Справа №22ц-1020/09
Категорія: 37
Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський Є.П.
Доповідач: Богонюк М.Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2009 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: судді Богонюка М.Я.
Суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
При секретарі: Безп’ятко О.І.
З участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2009 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи ОСОБА_4 Друга державна нотаріальна контора Львівського міського нотаріального округу про визнання недійсною відмови від спадщини на користь ОСОБА_2 та визнання права власності на будинок АДРЕСА_1, як спадкового майна після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7
В подальшому позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2005 року видане державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 яке посвідчує право ОСОБА_3, як спадкоємця на 1/2 частку майна ОСОБА_6; анулювати запис про реєстрацію даного права власності; визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2005 року видане тим же нотаріусом, яке посвідчує право ОСОБА_2 як спадкоємця на 1/2 частку майна ОСОБА_6, та анулювання запису про реєстрацію даного права власності;
Визнати недійсним договір дарування від 19 серпня 2005 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, анулювання запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_9;
Визнати за позивачкою право власності на спірний будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7
В обґрунтування своїх позовних вимог покликалася на те, що будинок АДРЕСА_1 збудований подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є батьками позивачки, відповідачів ОСОБА_2 ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 Сім’я позивачки в спірному будинку проживала до 1984 року, ОСОБА_2 до 1975 року, а ОСОБА_12 до 1978 року, тобто, кожний з них до того часу, коли переселились в свої квартири. Хоча зареєстрованими в будинку, крім батьків, залишались ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їхній батько - ОСОБА_6 Після чого позивачка перейшла жити в спірний будинок та доглядати за мамою-інвалідом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 - померла мати сторін, позивачка продовжувала проживати в даному будинку.
Вважає, що вступивши в управління будинком та іншим майном яке належало батькам, прийняла спадщину, як після смерті батька, так і після смерті матері. Крім того вважає, що у державного нотаріуса, Другої Львівської державної нотаріальної контори не було правових підстав для видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті батьків, на спірний будинок. Так як такі, своєчасно, в визначений законом строк не зверталися з заявами про прийняття спадщини, та не вчинили дій, які б свідчили, що вони вступили в управління та розпорядження спадковим майном, а лише були зареєстровані в спірному будинку.
Також просила визнати недійсним договори дарування часток будинку від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9, оскільки даним будинком на законних підставах вони не володіли.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2009 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1
В своїй апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким задоволити її позов в повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з’ясованих обставинах, що мають значення для справи. Так судом не взято до уваги тієї обставини, що спадщину після смерті батька і матері вона прийняла відповідно до вимог Закону, який діяв на той час, і прийнята нею спадщина належить їй з моменту її прийняття.
Суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що спірний будинок належав на праві власності лише батькові - ОСОБА_6, а не був спільною власністю подружжя. І те, що після смерті батька, мати, яка залишалася проживати в даному будинку, спадщини не прийняла, оскільки свого права на оформлення спадщини - не реалізувала. А тому відбулося лише спадкування за законом майна, яке належало ОСОБА_6
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення.
Згідно ст. 548 ЦК України для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
У відповідності до ч. ч.1,2 ст. 543 ЦК України (редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1.) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2.) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Часом відкриття спадщини, згідно ст. 525 ЦК України (1963 року), визначається день смерті спадкодавця.
Статтею 550 ЦК України (1963 року) передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
У відповідності до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (редакції 2003 року) Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.
Згідно ст. 22 КпШС України (редакції 1969 р.) майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Встановлено, що будинок АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7
З заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 звернулися в нотаріальну контору ОСОБА_2 (09 лютого 2005 року) та ОСОБА_3 (27 травня 2005 року), і так їм були видані державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори 27 травня 2005 року, на спадкове майно: по 1/2 житлового будинку з усіма господарськими будівлями АДРЕСА_1. 19 серпня 2005 року, згідно договору дарування, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відчужили свої частки в спірному будинку в користь ОСОБА_9
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будинок АДРЕСА_1 належав на підставі свідоцтва про право власності ОСОБА_6, після смерті якого, його дружина ОСОБА_7 не скористалась своїм правом по прийнятті спадщини та у виділені частки в спільній сумісній власності. А тому державний нотаріус на законних підставах видав в 2005 році особам які прийняли спадщину: ОСОБА_3 та ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину на спірний будинок, після смерті ОСОБА_6 При цьому судом були застосовані норми ЦК України (редакції 2003 року) .
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Оскільки будинок АДРЕСА_1 був збудований подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то він і належав їм на праві спільної сумісної власності, і частки їх були рівними.
Після смерті ОСОБА_6 в 2001 році в спірному будинку залишилась проживати ОСОБА_7 яка фактично вступила в володіння та управління спадковим майном і своїми діями прийняла спадщину. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 хоч і були зареєстровані в спірному будинку, однак там не проживали, оскільки у кожного є своє житло у м. Львові, де вони проживають з сім’ями. Крім того, ОСОБА_2 з 2000 по 2005 рік перебувала в Італії.
Також достовірно встановлено, що так як ОСОБА_7 була лежачою хворою, доглядати за нею, в спірний будинок переїхала ОСОБА_1, спочатку сама, а потім і її чоловік.
Після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 продовжувала проживати в даному будинку, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, яким був будинок АДРЕСА_1.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України (редакції 1963 року) .
Враховуючи вищенаведене, у державного нотаріуса не було законних підстав для видачі в 2005 році свідоцтв про право на спадщину за законом
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6, на спадкове майно будинок АДРЕСА_1, оскільки такі спадщини не прийняли, в передбачений законом термін, з часу відкриття спадщини, ні після смерті батька, ні після смерті матері, в нотаріальну контору не зверталися. їхня реєстрація за місцем спадкового майна, без вчинення реальних дій, які б свідчили про їхній вступ в управління та володіння спадковим майном, не може бути визнаним фактом про прийняття ними спадщини.
Заява ОСОБА_1 в нотаріальну контору, від 24 травня 2005 року, якою вона інформувала про те, що пропустила строк для прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_6 і за продовженням такого в суд звертатися не буде та на оформлених спадкових прав не претендує, свідчить про те, що остання не претендувала на спадщину після смерті батька, яку в свою чергу прийняла мати. І аж ніяк не відмовлялася від прийняття спадщини після смерті матері.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст право чину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Договір дарування, який укладений 19 серпня 2005 року, і згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відчужили ОСОБА_9 спірний будинок є незаконним оскільки оформлений на підставі незаконних правовстановлюючих документів.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Не підлягає задоволенню позов в частині анулювання записів про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині будинку АДРЕСА_1, оскільки така реєстрація в даний час змінена і спірний будинок зареєстрований на праві власності за ОСОБА_9 А при визнанні недійсним договору дарування, на підставі якого ОСОБА_9 стала власником даного будинку підлягає анулюванню і реєстраційний запис про право власності зроблений в МБТІ та ЕО.
А тому, керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п.2,309 ч. 1 п.п. 1-4,314 ч. 2,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2009 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2005 року, видане державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстроване в реєстрі № 1-803, яке посвідчує право ОСОБА_3, як спадкоємця на 1/2 частку майна ОСОБА_6.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2005 року видане державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстроване в реєстрі № 1-805, яке посвідчує право ОСОБА_2, як спадкоємця на 1/2 частку майна ОСОБА_6
Визнати недійсним договір дарування від 19 серпня 2005 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9,
посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4486.
Анулювати запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 10721735: номер запису 1032 згідно якого за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання рішенням законної сили.