.
Як встановлено в суді першої інстанції, протягом з 14.10.2008 року по 12.11.2009 року відповідачка 11 разів сплачувала з порушенням графіку погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом, в зв’язку з чим, станом на 12.11.2009 р., заборгованість по кредитному договору становила 4403 грн. 26 коп.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, претензія 1351/ю від 29.04.2009 року отримана ОСОБА_3. через 5 днів після виникнення заборгованості в зв’язку з внесенням недостатньої суми для погашення кредиту.
Відповідно до ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов’язків, за договором позики, щодо забезпечення повернення позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів; якщо договором встановлено повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася від сплати процентів.
Задовольняючи позов КС «Співдружність, суд першої інстанції правильно виходив з положень п.6.2 Договору, що при порушенні строку сплати кредиту позичальник зобов’язується сплатити відсотки, сума яких складає 1% за кожен день строкової заборгованості на суму залишку кредиту, та з розрахунку, за яким заборгованість складає 5821 грн. 71 коп.
Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону кредитна спілка відповідно до свого Статуту надає кредити членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.
Пунктом 14.1 ст. 14 Статуту передбачено прийняття до Кредитної спілки на підставі письмової заяви за рішенням спостережної ради Кредитної спілки.
Згідно з п. 14.2 ст. 14 Статуту особа стає членом Кредитної спілки за умови подання заяви про вступ до спілки, сплати вступного і обов’язкового пайового внеску та рішення спостережної ради про особи до спілки.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 14.10.2008 року було підписано заяву-анкету про вступ до спілки «Співдружність» та сплачено пайовий внесок у розмірі 250 грн.
Протоколом № 202 засідання Кредитного комітету кредитної спілки „ Співдружність" від 14 жовтня 2008 року вирішено видати кредит члену кредитної спілки „Співдружність" ОСОБА_3 у розмірі 2500 грн. терміном на 12 місяців та був підписаний кредитний договір № 4-81002-с і наданий кредит у розмірі 2500 грн.
Видатковим касовим ордером № 312/4 від 14.10.2008 року ОСОБА_3 видано 2500 грн.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, що відмовляючи у задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним, судом не враховано, що у випадку невиконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору № 4-81002-с від 14.10.2008 р., Кредитна спілка „Співдружність" стягуватиме кредит за рахунок всього належного Позичальнику майна та коштів, а ОСОБА_4 про існування між ОСОБА_3 та Кредитною спілкою „Співдружність" договірних відносин, дізнався з ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 25.11.2009 р. та доданих до неї документів, своєї згоди на укладення цього договору не давав.
Оскільки відповідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Положення ч. 2, 3 ст. 65 СК України, на яку посилається ОСОБА_3 як на підставу своїх вимог, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя.
Проте, ці положення не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для ОСОБА_3, як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Не заслуговують на увагу й доводи скарги про порушення позивачем вимог Закону України „Про захист прав споживачів", оскільки, як встановлено судом першої інстанції, умови, передбачені ч.2 ст. 11 Закону, викладені у підписаному сторонами кредитному договорі, укладеному у письмовій формі.
Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що при укладенні договору КС «Співдружність» не мала ліцензії на здійснення фінансових послуг, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи, а саме – ліцензією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, згідно якої ліцензія КС «Співдружність» на надання фінансових послуг діяла з 5 червня 2007 року по 5 червня 2010 року (а.с. 27).
Доводи апеляційної скарги щодо порушення КС «Співдружність» строків звернення з претензією були предметом розгляду суду першої інстанції і ним була дана належна оцінка.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 березня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді