СПРАВА № 2-1337/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

2 липня 2010 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Захарчук С.С.

при секретарі -                           Совівській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Українсько-американсько-швейцарського товариства з обмеженою відповідальністю «Канком» до публічного акціонерного товариства «Родовід банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Союз», про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и в:

Українсько-американсько-швейцарське товариство з обмеженою відповідальністю «Канком» (далі – ТОВ «Канком») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Родовід банк» (далі – ПАТ «Родовід банк»), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними.

Зазначало, що 1 лютого 2006 року між ТОВ «Канком» і ВАТ «Родовід банк» було укладено кредитний договір на суму у розмірі 2 000 000 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за зазначеним договором між ТОВ «Канком» і ВАТ «Родовід банк» було укладено договір застави основних засобів від 1 лютого 2006 року.

19 лютого 2009 року ВАТ «Родовід банк» уклало договори застави з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 За умовами зазначених договорів фізичні особи виступили майновими поручителями та у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Канком» та ВАТ «Родовід банк», передали у заставу належні їм майнові права на отримання банківських вкладів та процентів за ними.

23 лютого 2009 року ВАТ «Родовід банк» уклало з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 угоди про відступлення права вимоги. Відповідно до зазначених угод право вимоги до ТОВ «Канком» за кредитним договором перейшло до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

8 квітня 2009 року ТОВ «Канком» отримало вимоги від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про погашення заборгованості за кредитним договором на їх користь.

13 квітня 2009 року ТОВ «Канком» отримало повідомлення від ПАТ «Родовід банк» про те, що 20 лютого 2009 року заборгованість ТОВ «Канком» за кредитним договором було погашено за рахунок коштів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Посилаючись на те, що оспорювані правочини укладені з метою приховання іншого правочину, ТОВ «Канком» просило визнати договори застави та угоди про відступлення права вимоги удаваними, а також просило визнати їх недійсними, оскільки оспорювані правочини суперечать вимогам ст. ст. 512, 548, 553, 629 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про заставу» та не направлені на реальне настання правових наслідків.

У подальшому ТОВ «Канком» було подано заяву про зміну позовних вимог, у якій позивач просив визнати недійсними оспорювані правочини – договір застави та угоду про відступлення права вимоги на підставі ст. ст. 203, 512, 548, 553, 629 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про заставу» та крім іншого, просило визнати оспорювані договори недійсними, оскільки вони були укладені з порушенням вимог ст. 65 СК України.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позов з викладених у ньому підстав та просили задовольнити його у повному обсязі.

Представник ПАТ «Родовід банк» проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечуючи проти позову представник ПАТ «Родовід банк» у письмових запереченнях та у судовому засіданні зазначав, що договори застави з фізичними особами були укладені відповідно до вимог чинного законодавства та не суперечать умовам кредитного договору, укладеного між ВАТ «Родовід банк» та ТОВ «Канком». У встановлений у кредитному договорі строк – 19 лютого 2009 року, позивач не повернув визначену у договорі суму кредиту, а тому банк на підставі норм чинного законодавства здійснив договірне списання грошових коштів з депозитних рахунків фізичних осіб – майнових поручителів за договорами застави, про що позивач був повідомлений 23 лютого 2009 року листом № 22.1.-11-б/б2670.1. У зв’язку з цим, були укладені угоди про відступлення права вимоги. Обмеження щодо неможливості заміни кредитора та укладення оспорюваних угод без згоди ТОВ «Канком» в кредитному договорі не встановлені (а.с. 112-115). Крім того, чинним законодавством не передбачено надання згоди на укладення договору застави з третіми особами. Посилання ж позивача на те, що до оспорюваних договорів застави необхідно застосовувати норми чинного законодавства у сфері поруки не ґрунтуються на вимогах закону.

Представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 проти позову заперечила та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні та в письмових запереченнях представник фізичних осіб зазначала, що оспорювані правочини були укладені відповідно до вимог чинного законодавства та не суперечать вимогам кредитного договору, укладеного між ВАТ «Родовід банк» та ТОВ «Канком», ТОВ «Канком» не було стороною оспорюваних правочинів, а тому не має права на їх оскарження, оскільки права та інтереси ТОВ «Канком» оспорюваними правочинами не порушені (а.с. 102-104). Крім того, згідно з нормами ст. ст. 61, 65 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними має тільки дружина або чоловік кожного з відповідачів, позивач же не має права подавати позов про визнання договору застави недійсним на підставі ст. ст. 61, 65 СК України (а.с. 154-156).

Заперечуючи проти позову представник третьої особи - публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» (далі – ПАТ «Комерційний банк «Союз»), зазначала, що про укладення між ВАТ «Родовід банк» та фізичними особами оспорюваних правочинів ТОВ «Канком» було відомо, оскільки в березні 2009 року позивач звернувся до ПАТ «Комерційний банк «Союз» з пропозицією про укладення кредитного договору. ТОВ «Канком» мав намір сплатити борг перед відповідачами по справі – фізичними особами за рахунок грошових коштів, отриманих в якості кредиту. Кредитний договір між ТОВ «Канком» і ПАТ «Комерційний банк «Союз» був укладений 21 квітня 2009 року. Метою надання кредиту є погашення зобов’язань ТОВ «Канком» перед фізичними особами. З метою здійснення контролю за використанням кредитних коштів ПАТ «Комерційний банк «Союз» всім фізичним особам було запропоновано відкрити поточні рахунки в банку з метою погашення зобов’язань ТОВ «Канком» шляхом перерахування грошових коштів на ці рахунки (а.с. 132-134).

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 1 лютого 2006 року між ТОВ «Канком» і ВАТ «Родовід банк» було укладено кредитний договір № 22.1/18-КЛТ-06 (а.с. 10-13).

Згідно з п. 1.1. зазначеного договору ВАТ «Родовід банк» надав ТОВ «Канком» кредит у розмірі 2 000 000 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ТОВ «Канком» і ВАТ «Родовід банк» було укладено договір застави основних засобів                                    № 22.1/18-З-06 (а.с. 14-16).

Згідно з п. 1.1. зазначеного договору застави заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов’язань перед заставодержателем за кредитним договором разом з додатковими угодами, можливими змінами та доповненнями до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитами та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, завданих порушенням заставодавцем забезпеченого зобов’язання або умов обтяження, іншої заборгованості, передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно: основні засоби, опис та розташування (місцезнаходження) яких відображені в додатку, який є невід’ємною частиною цього договору.

19 лютого 2009 року ВАТ «Родовід банк» уклало договори застави з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 30-43).

Згідно з п. 1.1. зазначених договорів у забезпечення зобов’язань боржника – ТОВ «Канком», перед заставодержателем - ВАТ «Родовід банк», за кредитним договором, заставодавці – фізичні особи, передають, а заставодержатель приймає у заставу майнові права на отримання банківських вкладів та процентів за ними, що належать заставодавцям на праві власності і знаходяться на депозитних рахунках у ВАТ «Родовід банк».

Пунктом 1.5. договорів застави встановлено суть, розмір та строк виконання забезпечених заставою зобов’язань: розмір основного зобов’язання – 2 000 000 дол. США; процентна ставка за користування кредитом встановлюється згідно з умовами кредитного договору; кредит надається на поповнення обігових коштів та інші господарські витрати; сплата нарахованих процентів за користування кредитом, протягом дії кредитного договору, здійснюється боржником в строки встановлені кредитним договором; строк повернення кредитних коштів – не пізніше 19 лютого 2009 року; відповідальність за порушення зобов’язань за кредитним договором – пеня за кожний день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, у разі її нарахування заставодержателем.

23 лютого 2009 року ВАТ «Родовід банк» уклало з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 угоди про відступлення права вимоги. Відповідно до зазначених договорів право вимоги до ТОВ «Канком» за кредитним договором перейшло до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с 44-53).

Як зазначено у преамбулі оспорюваних угод підставою для укладення угод є фактичне погашення кредитної заборгованості ТОВ «Канком» перед первісним кредитором за кредитним договором за рахунок нових кредиторів шляхом договірного списання, передбаченого договорами застави від 19 лютого 2009 року, договорами про строковий банківський вклад.

8 квітня 2009 року ТОВ «Канком» отримало вимоги від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про погашення заборгованості за кредитним договором на їх користь (а.с. 54-58).

13 квітня 2009 року ТОВ «Канком» отримало повідомлення від ПАТ «Родовід банк» про те, що 20 лютого 2009 року заборгованість ТОВ «Канком» за кредитним договором було погашено за рахунок коштів майнових поручителів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,                 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 шляхом договірного списання, передбаченого договорами застави (а.с 59).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Обґрунтовуючи позов про визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач посилався на те, що при їх укладенні було порушено вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, а саме: оспорювані правочини суперечать вимогам ст. ст. 553, 558 та ч. 1 ст. 548, ст. 629 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про заставу», ст. 65 СК України.

Так, посилаючись на те, що при укладенні оспорюваних правочинів були порушені норми ст. ст. 553, 558, 548 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про заставу» позивач зазначав, що сторонами договорів застави є фізичні особи, які виступають у них як майнові поручителі, а тому на зазначені договори поширюються норми ЦК України, які регулюють правовідносини у сфері поруки, оспорювані правочини були укладені без згоди та відома позивача, не направлені на настання реальних наслідків та оспорювані договори застави не мають похідного характеру від забезпеченого ними зобов’язання за договором кредиту, укладеного між ТОВ «Канком» та ВАТ «Родовід банк», проте зазначене не ґрунтується на нормах чинного законодавства та нормах як кредитного договору, так і оспорюваних правочинів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. ст. 572, 574 ЦК України застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 3 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Виходячи з наведеного, договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов’язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору.

Згідно з умовами оспорюваних договорів застави останні були укладені з метою забезпечення зобов’язань боржника – ТОВ «Канком», перед заставодержателем – ВАТ «Родовід банк», за кредитним договором, заставодавці за оспорюваними договорами застави – фізичні особи, передали, а заставодержатель прийняв у заставу майнові права на банківські вклади та проценти за ними.

З огляду на викладене, твердження позивача про те, що оспорювані договори застави не мають похідного характеру від основного зобов’язання не відповідають встановленим обставинам справи, чинному законодавству, нормам кредитного договору та оспорюваним договорам застави.

Частинами 1 та 2 ст. 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Виходячи з зазначених норм чинного законодавства заставодавцем може бути сам боржник, а також третя особа (майновий поручитель). При цьому відносини між таким заставодавцем і основним боржником можуть мати різну природу і значення для застави не мають. Законодавство не передбачає ніяких обмежень права бути заставодавцем для майнового поручителя, у тому числі немає ніяких обмежень і для того, щоб фізична особа виступила майновим поручителем юридичної особи і навпаки, ніяких обмежень щодо цього також не містить і кредитний договір, укладений між ТОВ «Канком» та ВАТ «Родовід банк». Необхідною вимогою і в цьому випадку для заставодавця є те, що він має бути власником майна і повинен мати право на його відчуження. Крім того, особливістю договору застави, в якому бере участь майновий поручитель, яка передбачена ст. 26 Закону «Про заставу» є те, що якщо заставодавцем є третя особа, то в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, вона має право його виконати за боржника з метою запобігти зверненню стягнення на предмет застави.

До того ж, чинне законодавство не передбачає і надання згоди боржника за основним договором на укладення договору застави кредитором із третьою особою – майновим поручителем.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

При цьому, ч. 3 ст. 512 ЦК України передбачає, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Договором кредиту обмеження щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло між ТОВ «Канком» та ПАТ «Родовід банк», не встановлено, а тому укладення угод про відступлення прав вимоги без згоди позивача – боржника за кредитним договором, не суперечить вимогам законодавства та умовам кредитного договору.

Не заслуговує на увагу і твердження позивача про те, що оспорювані правочини не направлені на настання реальних наслідків, оскільки з преамбули та п. 1.4. угод про відступлення права вимоги вбачається, що підписанням цих угод первісний кредитор підтверджує погашення кредитної заборгованості боржника за рахунок нових кредиторів, шляхом договірного списання, передбаченого договорами застави та договорами про строковий банківський вклад.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Обґрунтовуючи позов про визнання договору застави недійсним та посилаючись при цьому на порушення при його укладенні норм ст. 629 ЦК України, позивач зазначав, що факт укладення оспорюваних правочинів свідчить про односторонню відмову банку від договору.

Однак, зазначене спростовується встановленими обставинами у справі та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки укладення договорів застави та угод про відступлення прав вимоги за договором кредиту не свідчить про відмову банку – відповідача по справі, від виконання останнім своїх зобов’язань за договором кредиту.

Крім того, позивач зазначав, що при укладенні оспорюваних правочинів було порушено вимоги ст. 65 СК України, оскільки вони укладені без згоди одного з подружжя, а тому це є однією з підстав для визнання їх недійсними.

Частиною 2 ст. 65 СК України встановлено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки про визнання недійсним договору як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди можливе за зверненням до суду з позовом одним з подружжям, то правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними з цієї підстави немає. До того ж, представником відповідачів - фізичних осіб, у судовому засіданні були надані заяви про надання згоди на укладення оспорюваних договорів застави одним з подружжя (а.с. 157-163).

Виходячи з наведеного та враховуючи, те, що на момент вчинення оспорюваних правочинів: договорів застави та угод про відступлення права вимоги за кредитним договором судом не було встановлено недодержання сторонами вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, то правових підстав для задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 512, 572, 574, 583 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4, 11, 26 Закону України «Про заставу», ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Українсько-американсько-швейцарського товариства з обмеженою відповідальністю «Канком» до публічного акціонерного товариства «Родовід банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Союз», про визнання правочинів недійсними – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                                               С.С. Захарчук