Справа № 22ц/982

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Шульга О.М.

Доповідач Зарицька Г.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2009 року м. Житомир

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:

головуючої Зарицької Г.В

суддів: Балашкевича С.В., Слісарчука Я.А.

з участю секретаря судового засідання Черкес Т.А.

з участю: представника позивача ОСОБА_1, відповідачки,

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю шляхом виселення та про вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 та просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачки з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення та шляхом вселення її у вказану квартиру. В обгрунтування своїх вимог зазначала, що за рішенням апеляційного суду Житомирської області від 06.04.2005 року вказана квартира була виділена їй на праві власності, а відповідачка за цим рішенням отримала грошову компенсацію за 1/2 частину квартири в розмірі 15420 грн. Вважала, що відповідно до ст. 391 ЦК України вона, як власник спірної квартири, вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, в тому числі і шляхом виселення відповідачки без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09.02.2009 року позов задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 з вказаного жилого приміщення.

У решті вимог відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням апеляційного суду Житомирської області від 06.04.2005 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, виділ частки зі спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1. Цим же рішенням ОСОБА_3 виділено на праві власності вказану квартиру, а з її законного представника стягнуто на користь ОСОБА_4 15420 грн. грошової компенсації за 1/2 частину цієї квартири (а.с. 12-14) . Вищевказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, на даний час єдиним власником спірної квартири є позивачка ОСОБА_3 Проте користуватися цією квартирою вона не може, оскільки відповідачка відмовляється звільнити її.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 391 ЦК України та обгрунтовано усунув ОСОБА_3 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідачки зі спірної квартири.

Рішення в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, а тому його правильність в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Доводи апелянта про те, що вона вселилася в квартиру як дружина власника квартири ОСОБА_6 і з цього часу відповідно до вимог ст. ст. 64,65 ЖК України набула безстрокового права на проживання в ній, є безпідставними.

За вищевказаним рішенням апеляційного суду від 06.04.2005 року ОСОБА_4 втратила право власності на 1\2 частину спірної квартири і на її користь стягнута грошова компенсація за належну їй частку в нерухомому майні. Разом із втратою права власності на це житло відповідачка втратила і право на проживання в ньому.

Дія ст. ст. 64,65 ЖК України, на які посилаєтся апелянт, на дані прововідносини не розповсюджується.

Вирішуючи спір, суд також помилково послався в своєму рішенні на ст. ст. 64,156 ЖК України.

З огляду на вищенаведене, рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2009 року змінити, виключити з рішення посилання на ст. ст. 64,156 ЖК України.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.