Справа № 22ц-1616/2009

Категорія: 45

Головуючий у 1 інст. : Посисень Л.М.

Доповідач апел. інст. : Монастирецький Д.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Зубарєвої К.П.,

суддів: Монастирецького Д.І., Бакуса В.Я.,

при секретарі Борачок М.Б.,

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Петренка О.В., представника ОСОБА_5 ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 06 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_3 до Дрогобицького міськвиконкому, ОСОБА_5 про визнання рішення Дрогобицького міськвиконкому незаконним, ОСОБА_8 до Дрогобицького міськвиконкому, ОСОБА_5 про визнання рішення Дрогобицького міськвиконкому незаконним, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду в позові ОСОБА_7, ОСОБА_3 до Дрогобицького міськвиконкому, ОСОБА_5 про визнання рішення Дрогобицького міськвиконкому незаконним, ОСОБА_8 до Дрогобицького міськвиконкому, ОСОБА_5 про визнання рішення Дрогобицького міськвиконкому незаконним - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в користь державного підприємства «Судовий інформаційний центр» по 10 грн. з кожного на оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду даної справи.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначають, що при ухваленні рішення суд, на їхню думку, прийшов до вірного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються статтями Земельного Кодексу України РСР в редакції 1970 року. Але в той же час не врахував усі його вимоги, і застосував лише ст. ст. 11,16,36-41 цього Кодексу, чим допустив порушення норм матеріального права. Порядок попереднього погодження вибору земельної ділянки, порушення клопотань та вирішення питань про вилучення земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР. У даному випадку спірна земельна ділянка, згідно до рішення відповідача від 20 жовтня 1953 року за № 1543, була закріплена за їхніми будинками, а саме за тодішньою номерацією № 36 - 215 м.кв., 36-а - 1370 м.кв., № 36-б - 910 м.кв.. Згідно зі ст. 13 ЗУ УРСР за цим рішенням, земельні ділянки, що були закріплені за будинками передавались у користування ЖЕКу, до якого відносились будинки, а через нього мешканцям будинків. Жодного доказу про те, що прибудинкові земельні ділянки з під цих будинків і від ЖЕКу вилучались відповідачем, не було надано. У даному випадку є очевидним порушення відповідачем постановленим ним спірним рішенням № 506 від 01.09.1977 року вимог визначених ст. 16 ЗК УРСР. Посилання суду у підтвердження своїх висновків в рішенні на акт від 15 вересня 1977 року, згідно якого було в натурі здійснено відведення земельної ділянки, за спірним рішенням, не може бути покладено в обгрунтування судового рішення, оскільки такий акт є похідним від незаконного рішення відповідача та складався він без їхнього відома.

Крім цього зазначають, що судом не враховано того факту, що на момент прийняття спірного рішення відповідачем у 1977 році, ОСОБА_5 не проживав та не був прописаний у будинку, до якого було перерозподілено спірну земельну ділянку, а тому в нього не було жодних прав на землю.

Просять рішення суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.

Вислухавши суддю-до повідана, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника виконавчого комітету Дрогобицької міської ради ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Встановлено, що у червні 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом, просили: визнати незаконним рішення № 506 від 01.09.1977 року Дрогобицького міськвиконкому та зобов’язати вказаний міськвиконком провести розподіл земельної ділянки згідно з нормами на жилі АДРЕСА_1, виходячи з розмірів 3067 кв. м., що належить до цих будинків, виділивши кожному по 1022 кв. м.; вилучити у ОСОБА_5 1 м. 70 см. земельної ділянки з проїзду, яку повернути ОСОБА_3; зобов’язати звільнити відмостку, що належала до будинку ОСОБА_7 та доступ до каналізації, проведеної ним до АДРЕСА_1; поновити строк для звернення до суду.

У вересні 2002 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, просив зобов’язати ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні проїздом та зобов’язати їх усунути такі, залишивши проїзд згідно план-схеми шириною три метри.

В липні 2004 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, просила визнати незаконним рішення № 506 від 01.09.1977 року Дрогобицького міськвиконкому та провести розподіл земельних ділянок, що належали до трьох будинків в розмірі 3067 кв. м. порівну, виділивши кожному землекористувачу будинків № № 38,40,42 по 1022 кв. м..

21 лютого 2006 року ухвалою Бориславського міського суду Львівської області зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_3, третя особа: Дрогобицьке міське управління земельних ресурсів про усунення перешкод в користуванні проїздом залишено без розгляду.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачі вказували на те, що після приватизації ними жилих будинків вони отримали можливість ознайомитись з документами по яких у них вилучалася земля, зокрема з рішенням Дрогобицького міськвиконкому № 506 від 01.09.1977 року, яким проведено перерозподіл та встановлення нових норм землекористування за будинками, зокрема за будинком № 38, що належить ОСОБА_5 закріплено 910 кв. м. землі та залишено в тимчасовому користуванні 1109 кв. м.. Крім цього для загального проїзду відведено земельну ділянку 40 м. довжиною та 3 м. шириною. їм згідно із згаданим рішенням на два житлові будинки залишили 1048 кв. м.. Відповідно до акта, що мається в інвентарній справі на будинок № 38 було проведено відвід земельної ділянки в натурі площею 910 кв. м. та лишки 1109 кв. м. і передано в користування лише однієї сім’ї ОСОБА_5, а проїзд залишено в користуванні всіх трьох будинків. Фактично їх позбавили земельної ділянки під сад та город в розмірі 1109 кв. м. та 910 кв. м., а також відібрано у ОСОБА_7 відмостку до будинку і ОСОБА_5 під самою стіною звів паркан, який заважає проводити ремонти їхнього будинку. Земля у розмірі 1109 кв. м., що передана ОСОБА_5 у тимчасове користування повинна бути поділена між їхніми будинками порівну по 369 кв. м., вони цією землею користувались постійно, а тому у Дрогобицького міськвиконкому не було підстав її у них вилучати без їхньої згоди.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 позову не визнали та пояснили, що оспорюване позивачами рішення Дрогобицького міськвиконкому № 506 від 01.09.1977 р., яким встановлено нову норму землекористування за АДРЕСА_1 загальною площею 910 кв. м. та залишено у тимчасовому користуванні 1100 кв. м., прийнято на законних підставах, оскільки на той час ОСОБА_5 був власником будинку і мав право на закріплення за цим будинком земльної ділянки, а позивачі були лише наймачами житла, яке перебувало у державній власності, тобто проживали у звичайних квартирах, хоча і у вигляді особняка, і претендувати на державну землю не могли.

Судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськвиконкому № 506 від 01.09.1977 року: встановлено нову норму землекористування за АДРЕСА_1 загальною площею 910 кв. м. та залишено в тимчасовому користуванні 1100 кв. м. землі згідно схем плану; встановлено проїзд загального користування до житлових будинків № № 38,40,42 загальною довжиною 40 м., шириною 3 м.; залишено у фактичному користуванні за житловими будинками № № 40,42 садибну ділянку загальною площею 1048 кв. м. (а.с. 45 т. 2) .

Відмовляючи у задоволенні зазначених позовів суд першої інстанції вірно послався на те, що позивачі стали власниками квартир у зазначених ними будинках у 1994,1997 та 2004 роках.

Станом на вересень 1977 року позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_3, проживаючи в державних квартирах були лише квартиронаймачами і не були землекористувачами.

Землекористувачем у той час була відповідна житлово-експлуатаційна контора, яка сплачувала державі земельний податок.

На час прийняття оспорюваного рішення діяли норми Земельного кодексу Української РСР в редакції 1970 року, відповідно до яких питання щодо надання земель віднесені до компетенції міських рад народних депутатів, - в даному випадку до компетенції Дрогобицької міської ради, яка прийняла рішення в межах своєї компетенції.

Ухвалою від 8 жовтня 2007 року № 414 дванадцятої сесії п’ятого скликання Дрогобицької міської ради «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» позивачам ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які проживають по АДРЕСА_1, згідно їхніх заяв, надано безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 515 кв. м. за вказаною адресою (а.с. 79-81 т. 2) .

Оскільки на час прийняття зазначеного рішення позивачі не були користувачами спірних земельних ділянок, то вилучати їх у позивачів у зв’язку з наданням Кречковським, потреби не було.

Тому суд прийшов до вірного висновку, що земельні права позивачів зазначеним рішенням та діями відповідачів жодним чином не порушувалися і не порушуються.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що міський суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303,304, ч. 1 п. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 06 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.