Справа № 2-10/2010  

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  9 липня 2010 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:  

  Головуючого судді Сіренко М.О.  

При секретарі Алексєєвої В.П.  

За участю позивача ОСОБА_1  

Представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3  

Представника відповідача Маєвського О.В.  

Третьої особи ОСОБА_4  

Представника третьої особи Маєвської І.В.  

  розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Макіївки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Стоматологічна поліклініка №4» м. Макіївки « Про визнання незаконним наказу №49 від 09.11.2007р. про накладання дисциплінарного стягнення; визнання незаконним наказу №55 від 04.12.2007 року про накладання дисциплінарного стягнення; визнання незаконним наказу №182-к від 26.12.2007р. про звільнення з роботи; визнання незаконним наказу №41-к про внесення змін до наказу №182-к від 26.12.2007р.; поновлення на посаді лікаря стоматолога-терапевта терапевтичного відділення за сумісництвом в КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4»; стягнення з  КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, поклав цей обов’язок на третю особу, а також стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., судових витрат, збитків в розмірі 3000 грн.»,  

  ВСТАНОВИВ:  

  23 січня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу №182-к від 26.12.2007 року, поновлення її на роботі на посаді лікаря стоматолога – терапевта терапевтичного відділення КМУ «Стоматологічна поліклініка №4» м. Макіївки, стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2007 року до винесення судового рішення, моральної шкоди 20 000 грн.  

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що 10 жовтня 2001 року була прийнята на роботу за сумісництвом лікарем стоматологом – терапевтом терапевтичного відділення в КМУ «Стоматологічна поліклініка №4» м. Макіївки. 26 грудня 2007 року вона була звільнена за ст.. 147 п.2 КЗпП України, відповідно до наказу №182-к від 26.12.2007р. Вважає звільнення незаконним і необґрунтованим, тому що протягом праці в поліклініки, а це шість років, не мала стягнень, а роботу виконувала добросовісно. Стаття, по якій вона була звільнена, передбачає види дисциплінарних стягнень, а розірвання трудового договору з ініціативи власника може бути проведено за ст.. 40 і ст.. 41 КЗпП України. У зв’язку з незаконним звільненням вона перенесла нервовий струс, вона не може спокійно спати, порушений її звичайний уклад життя. /а.с.1-2 т.1/  

12 березня 2008 року позивач збільшила позовні вимоги і просила визнати недійсним наказ КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» від 26.12.2007р. №182-к; визнати недійсним наказ КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» від 28.01.2008р. №41-к; поновити її на посаді лікаря стоматолога – терапевта терапевтичного відділення за сумісництвом в КМУ «Стоматологічна поліклініка №4», стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу, поклав цей обов’язок на головного лікаря ОСОБА_4, а також стягнути моральну шкоду в сумі 20 000 грн., судові витрати у вигляді оплати послуг адвоката в сумі 400 грн.  

Свої вимоги позивач додатково обґрунтувала тим, що використання особистого обладнання під час надання медичної допомоги не є порушенням трудового договору. Навпаки, в її посадовій інструкції зазначено, що лікар зобов’язаний використовувати сучасні заходи та обладнання з метою надання медичної допомоги. Отримання нею певної грошової суми від пацієнтки ОСОБА_6 спростований останньою. Якщо б в її діях і було встановлено певне порушення трудової дисципліни, то могло бути застосоване лише дисциплінарне стягнення у вигляді догани, тому що вона раніше жодного разу не притягувалася до дисциплінарного стягування. Із зазначених причин вважає своє звільнення незаконним.  

Також, в цій позовні заяві позивач зазначила, що після подання позовної заяви до суду, відповідач видав ще один наказ – наказ №41-к від 28.01.2008р. про внесення змін до наказу №182-к від 26.12.2007 року, який вона вважає незаконним. Її заява про звільнення з власного бажання була написана вже після її звільнення, і їй було відмовлено у задоволенні заяви, тому що вона фактично була звільнена за порушення трудової дисципліни. Цей наказ було видано більш ніж через місяць з її незаконного звільнення і взагалі – після порушення цивільної справи за її позовом. Також, цей наказ не може бути визнаний дійсним, так як фактично вносить зміни до недійсного наказу №182-к від 26.12.2007 року. /а.с. 145-147 т.1/  

29 квітня 2010 року позивач уточнила свої позовні вимоги і просила: визнати незаконним наказ №49 від 09.11.2007р. КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» про накладання дисциплінарного стягнення; визнати незаконним наказ №55 від 04.12.2007 року КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» про накладання дисциплінарного стягнення; визнати незаконним наказ №182-к від 26.12.2007р. КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» про звільнення з роботи; визнати незаконним наказ №41-к КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» про внесення змін до наказу №182-к від 26.12.2007р.; поновити її на посаді лікаря стоматолога-терапевта терапевтичного відділення за сумісництвом в КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4»; стягнути з  КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, поклав цей обов’язок на третю особу, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., судові витрати, збитки в розмірі 3000 грн.  

Свої вимоги позивач додатково обґрунтувала посиланням на статтю 148 КЗпП України, зазначив, що складання акту підтверджує відмову працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни, але такий акт не складався, а вона надавала письмові пояснення щодо свого запізнення на роботу.  Також, позивач вказує, що відповідач мав право або оголосити їй догану за порушення трудової дисципліни, як це і було зроблено наказом №49 від 09.11.2007р., або звільнити її за п.4 ст. 40 КЗпП України лише за умови, що попередньо буде скасовано наказ про оголошення працівникові догани. В її ж випадку відповідач двічі притягнув її до юридичної відповідальності /виніс догану та в подальшому на цій підставі звільнив/ за одне й те саме  порушення, чим порушив ст.. 61 Конституції України і ч.2 ст. 149 КЗпП України, також не врахував низку факторів для вибрання виду стягнення /а.с. 147-149 т.3/.  

В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги і пояснила, що до звільнення не піддавалася дисциплінарним стягненням, що всі накази про догани сфальсифіковані і про їх існування їй стало відомо при зверненні до суду в березні 2008 року. Раніше вона їх не оскаржила, тому що для цього у неї було три роки, що передбачено діючим законодавством. Коли вона отримала наказ про звільнення, то написала заяву про звільнення за власним бажанням під тиском головного лікаря. Під таким же тиском вона написала заяву від 15 лютого 2010 року про внесення запису в її трудову книжку про звільнення за власним бажанням. Але, вона бажає працювати на цьому підприємстві і заява про звільнення за власним бажанням не є її волевиявленням. У зв’язку з незаконним звільненням вона морально страждає, з 2007р. вона переносить емоційний стрес. Тому, головний лікар поліклініки ОСОБА_4 забрав у неї півжиття, компрометує її перед всіма людьми.  

Представники позивача підтримали позовні вимоги і дали пояснення щодо тексту уточнених позовних вимог.  

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що у листопаді 2007 року у зв’язку з порушенням трудової дисципліни, а саме, у зв’язку з запізненням на роботу на 7 хвилин, 8 листопаду 2007 року на ОСОБА_1, разом з іншими працівниками, було накладено дисциплінарне стягнення, що було підтверджено актом перевірки робочого часу приходу, уходу із роботи, знаходження на робочому місці у поліклініки від 8 листопада 2007 року. Зазначене порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 визнала та особисто нею була написана пояснювальна записка від 8.11.2007р. на ім’я головного лікаря. Адміністрацією був прийнятий наказ №49 від 9.11.2007р., яким, у тому числі і ОСОБА_1, була оголошена догана. З цим наказом ОСОБА_1 відмовилася ознайомитися під розпис, про що був складений акт від 9.11.2007р. 30 листопада 2007р. на ім’я головного лікаря поліклініки була надана доповідна записка зав. терапевтичним відділенням ОСОБА_7, якою було повідомлено про пацієнтку ОСОБА_6, 1987 року народження, проживаючу в гуртожитку, вагітну на час лікування. 29 листопада 2007 року в неї був видалений під наркозом анестетика «Убістезін форте» зуб лікарем ОСОБА_1. Але, вказана пацієнтка знову з’явилася до поліклініки, оскільки погано себе відчувала, була завищена температура, припухлість. Таким чином, не виключено, що підвищення температуру та погіршення самопочуття ОСОБА_6, крім залишення кореню зубу, спричинило також несанкціоноване використання ОСОБА_1 власного анестетика невідомого походження, невідомої партії, строку зберігання тощо. Лікар ОСОБА_8, встановивши діагноз «залишення осколку кореню зубу», повторно провів видалення осколку кореню зубу, та ОСОБА_6 наданий лікарняний лист із 30.11.2007р. Також, пацієнтка повідомила про те, що 29.11.2007р. при наданні медичної допомоги вона сплатила гроші лікарю ОСОБА_1 особисто, а не у касу поліклініки. По вказаним обставинам зав. терапевтичним відділенням ОСОБА_7 просила прийняти до лікаря ОСОБА_1 заходи дисциплінарного стягування, що підтверджувалося медичною картою стоматологічного хворого від 28.11.2007р. Окрім того, ОСОБА_6 звернулася із заявою на ім’я головного лікаря, де вказала про факт сплати нею грошей за отримання медичної послуги особисто лікарю ОСОБА_1 у сумі 40 грн. при перевірки письмової заяви виявилося, що ОСОБА_1 при лікуванні використала анестетик «Убістезін форте», який поліклінікою не отримувався і не використовувався, і що підтверджується особистим записом ОСОБА_1 у медичній карті ОСОБА_6. Також, представник відповідача зазначив, що цей анестетик відпускається виключно за рецептом лікаря упаковками по 50 картриджів, тобто жодним чином ОСОБА_9 не могла власноруч придбати для лікування один картридж. Крім того, ОСОБА_9 не зверталася до поліклініки про відзив раніше написаної заяви на дії лікаря ОСОБА_1, а вперше, про нібито існування такої заяви ОСОБА_1 згадала на засіданні профкому 25.12.2007р., але таку заяву не надала. При цьому, ОСОБА_1 відмовилася давати письмові пояснення про факту прийняття грошей за надання медичних послуг і надання таких послуг, що призвело до ускладнення здоров’я пацієнтки, про що був складений акт від 4 грудня 2007 року, а потім був виданий наказ №55 від 4.12.2007р., згідно якому за невиконання посадової інструкції лікаря-стоматолога, що призвело до ускладнення здоров’я пацієнтки, а також за отримання від пацієнтки грошей готівкою за надані медичні послуги, була оголошена догана. ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися під розпис з цим наказом, про що був складений акт.  

20 грудня 2007 року із доповідною запискою на ім’я головного лікаря звернулась зав. терапевтичним відділенням ОСОБА_7, яка повідомила, що лікар ОСОБА_1 постійно на своєму робочому місці користується власними фотополімерною лампою і стоматологічними матеріалами, у касу гроші за надання медичних послуг не вносить. 24 грудня 2007р. головному лікарю була надана доповідна з боку медичної сестри ОСОБА_10 щодо застосування ОСОБА_1 власних стоматологічних матеріалів, а також лікарських засобів. Дані обставини були також підтверджені медичними картами стоматологічних хворих Дорожко, Оніщенко, Даниленко, Топоркової, Онупрієнко, Марінова, Полякова та інш. ОСОБА_1 відмовилася письмово пояснити застосування на робочому місці власної полімерної лампи невідомого походження та невідомих власних стоматологічних матеріалів, медичних препаратів, про що був складений акт від 25 грудня 2007 року. Згідно протоколу засідання профспілкового комітету КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4», на якому були присутні члени профспілкового комітету та лікар ОСОБА_1, остання визнала факт використання власного медичного обладнання та стоматологічних матеріалів, лікарських засобів і наполягала на законності таких дій, оскільки з її слів, по основному місту роботи таке можна роботи, і вона робить так, як забажає. Згода профкому на звільнення у порядку, передбаченому КзпП України з ініціативи підприємства, систематичне порушення трудової дисципліни, невиконання працівником без поважних причин обов’язків, стало підставою для звільнення позивача, про що був виданий наказ №182-к від 26.12.2007р., оригінал якого незаконно вилучений та привласнений ОСОБА_1. Її трудова книжка знаходилася за її основним місцем роботи, тому до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №1» було спрямовано прохання про внесення запису про звільнення на підставі наказу №182-к від 26.12.2007р., на що отримана відповідь, що ОСОБА_1 знаходиться в тарифній відпустці з 31 грудня 2007 року по 18 січня 2008 року, тому погодити з нею запис до трудової книжки виявилося неможливим. Приблизно в цей період, при роздрукуванні наказів з комп’ютеру було виявлено, що при виготовлені наказу №182-к від 26.12.2007р. на комп’ютері, а саме: замість цифр «40» було помилково надруковано цифри «147». Також виявилося, що існує заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, яка була нею написана власноручно без будь-якого тиску з боку адміністрації підприємства. Усвідомлюючи, що поведінка ОСОБА_1 непередбачена, з метою вирішення спірного питання мирним шляхом, не вирішення питання про повернення оригіналу наказу, про невихід позивачки на роботу, а також у зв’язку з наданою заявою, було видано наказ №41-к від 28.01.2008р., яким змінено наказ №182-к від 26.12.2007р., викладено його у остаточній редакції про звільнення за власним бажанням ст.. 38 КЗпП України. Зазначений наказ був надісланий ОСОБА_1 рекомендованим листом за місцем проживання і отриманий нею. 15 лютого 2008 року остання звернулася з письмовою заявою про внесення запису до трудової книжки згідно раніше поданій заяві про звільнення за власним бажанням, тобто за ст.. 38 КЗпП України. Такий запис було внесено, але при виконанні його, ОСОБА_1 змінила думку та забрала трудову книжку без підпису і печатки. Цією заявою позивач знову ввела в оману адміністрацію підприємства та суд, оскільки на 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 вже була подана заява та судом було прийнято позов до розгляду.  

Третя особа ОСОБА_4 зазначив, що вперше профком дав свою згоду на звільнення працівника за його клопотанням, як керівника підприємства. У нього ніколи не було неприязних відношень. ОСОБА_1 навчалася разом з його молодшою донькою, він приймав її на роботу. Через деякий час ОСОБА_1 заявила, що переходить на основну роботу до поліклініки №1, а у поліклініки №4 залишається за сумісництвом, і він не заперечував. В поліклініки регулярно проводяться рейди відпрацювання робочого часу. В той день багато працівників запізнилися на роботу, вони надали письмові пояснення, як і ОСОБА_1, і всі отримали догану. ОСОБА_1, і хтось ще, відмовилися поставити свій підпис про те, що вони ознайомлені з наказом, про що був складений акт. Інше дисциплінарне стягнення відноситься до пацієнтки ОСОБА_6, яка є сиротою, а ще і вагітною. ОСОБА_1, без рентгенівського знімку, вирішує, що зуб треба виривати, відправляє пацієнтку додому і призначає на наступний день. Проводячи виривання зубу, зламала його, розковиряла і не надала лікарняний лист. Про це йому стало відомо від зав. терапевтичним відділенням. В наступний день ОСОБА_9 прийшла до лікарні, ОСОБА_1 в той день не працювала, а лікар ОСОБА_8, до якого попала пацієнтка, відмовився виправляти помилки ОСОБА_1, виривати осколок кореню зубу, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 бере гроші, хай сама і виправляє. Після відповідних розпоряджень лікар ОСОБА_8 вирвав залишки кореню зубу, почистив, і пацієнтка отримала лікарняний лист. В медичній картці ОСОБА_6 лікарем ОСОБА_1 зроблений запис про те, що вона вколола «Убістезін», якого в поліклініки немає. Він потребував від ОСОБА_1 пояснень, але остання позвонила матері, яка сказала, що ніяких пояснень, і ОСОБА_1 відмовилася писати пояснення, про що був складений акт, а потім виданий наказ про дисциплінарне стягнення – догану. При цьому, пацієнтка ОСОБА_9 написала власноручно заяву, що ОСОБА_1 взяла з неї гроші. В подальшому ОСОБА_1 здала гроші в касу поліклініки. Потім йому повідомили, що ОСОБА_1 займається приватною практикою на робочому місці. Це був лист від усіх лікарів. Мова йшла про те, що вона приймає пацієнта без медичної картки, що використовує фото полімерну лампу і свій матеріал для лікування, а який, нікому невідомо, не реагує на зауваження. Лікарі сказали, якщо він її не звільнить, вони перестануть його поважати. Ці обставини стали причиною того, що він звернувся з відповідним клопотанням до профкому про звільнення ОСОБА_1 у зв’язку з систематичним порушенням нею правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, при наявності вже двох наказів про дисциплінарні стягнення протягом двох місяців. Він не був на засіданні профкому, але йому відомо, що ОСОБА_1 всім погрожувала. 25 грудня 2007 року профком дав свою згоду на звільнення ОСОБА_1. 26 грудня 2007 року він видав наказ, а потім з’явилася заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням. Через деякий час він вніс зміни в формулювання звільнення ОСОБА_1, вказав, що вона звільнена за власним бажанням, тому що йому стало її жаль.    

Представник третьої особи додала, що підставою для звільнення позивача було систематичне неодноразове порушення нею правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, які були зафіксовані доповідними, рапортами, актами працівників поліклініки. ОСОБА_1 знала про застосування відносно неї засобів впливу з боку адміністрації поліклініки, а саме, неодноразових доган згідно наказів, але продовжувала порушувати правила внутрішнього трудового розпорядку та посадову інструкцію, що й було підставою для законного звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. В наказі №182-к від 26 грудня 2007 року, як виявилося пізніше, помилково була вказана ст.. 147 КЗпП України, яка регламентує право звільнити працівника за порушення трудової дисципліни, а не саму причину звільнення, згідно п.3 ст. 40 КЗпП України.  

Суд, вислухавши пояснення сторін, третьої особи, їх представників, допитав свідків, дослідив надані в справі докази, прийшов до наступного.  

Наказом від 10.10.2001р. №117-о ОСОБА_1 вдруге була прийнята на роботу, на посаду лікаря стоматолога-терапевта терапевтичного відділення на 0,5 ставки, як зовнішнього сумісника, з 10 жовтня 2010 року.  

Стаття 21 КЗпП України та п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів від 28 червня 1993 р. №43, визначають, що звільнення особи з роботи за сумісництвом провадиться на підставах, передбачених законодавством, а також у випадку прийняття на постійну роботу працівника, який не є сумісником.  

Наказом від 26.12.2007р. №182-к ОСОБА_1, лікар стоматолог-терапевт терапевтичного відділення, зовнішній сумісник, була звільнена з роботи по ст.. 147 п.2 КЗпП України з 26 грудня 2007 року.  

Посилання в наказі про звільнення на п. 2 ст. 147 КЗпП України представник відповідача, третя особа і її представник вважають технічною помилкою, тому що ОСОБА_1 була звільнена  

за систематичне невиконання нею без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, що передбачено п. 3 ст. 40 КЗпП України.  

Позивач, оскаржуючи даний наказ, зазначила, що раніше не піддавалася дисциплінарним стягненням, тому не могла бути звільнена за порушення трудової дисципліни.  

Між тим, відповідно до акту відпрацювання робочого часу від 8.11.2007р. /а.с. 100 т.1/ ОСОБА_1 запізнилася на роботу.  

За даним фактом вона надала письмові пояснення. /а.с. 101 т.1/  

Наказом від 9.11.2007р. №49 ОСОБА_1 оголошена догана. /а.с. 102 т.1/  

При цьому, ОСОБА_1, ознайомившись з наказом, відмовилася поставити свою підпис під ознайомленням, про що складений акт. /а.с. 103 т.1/.  

Свідок ОСОБА_8, який є свідком позивача, і який працював на посаді лікаря – стоматолога – хірурга з 1997 року по лютий 2008р., підтвердив, що в листопаді 2007р. він, ОСОБА_1 і інші, запізнилися на роботу, про що був виданий наказ про притягнення всіх до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.  

Дані обставини були підтверджені в судовому засіданні свідками ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9  

Вказані обставини свідчать про те, що позивачу було достовірно відомо про притягнення її до дисциплінарної відповідальності  за зазначеним наказом, хоча вона стверджує, що про його існування їй стало відомо в березні 2008 року, коли вона звернулася з позовом до суду.  

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського, чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення  копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.  

Про оскарження зазначеного наказу ОСОБА_1 вперше звернулася до суду 29 квітня 2010 року, пояснивши, що вона вважала, що у неї є три роки для оскарження такого наказу.  

Наказом від 04.12.2007р. №55 ОСОБА_1 піддана дисциплінарному стягненню у вигляді догани за невиконання вимог посадової інструкції лікаря стоматолога, що призвело до ускладнень здоров’я пацієнтки, а також за отримання від пацієнтки грошей готівкою за надані медичні послуги. /а.с. 117 т.1/ Підставою є доповідь зав. терапевтичним відділенням ОСОБА_7 від 30.11.2007р. /а.с. 104 т.1/ та заява ОСОБА_6 від 30.11.2007р. /а.с.23 т.1/  

В судовому засіданні встановлено, що саме ОСОБА_1 виривала зуб ОСОБА_6, саме вона допустила залишення остатку кореню зубу, що викликало необхідністю повторного звернення ОСОБА_6 до поліклініки, де іншим лікарем ОСОБА_8 їй була надана допомога. Дані обставини викладені в медичній карті пацієнтки ОСОБА_6, і сторонами не заперечуються.  

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона звернулася саме до лікаря ОСОБА_1, тому що ніхто із інших лікарів не бажав виривати зуб. ОСОБА_1 оглянула її і призначила на наступний день. Вона принесла ліки - анестезію, і ОСОБА_1 вирвала їй зуб. Коли в цей день вона сиділа на лавочці біля поліклініки, до неї підійшли головний лікар і ОСОБА_7. Головний лікар сказав, якщо вона не напише заяву, що сплатила гроші ОСОБА_1. він не випише їй лікарняний лист. Вона написала таку заяву і наступного дня отримала листок тимчасової непрацездатності. Потім вона з’явилася до головного лікаря, щоб забрати раніше подану заяву на ОСОБА_1, але він сказав, що знищів цю заяву.  

Суд критично відноситься до показань даного свідка з наступних підстав.  

Так, в судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_6 відзивала раніше написану заяву з поліклініки. Вперше про наявність такої заяви буле повідомлено ОСОБА_1 на засіданні профспілкового комітету, але вона не була надана.  

Позивач в судове засідання надала заяву ОСОБА_6, як адресовану головному лікарю ОСОБА_4, яка, як встановлено, до лікарні не надходила, і час складання якої в судовому засіданні не встановлений. При допиті даного свідка позивач не надала таку заяву і питань по неї не задавала.  

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що лікував ОСОБА_6 в наступний день після видалення зубу і всі записи, які він зробив в медичній картки пацієнтки, відповідають дійсності. Також, в цій картки рукою ОСОБА_1 написано, що у пацієнтки ліки свої.  

Позивач ОСОБА_1, після допиту свідка ОСОБА_6, наголосила, що за власним бажанням на власному автомобілі, через тиждень, возила ОСОБА_6 по іншім лікарням для консультацій, після допомоги, наданої лікарем ОСОБА_8 Підстави для надання такої допомоги і необхідність в такої допомозі ОСОБА_6, ОСОБА_1 довести не змогла.  

Тому, вислухавши пояснення свідка ОСОБА_6 і позивача по цім обставинам, суд приходить до висновку, що між ними склалися інші відносини, ні такі як між пацієнтом і лікарем, тому що кожна з них не може пояснити свою поведінку, відношення до той чи іншій обставини: написання заяви; відзив заяви; використання анестезії, наданої пацієнткою, або за рахунок лікаря; поїздки на консультації та інш.  

Між тим, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 відмовилася давати пояснення щодо лікування ОСОБА_6 і отримання від неї грошей, а також, прослухав наказ, відмовилася з ним ознайомитися і поставити свій підпис про ознайомлення. /а.с. 116 т.1/  

Тому, виходячи з викладеного, є підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 допустила порушення трудової дисципліни, в зв’язку з чим вона могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності.  

Як зазначила позивач, про існування цього наказу їй стало відомо теж в березні 2008 року, але про його оскарження вона звернулася 29 квітня 2010 року, вважаючи, що у неї існує строк в три роки, тим самим порушив матеріальний строк, передбачений ст.. 233 КЗпП України.  

Статтею 148 КЗпП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником чи уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.  

Суд вважає, що відповідач при накладенні дисциплінарних стягнень у вигляді догани дотримувався вимог зазначених законів, тому підстав для скасування цих наказів, судом не встановлено.  

Щодо наказу про звільнення з роботи.  

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з’ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп.. 3,4,7,8 ст. 40 або п.1 ст. 41 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось уже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні обставини, за яких вчинено проступок, ступінь його тяжкості, а також заподіяна ним шкода й попередня робота працівника.  

Звільнення є дисциплінарним стягненням, що застосовується за проступок на роботі у випадках, передбачених пп.. 3,4,7,8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України.  

В наказі про звільнення є посилання на п.2 ст. 147 КЗпП України і на підстави для звільнення: рапорт зав. відділенням терапевтичної стоматології ОСОБА_7 від 20.12.2007р., згода профспілкового комітету поліклініки, протокол №12/1 від 25.12.2007р.  

Згідно рапорту зав. терапевтичним відділенням ОСОБА_7, 19 грудня 2007 року в присутності головного лікаря і лікарів 13 кабінету ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_1, медичної сестри ОСОБА_17 була проведена перевірка роботи кабінету і виявлено, що у лікаря ОСОБА_1 на робочому столі лежали окуляри для фото полімерної лампи особистої приналежності . ОСОБА_1 пояснила, що ставила фото полімерну пломбу своїй знайомій, гроші в касу не здавалися і картки не було. Вона попередила всіх лікарів, що вне  бюджетні кошти за лікування повинні потрапляти в касу. ОСОБА_1 відмовилася написати пояснення. /а.с.27 т.1/  

В судовому засіданні встановлено, що 20 грудня 2007 року на ім’я головного лікаря поліклініки надійшло звернення лікарів /7 чоловік/ про використання ОСОБА_1 в робочий час своєї фото полімерної лампи і матеріалів з особистою метою, зайняття приватною практикою, не внесення коштів у касу підприємства, встановлення цін більш, чим в поліклініки, вимагання грошей у хворих для особистого збагачення, що кидає тінь на колектив поліклініки /а.с. 26 т.1/  

Опитані свідки ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_13 підтвердили підписання цього акту по підставам, викладеним в їх зверненні.  

Актом від 25 грудня 2007 року зафіксовано, що лікар ОСОБА_1 відмовилася пояснювати використання  на робочому місці фото полімерної лампи і фото окулярів , які не належать поліклініки, а також використання лікувальних засобів на хірургічному прийомі, відповідно до пояснювальної записки медичної сестри ОСОБА_18 /а.с 122 т.1/  

Пояснювальна записка останньої свідчить про те, що лікар ОСОБА_1 використовувала в своєї праці особисті ліки. /а.с. 121 т.1/  

У статті 43 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору, з яких воно допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, а також механізм її одержання і строк реалізації.  

Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 6 листопада 1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена й діє на підприємстві /в установі, організації/ і членом якої є працівник. Правомочним у цьому розумінні є профспілковий орган підприємства.  

Звільнення працівника з ініціативи роботодавця може мати місце не пізніше ніж через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу. В межах цього строку роботодавець може усунути допущені при звільненні порушення закону. Коли йдеться про застосування звільнення за згодою профспілкового органу як заходу дисциплінарного стягнення, ця згода може бути реалізована роботодавцем не пізніше одного місяця і з дня її одержання, і з дня виявлення проступку.  

В судовому засіданні встановлено, що 25 грудня 2007 року головний лікар ОСОБА_4 звернувся до профкому стоматологічної поліклініки №4 про надання згоди на звільнення зовнішнього сумісника лікаря-стоматолога терапевтичного відділення ОСОБА_1, так як вона неодноразово порушала трудову і виробничу дисципліну. /а.с. 40 т.1/  

Протоколом №12/1 засідання профспілкового комітету  стоматологічної поліклініки №4 м. Макіївки від 25.12.2007р. зафіксовано надання згоди головному лікарю поліклініки ОСОБА_4 на звільнення зовнішнього сумісника – лікаря – стоматолога ОСОБА_1 по ст.. 147 ч.2 КЗпП України. /а.с. 123-124 т.1/  

Члени профкому ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_12 зазначили, що предметом розгляду на засіданні було надання або не надання згоди головному лікарю ОСОБА_4 на звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов’язків, покладених на нею трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а підставами були , як раніше накладені дисциплінарні стягнення протягом одного місяця, так і нове порушення у вигляді не виконання трудової і виробничої дисципліни, яке було підтверджено документально, а саме використання на робочому місці своєї фото полімерної лампи і матеріалів з особистою метою, зайняття приватною практикою, не внесення коштів у касу підприємства, що стало підставою для звільнення,   тобто мова йшла про систематичне порушення трудової дисципліни при наявності вже двох наказів про догану. Посилання в протоколі на ст.. 147 ч.2 КЗпП України є помилкою, тому що повинна бути вказана ст.. 40 п.3 КЗпП України.  

Дані обставини були предметом дослідження у судовому засіданні і підтверджені, як показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_17, а також записами в медичних картах пацієнтів про використання медичних препаратів, які не було в поліклініки, або інших препаратів які використовувалися платно, але їх вартість до кас поліклініки не надходила. /а.с. 176-177,187, 247-259, 278,61 т.3/  

Посилання адміністрації підприємства на ст.. 147 п.2 КЗпП України є неправильним, тому що звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу передбачено ст. ст. 40, 41 КЗпП України, а дана стаття вказує на стягнення за порушення трудової дисципліни.  

Позивач, не погоджуюсь з формулюванням звільнення, зазначила, що наказ про звільнення містить неправильне посилання на ст.. 147 п. 2 КЗпП України.  

Суд, повністю погоджується з думкою позивача, але при цьому зазначає, що обом сторонам було відомо про те, що ОСОБА_1 звільняється саме за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, що передбачено ч.3 ст. 40 КЗпП України.  

К такому висновку суд прийшов не тільки на підставі пояснень представника відповідача, третьої особи, свідків.  

Так, ще в першій позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що раніше не мала стягнень, що свідчить про її усвідомленість про те, що вона була звільнена за систематичне порушення трудової дисципліни, яке вона вважає незаконним.  

Зазначення в наказі ст.. 147 п. 2 КЗпП України замість п.3 ст. 40 КЗпП України ще не є підставами для визнання такого наказу незаконним, якщо були підстави / два наказу про догану протягом року/ і привід для того звільнення, і вони були правильними.  

При цьому, слід зазначити, що саме в цій наказ, в формулювання звільнення ОСОБА_1, наказом від 28.01.2008р. № 41-к були внесені зміни, і остання була звільнена з посади за власним бажанням ст.. 38 КЗпП України, с 26.12.2007р., на підставі її заяви від 26.12.2007р. /а.с. 22 т.1/  

В судовому засіданні встановлено, що після видання наказу про звільнення ОСОБА_1, від останньої надійшла заява про звільнення за власним бажанням.  

Ця обставина сторонами не заперечується.  

Враховуючи те, що ОСОБА_1 була звільнена з 26 грудня 2007 року, вона на роботу не виходила.  

Спор вже знаходився на розгляді в суді, коли був виданий наказ №41-к від 28.01.2008р.  

Як зазначила третя особа – головний лікар поліклініки ОСОБА_4, йому стало жаль ОСОБА_1, і він змінив формулювання її звільнення, згідно її заяви, і саме 28 січня 2008 року, тому що, як стало йому відомо, остання знаходилася у відпустці, не надала трудову книжку, а в її відсутності, керівництво підприємства, де позивач працювала за основним місцем роботи, відмовило в наданні трудової книжки і зроблені запису про звільнення. Тому, ним був виданий наказ № 41-к від  28 січня 2008 року, про ще ОСОБА_1 була повідомлена рекомендованим листом, а 15 лютого 20008 року звернулася з письмовою заявою про внесення запису в її трудову книжку згідно раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням з посади лікаря-стоматолога сумісника /а,с. 25 т.1/  

Доводи позивача, що заяву про звільнення за власним бажанням від 26.12.2007р. і заяву від 15.02.2008р. про внесення запису в трудову книжку вона написала під тиском третьої особи, не найшло свого підтвердження в судовому засіданні, тому що такі обставини позивач не довела.  

При цьому, не підтвердилися доводи позивача про фальсифікування документів /наказів/, а саме, засвідчення їх печаткою, яка була видана пізніше, чим виданий документ.  

Також, суд вважає, що для внесення змін в формулювання звільнення не існує конкретних строків, і пов’язання їх з написанням заяви про звільнення за власним бажанням /яка була написана вже після звільнення/, є неправильним.  

Таким чином, суд не найшов підстав для визнання незаконними вищезгаданих наказів, а значить, і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат і збитків – не підлягають задоволенню.  

Керуючись ст. ст. 10,11,60,88,212-215 ЦПК України, суд  

  ВИРІШИВ:  

  В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Стоматологічна поліклініка №4» м. Макіївки « Про визнання незаконним наказу №49 від 09.11.2007р. про накладання дисциплінарного стягнення; визнання незаконним наказу №55 від 04.12.2007 року про накладання дисциплінарного стягнення; визнання незаконним наказу №182-к від 26.12.2007р. про звільнення з роботи; визнання незаконним наказу №41-к про внесення змін до наказу №182-к від 26.12.2007р.; поновлення на посаді лікаря стоматолога-терапевта терапевтичного відділення за сумісництвом в КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4»; стягнення з  КМУ «Міська стоматологічна поліклініка №4» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, поклав цей обов’язок на третю особу, а також стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., судових витрат, збитків в розмірі 3000 грн.», - відмовити.  

Рішення може бути оскаржено шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, а апеляційної скарги – протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

    Суддя                                                                            М.О. Сіренко