СПРАВА № 2-487/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

(заочне)

7 липня 2010 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Захарчук С.С.

при секретарі -                           Совівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Фінансова група «Страхові традиції», третя особа – відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про визнання частково недійсним договору страхування, зобов’язання визнати подію страховим випадком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Фінансова група «Страхові традиції» (далі – ЗАТ «Фінансова група «Страхові традиції») про визнання частково недійсним договору страхування, зобов’язання визнати подію страховим випадком.

Зазначав, що між ним та відповідачем 29 серпня 2008 року було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу – Lifan 520, н.з. НОМЕР_1.

24 вересня 2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль.

24 вересня 2008 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про страховий випадок.

11 березня 2009 року йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв’язку з тим, що внаслідок грубої необережності страхувальника було пошкоджено застрахований автомобіль.

Посилаючись на те, що п. 3.1.20 договору страхування, на підставі якого було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, суперечить ст. 203 ЦК України, просив визнати зазначений пункт договору страхування недійсним.

Крім того, просив зобов’язати відповідача визнати випадок страховим та стягнути з ЗАТ «Фінансова група «Страхові традиції» страхове відшкодування.

У подальшому ОСОБА_1 було змінено позовні вимоги, в останній редакції позовної заяви позивач просив визнати пункт 3.1.20 договору страхування недійсним та зобов’язати відповідача визнати випадок страховим.

У судовому засіданні позивач підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач своє право на участь у судовому засіданні не використав, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Повідомлення про причини неявки до суду не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 та ч. 1 ст. 224 ЦПК України якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Заочний розгляд справи відбувається за відсутності відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, на підставі ухвали про заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 29 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «Фінансова група «Страхові традиції» було укладено договір добровільного страхування автотранспортних засобів НОМЕР_2 – автомобіля Lifan 520, н.з. НОМЕР_1 (далі – Договір) (а.с. 7-15, 24).

24 вересня 2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль (а.с. 26).

Згідно з листом від 11 березня 2009 року № 627/10 ЗАТ «Фінансова група «Страхові традиції» було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування, так як останнім було порушено п. 3.1.20 розділу 3 Договору. Оскільки в діях страхувальника передбачається порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, згідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, то відповідно до п.п. 13.2.2. розділу 13 договору є підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування (а.с. 27).

Відповідно до п. 3.1.20 розділу 3 Договору до страхових випадків не відносяться та страхове відшкодування не виплачується в разі настання збитків від пошкодження, знищення або втрати ТЗ, які безпосередньо або побічно спричинені, виникають або збільшуються внаслідок грубої необережності, навмисних, злочинних дій або бездіяльності страхувальника (водія, користувача), його довірених осіб або осіб, за яких страхувальник відповідно до чинного законодавства несе відповідальність, в тому числі втечі з місця пригоди, відмови пройти медичний огляд для визначення стану водія. Під грубою необережністю страхувальника та його представників в договорі слід розуміти не проявлення елементарної обачності – такої, що можна вимагати від будь-якої і кожної дієздатної особи, наслідки якої вона могла або повинна була передбачити в силу своїх професійних або громадських зобов’язань та умов договору страхування, але необачно розраховувала на їх ненастання або запобігання (а.с. 8).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Обґрунтовуючи позов про визнання п. 3.1.20 розділу 3 Договору недійсним, позивач посилався на те, що зазначений пункт не відповідає вимога ст. 203 ЦК України.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У порушення зазначених вимог закону позивачем не вказано, яким саме нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства суперечить зміст п. 3.1.20 розділу 3 Договору.

Крім того, обґрунтовуючи позов в частині визнання частково недійсним Договору, позивач посилався на те, що п. 3.1.20 розділу 3 Договору не відповідає вимогам ч.ч. 3, 5, 6                ст. 203 ЦК України.

Однак доказів того, що волевиявлення сторін Договору при його укладенні не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, а також те, що правочин не направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним суду не надано.

Виходячи з наведеного, правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання частково недійсним Договору немає.

До того ж, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зобов’язання відповідача визнати подію – дорожньо-транспортну пригоду, страховим випадком, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві та не доведені у судовому засіданні позивачем.

Керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 169, 209, 212-215, 224, 228, 233 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Фінансова група «Страхові традиції», третя особа – відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про визнання частково недійсним договору страхування, зобов’язання визнати подію страховим випадком – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя:                                                               С.С. Захарчук