Цивільна справа №2-1778-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 липня 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зінченко С.В.
при секретарі Шолудченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» захист прав споживачів, –
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив захистити його права, як споживача послуг, посилаючись на те, що при виплаті йому відповідачем страхового відшкодування, останнім було здійснено таку виплату не в повному обсязі всупереч умовам договору страхування.
Так, позивач зазначив, що 31.05.2009 року стався страховий випадок – ДТП, внаслідок чого транспортний засіб, який належав позивачу і який був застрахований відповідачем, було пошкоджено і в подальшому визнано конструктивно загиблим. На думку позивача, в такому разі відповідно до умов укладеного договору страхування страхове відшкодування мало бути виплачено без врахування зносу транспортного засобу та з компенсацією витрат на транспортування транспортного засобу до м. Києва. Проте відповідачем при визначенні розміру страхового відшкодування було вирахувано суму зносу транспортного засобу (22230,00 гривень) та компенсовано витрати на транспортування транспортного засобу лише в сумі 1127,00 гривень (до м. Рівне).
Такі дії відповідача позивач вважає незаконним та такими, що суперечать умовам укладеного договору страхування, а тому просить стягнути з відповідач на свою користь суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 24726,01 гривень, яка складається з 22230,00 гривень нарахованого відповідачем 13% зносу та 2496,00 гривень недоплаченої відповідачем різниці у вартості транспортування транспортного засобу до м. Києва.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві, та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 18 червня 2008 року між сторонами було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №4460, за яким відповідач зобов’язався при настанні страхового випадку відшкодувати завданий позивачу збиток в межах страхової суми у порядку і на умовах, передбачених цим договору, а позивач зобов’язався своєчасно сплатити страховий платіж та виконати інші умови, передбачені даним договором.
Згідно вказаного договору застрахованим транспортним засобом є легковий автомобіль марки «SUZUKI New Grand Vitara», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, що належить позивачу.
Судом встановлено, що 31.05.2009 року в м. Володимир-Волинський сталася ДТП за участю автомобіля позивача, що підтверджується довідкою Володимир-Волинського МВ УМВС України у Волинській області від 29.09.2009 р. №12/17570 (а.с. 19).
Відповідно до Звіту №340 ПП «Візе» (а.с. 21-28) про визначення вартості відновлювального ремонту без урахування та з урахуванням фізичного зносу автомобіля позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача станом на 02.10.2009 року складає 125066,14 гривень.
Згідно п. 1.13.1 Договору страхування повна конструктивна загибель т/з в частині ризиків КАСКО – такий рівень пошкодження застрахованого т/з внаслідок настання Страхового випадку, коли витрати на його відновлювальний ремонт становлять понад 70% ринкової вартості т/з на дату настання страхового випадку.
Виходячи з вартості т/з позивача, зазначеної в договорі страхування, (171000,00 гривень), сторонами було прийнято рішення про визнання автомобіля позивача конструктивно загиблим. Вказану обставину сторони визнали в судовому засіданні.
Відповідно до п. 3.3.1 договору страхування при страхуванні ризиків КАСКО підлягають відшкодуванню такі грошові суми як втрати, яких зазнав страхувальник внаслідок настання страхового випадку із застрахованим т/з, з урахуванням визначеної у договорі умови щодо врахування коефіцієнту фізичного зносу при виплаті страхового відшкодування, а також згідно п. 3.3.2. необхідні та підтверджені документально витрати страхувальника щодо, зокрема, транспортування (буксирування) пошкодженого застрахованого т/з від місця аварії до найближчого місця зберігання чи місця ремонту, якщо т/з не міг рухатися власним ходом.
Як встановлено судом, позивачу відповідачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 67919,31 гривень, яка була розрахована відповідачем наступним чином: 171000,00 гривень – страхова сума; 22230,00 – знос 13%; 1127,00 – вартість транспортування т/з до міста Рівне; 15277,68 – сума раніше виплаченого страхового відшкодування по іншим страховим випадкам; 66700,00 вартість залишків т/з.
Тобто при виплаті страхового відшкодування відповідачем було враховано знос транспортного засобу позивача в розмірі 13% та визначено вартість транспортування тз, виходячи з того, що найближчим місцем зберігання чи ремонту т/з є місто Рівне.
Як вказує позивач врахування відповідачем зносу транспортного засобу суперечить умовам 4.1 спеціальної частини договору страхування, яка передбачає виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку без урахування зносу, а також висновку ПП «Візе» щодо визначення вартості матеріального збитку, де такий визначено без врахування зносу тз.
Проте суд не може погодитись з такою позицією позивача, оскільки п. 4.1 спеціальної частини договору страхування, що був укладений між сторонами, передбачено, що розрахунок сум страхових відшкодувань без урахування коефіцієнту фізичного зносу здійснюється лише за деталі, вузли, частини застрахованого тз та додаткове обладнання, що підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку.
Як вказано вище, транспортний засіб позивача визнано конструктивно загиблим.
В цьому випадку страхове відшкодування виплачується відповідно до п. 8.6 договору страхування, відповідно до якого страховик на власний розсуд проводить виплату страхового відшкодування за одним з чотирьох варіантів: п. 8.6.1, або п. 8.6.2, або п. 8.6.3, або п. 8.6.4..
Як вказує сам позивач, відповідачем було обрано п. 8.6.2 згідно якого виплата страхового відшкодування проведена у розмірі страхової суми за договором (171000,00 гривень) зменшеної на процент зносу застрахованого т/з, який визначено згідно з п. 8.5.2 цього договору за проміжок часу з початку дії договору до дня настання повної конструктивної загибелі, з вирахуванням встановленої договором франшизи та вартості залишків пошкодженого застрахованого т/з. При цьому застрахований т/з залишається в страхувальника.
Згідно п. 8.5.2 договору страхування якщо страхування КАСКО здійснюється із застосуванням умови щодо проведення цих виплат з урахуванням зносу, то страховиком застосовуються наступні коефіцієнти фізичного зносу (якщо інше не обумовлене договором) застрахованого т/з та застрахованого додаткового обладнання (в процентах від страхової суми): а) для легкових тз – за 1-й рік експлуатації - 15%; за 2-й рік - 12%; за 3-й – 10% і наступні роки експлуатації – по 5% (але в цілому не більше 70%). При настанні страхового випадку протягом конкретного річного періоду експлуатації застрахованого тз доля фактичного коефіцієнту зносу за певний рік експлуатації застрахованого т/з визначається пропорційно періоду (в місяцях), що пройшов з початку цього року до дня настання збитків. При цьому неповний місяць вважається за повний.
Таким чином вбачається, що норма п. 8.6.2 договору визначає лише порядок визначення суми страхового відшкодування при якому враховується коефіцієнт зносу, який в свою чергу визначається згідно п. 8.5.2 цього ж договору, а отже дії відповідача по врахуванню коефіцієнту зносу транспортного засобу позивача при його повній конструктивній загибелі є правомірними та відповідають умовам укладеного договору страхування, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
В той же час суд вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо відшкодування різниці вартості транспортування тз до м. Києва, оскільки згідно з розділом 7 спеціальної частини договору страхування місцем проживання страхувальника (позивача) є АДРЕСА_1, а отже і місцем зберігання застрахованого транспортного засобу позивача є місто Київ.
Згідно п. 3.3.2. договору страхування страховиком відшкодовуються необхідні та підтверджені документально витрати страхувальника щодо, зокрема, транспортування (буксирування) пошкодженого застрахованого т/з від місця аварії до найближчого місця зберігання чи місця ремонту, якщо т/з не міг рухатися власним ходом.
Суд критично ставиться до пояснень представника відповідача щодо наявності в місті Рівному відповідно станції технічного обслуговування для автомобілів марки «SUZUKI», оскільки відповідно до інформації Дочірнього підприємства «Авто Інтернешнл» офіційного дистриб’ютора «SUZUKI MOTOR Corporation» станції технічного обслуговування таких автомобілів знаходяться лише в м. Києві за адресами: вул. Новокостянтинівська, 1, та вул. Пшенична, 4.
Таким чином суд приходить до висновку, що при розрахунку суми страхового відшкодування відповідач мав враховувати вартість транспортування автомобіля позивача з місця аварії саме до міста Києва.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає правильним позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 2496 (дві тисячі чотириста дев’яносто шість) гривень 00 копійок, яка становить різницю між сумою сплачених позивачем коштів на транспортування автомобіля до м. Києва згідно Акту виконаних робіт №СФ-00000249 від 14.10.2009 року (а.с. 29) та сумою фактично компенсованих відповідачем затрат в розмірі 1127,00 гривень на транспортування автомобіля до м. Рівного.
Згідно ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а тому суд вважає правильним стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 120,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати державного мита при звернення до суду з позовом про захист прав споживачів, суд вважає правильним стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» в дохід держави 51 гривню 00 копійок державного мита.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 16, 22, 526, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213-215, 367 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 2496 (дві тисячі чотириста дев’яносто шість) гривень 00 копійок.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 120,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» в дохід держави 51 гривню 00 копійок державного мита.
В задоволенні решти позову відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк двадцяти днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: