Справа 22ц/1465
Категорія 5
Головуючий у 1-й інстанції Грибан І.О.
Доповідач Зарицька Г.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2009 року м. Житомир
колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючої Зарицької Г.В.
суддів: Рафальської І.М., Балашкевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Черкес Т.А.
з участю: позивача та його представника, представників відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2009 року
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати майно: дві жилі кімнати 2-5 та 2-4, кухню 2-3, коридор 2-1, ванну 2-2 будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного майна. В обґрунтування вимог зазначав, що з 23 липня 1994 року по 10.11.1999 року він проживав в шлюбі з відповідачкою. Після розірвання шлюбу проживали окремо. З травня 2001 року вони знову стали проживати однією сім’єю та розпочали будівництво прибудови зовнішніми розмірами 3,00 х10,80 м. до будинку АДРЕСА_1, що належав батькові відповідачки ОСОБА_3 17.08.2002 року 23/100 ід. д. вказаного житлового будинку ОСОБА_3 подарував дочці ОСОБА_2 На час укладення договору дарування прибудова була вже побудована. В будівництво він вклав свої грошові заощадження та особисту працю. Крім того, він приймав участь у капітальному ремонті жилих кімнат, які належать ОСОБА_2 Враховуючи наведене, просив задовольнити позов.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зміст рішення суду першої інстанції передбачено ст. 215 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.
Разом з тим, у порушення зазначених положень, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обмежився лише зазначенням узагальнюючих фраз про те, що позивачем заявлені вимоги на підставі норм Сімейного Кодексу України, які на дані правовідносини не розповсюджуються. Суд вважав, що даний спір може розглядатися виходячи з положень ст. 113 ЦК України в ред. 1963 р., а таких вимог позивач до суду не заявляв.
Проте суд першої інстанції взагалі не встановив обставини по справі та не визначив відповідно до них правовідносини, не навів мотивів ухваленого ним судового рішення та чи були порушені, не визнані або оспорені права, за захистом яких позивач звернувся до суду.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4, батькові відповідачки, на підставі договору про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва приватного житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Другою житомирською державною нотаріальною конторою 06 квітня 1982 року за №2-871, зареєстрованого в Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації 22.09.1988 року за реєстром №11679, належав житловий будинок АДРЕСА_1
17 серпня 2002 року 23/100 вказаного будинку ОСОБА_3 подарував своїй дочці ОСОБА_2 - відповідачці по справі (а.с. 62-63) .
Як видно з матеріалів справи (а.с. 32-34,37), до вказаної частини будинку в 2005 році була проведена прибудова розміром 3,10 м х 10,50 м.
Доказів про те, що вказана прибудова зроблена до серпня 2002 року позивач суду не надав.
З пояснень ОСОБА_1 видно, що сторони перебували в шлюбі з 23 липня 1994 року по 08.09.2000 року. Дану обставину не заперечувала і представник відповідача.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В порушення наведених вимог ОСОБА_1, не надав суду будь-яких доказів про те, що з відповідачкою по справі на протязі 2001-2005 років він проживав однією сім’єю.
З огляду на вищенаведене, підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст. ст. 209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.