Справа № 2-528/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 13 липня 2010  року       Чорноморський районний  суд Автономної Республіки Крим

 у складі :   головуючої судді –  Єрохіної І.В.

                   при секретарі –         Приходько Н.Г.,  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні  в смт. Чорноморське цивільну справу за позовом ТОВ «Привіз на Південної» до ОСОБА_1, третя особа ТОВ «Калос-Лімен»  про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

      ТОВ «Привіз на Південної» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1  про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що 04 грудня 2008 року між ТОВ і відповідачем на товарній біржі  був укладений  договір купівлі-продажу дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен», який розташований в смт. Чорноморське по вул.. Фрунзе,13-а.  

     До укладання данного договору  ним було сплачено відповідачу 250 000 гривень, про що мається письмова розписка.  

     Згідно договору купівлі – продажу сторони погодились, що право власності на вищезазначене майно виникає у позивача з моменту реєстрації договору купівлі-подажу на товарній біржі. Майно переходить у власність позивача з моменту державної реєстрації договору відповідно до Закону України № 1952-1У від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень». В силу необхідності нотаріального посвідчення даного договору, у відповідності до вимог чинного законодавства України, позивач пропонував відповідачу з’явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, але  відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення укладеного договору. Позивач вважае, що оскільки відбулася домовленість щодо усіх істотних умов договору та  виконання договору,  просить  в судовому порядку визнати дійсним договір купівлі-продажу  дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен», який розташований в смт. Чорноморське по вул.. Фрунзе,13-а.   та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.  

     В судовому засіданні представник позивача спочатку ОСОБА_1, потім ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та вважали, що порушені права їх доверітеля можуть бути захищені шляхом визнання договору дійсним.  

     Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі та пояснив, що дійсно, між ним та позивачем був укладений договір купівлі-продажу дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен», який розташований в смт. Чорноморське по вул.. Фрунзе,13-а. Він отримав від позивача 250000 грн. по договору, про що склав розписку, підтвердив, що уклонився від нотаріального посвідчення договору.  

     Представник 3-ї особи проти позовних вимог заперечував з тих підстав, що на даний час не визначений правовий статус дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен», який розташований в смт. Чорноморське по вул.. Фрунзе,13-а.    

     Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу,  дослідивши надані ними документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:    

     Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів.   Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.  

     Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК України покладений на сторону у справі, а суд тільки сприяє всебічному та повному з’ясуванню обставин справи шляхом роз’яснення прав та обов’язків та сприяє в їхньому здійсненні. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона забов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

     Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.  

     На підставі наданих суду доказів встановлено, що 04 грудня 2008 року між позивачем і відповідачем на товарній біржі  був укладений  договір купівлі-продажу дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен», який розташований в смт. Чорноморське по вул.. Фрунзе,13-а, предметом якого є забов’язання сторін щодо передачі у власність, сплата вартості зазначеного нерухомого майна в розмірі 250 000 гривень  та державна реєстрація договору (а.с.7).  

     Вказана домовленість  не оспорюються сторонами.    

     На виконання умов зазначеного договору позивач сплатив на користі відповідача визначену договором вартість  дитячого оздоровчого табору «Калос-Лімен» у розмірі 250 000 гривень.  

     На час укладання зазначенного договору нерухоме майно, що відчуждалась, перебувала у власності відповідача на підставі рішення Господарського суду АР Крим від 02.11.2006 року зареєстрованого в Євпаторійському Бюро технічної інвентарізації 23 листопада 2006 року за реєстровим № 72 та рішення третейського суду від 18.02.2008 року.  

     Але  до даного часу договір купівлі-продажу дитячого оздоровчого табору державну реєстрацію не пройшов.

     На думку представника позивача, оскільки договор укладений без дотримання нотаріальної форми, його можливо визнати дійсним на підставі статті 220 ЦК України тому що такий договір виконаний його доверітелем, але нотаріально не посвідчений, внаслідок того, що відповідач протягом тривалого часу ухиляється від такого посвідчення.  

     У судовому засіданні  відповідач позов визнав, однак суд з урахуванням обставин справи, та керуючись ч. 4 статті 174 ЦПК України критично ставиться до можливості визнання такого договору дійсним.                  

     Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Одним із таких правочинів є договір купівлі-продажу.          

     В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

     Згідно ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.    

     За вказаним загальним правилом недодержання нотаріальної форми договору тягне за собою його нікчемність, він не породжує тих прав і обов’язків, яких бажали сторони.    

     Частиною 2 ст. 220 ЦК України  передбачено, що в разі, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.    

     В судовому засіданні не знайшов підтвердження факт безповоротного ухилення від нотаріального посвідчення договору та втрати можливості посвідчити договір.

     Про відсутність факту ухилення від нотаріального посвідчення договору свідчить і визнання відповідачем  позову (а.с.22).  Крім того, з договору купівлі-продажу вбачається, що сторони не мали намір нотаріально посвідчувати договір, посилаючись на те, що відповідно до ст..650 ЦК України і с. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, які зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. А згідно ст.. 19 Закон України  № 1952-1У від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» договір купівлі-продажу, зареєстрований на Біржі є правовстановлюючим документом і підлягає обов’язковій  державній  реєстрації в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Про це зазначено в самому договорі купівлі-продажу (а.с. 7 зворот).    

     Відповідно до ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Згідно ч. 4 ст. 656 ЦК України до договорів купівлі-продажу, укладених на біржах, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу. За  правилом, встановленим  ст. 657 ЦК України,  договір купівлі-продажу нерухомого майна  укладається у  письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Отже надання договору купівлі-продажу нотаріальної форми грунтується на законі.    

     Згідно з частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державной реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

     Тому законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державної реєстрації.

     Таким чином, укладений на товарній біржі договір купівлі-продажу нерухомого майна також підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. А тому спірний правочин не має юридичної сили та не тягне за собою правових наслідків, у зв’язку з чим є нікчемним відповідно до ст.. 203, 220 ЦК України.

     Проте, як вбачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

     Зважаюче на таке, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації – відсутнє.  

      Відповідно до положення частини 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», частині 2 статті 182 ЦК України правочин щодо нерухомості підлягає саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Згідно частини 2 пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9  від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам  необхідно  враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і  державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до  статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

     Однією з підстав позову була неможливість нотаріального посвідчення правочину. Проте, як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін у судовому засіданні, відповідач не заперечує проти позову і повністю його визнає, а відомості щодо відмови нотаріуса в посвідченні правочину та оскарженні його дій відсутні. Все це свідчить про відсутність спору між сторонами.      

     Суд також приймає до уваги, що постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2007 року скасовано рішення господарського суду АРК від 02.11.2006 року, яке було підставою для укладення договору купівлі-продажу від 04.12.2008 року (а.с. 49), Постановою Севастопольского апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 року № 2-а-142/09/0106 скасована постанова Євпаторійського міського суду АРК від 17.02.2009 року № 2-а-142/09/0106 та прийнято по справі нове рішення, згідно якого ТОВ «Привіз на південної» відмовлено в задоволенні позову до КРП БТІ м. Євпаторії про спонукання провести державну реєстрацію права власності на дитячий оздоровчий табір «Калос-Лімен».          

     Таким чином, зважаючи на вказані встановлені обставини та правові норми, вимоги позивача не являються обгрунтованими та  задоволенню не підлягають, оскільки не встановлені  обставини, на підставі яких нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду.

      Суд вважає, що позивач звернувся до суду не за захистом своїх порушених прав, а з метою уникнути вимог закону про обов`язкове  нотаріальне посвідчення договіру купівлі-продажу нерухомого майна та його державній реєстрації. Підстав для задоволення позову на підставі ст.220 ЦКУ не встановлено, тому що позивачем не доведено факт ухилення відповідача від  нотаріального посвідчення договіру купівлі-продажу.

      Суд вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі, відповідно ст.88 ЦПКУкраїни сплачені судові витрати залишити за сторонами.

     Керуючись ст. 3, 7, 10, 11, 88, 174, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 182, 204, 210, 218, 220, 328, 640, 650, 657 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд    

В И Р І Ш И В :

      У задоволенні позову ТОВ «Привіз на Південної» до ОСОБА_1, третя особа ТОВ «Калос-Лімен»  про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності на нерухоме майно – відмовити.  

     Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Чорноморський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Головуючий суддя: