Справа № 22ц-958/2009 р.
Категорія 51
Головуючий у 1 інст. Юрків О.Р.
Доповідач: Петричка П.Ф.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року червня 9 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Петричка П.Ф.
Суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.
При секретарі: Гуняк О.Я.
З участю позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,
пр - ка відповідача ОСОБА_3, пр - ка третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ЗАТ „Телекомпанія „ ТЕТ".
на рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „Телекомпанія „ТЕТ", про стягнення заробітної плати, визнання незаконним дисциплінарного стягнення, зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку і відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, з відповідача у користь позивача стягнено 115068,20 грн. заробітної плати за листопад 2007 р. і лютий 2008 року, березень 2008 року, 10954,36 грн. виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, 390804,61 грн. середньомісячного заробітку з 28.03.2008 р. по 6.11.2008 року, 10 000 грн. відшкодування моральної шкоди, 2500 грн. судових витрат визнано незаконними накази про оголошення доган позивачу і змінено формулювання причин звільнення з роботи.
Вважаючи рішення незаконним і необгрунтованим, представник відповідача в апеляційній скарзі послався на обставини справи, навів ряд нормативних актів і зауважив, що між сторонами не було угоди щодо визначення місця роботи позивача поза межами відповідача, а були встановлені загальні умови. Суд не врахував, що виконання обов’язків позивачем пов’язане з виконанням робіт виключно на території відповідача, в тісному контакті з творчими і технічними працівниками телекомпанії, особливості виробничого процесу, що потребувало безпосереднього перебування позивача у його участь у процесі в загальному порядку.
Суд не дав належної оцінки посиланням відповідача на умови праці надомників, неправильно оцінив та не дав оцінки іншим доказам щодо умов праці позивача, оплати праці, виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Безпідставним є висновок суду щодо зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи, оскільки він не конкретизував частини статті 38 КЗпП а' інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників не передбачено можливості вносити запису щодо частини статті КзПП. Внаслідок порушення норм процесуального права, суд неправильно встановив обставини, стягнув суму середньомісячного заробітку за час розгляду справи в суді і необґрунтовано стягнув відшкодування моральної шкоди. Просив скасувати рішення суду, ухвалити нове і відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, пояснення представників відповідача і третьої особи в підтримання скарги, заперечення позивача і адвоката, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід задоволити частково.
Розглядаючи спір, суд вірно визначив характер правовідносин між сторонами, об’єктивно з’ясувавши узгоджені між працедавцем і працівником умови праці, характер роботи об’єм обов’язків, розмір заробітної плати, себто істотні умови праці, на яких позивач виконував роботу, а відповідач виплачував йому заробітну плату.
Узгодженість сторонами порядку виконання трудових обов’язків позивачем, виконання таких без визначення конкретного місця праці в приміщенні відповідача, без забезпечення необхідним устаткуванням і обладнанням, фактичним використанням позивачем особистих засобів для творчої роботи і виконання трудових обов’язків підтверджене беззастережною виплатою у відповідності з положеннями ст. 24 Закону України „Про оплату праці", ст. 97 КЗпП України заробітної плати за серпень - жовтень 2007 р., розміром оплати виконання обов’язків.
Цю обставину підтвердила відповідь позивача на лист начальника відділу кадрів відповідача від 10.12.2007 р., яку належно проаналізував суд.
Відповідач не ознайомлював позивача з посадовою інструкцією не довів наявності такої на час прийняття позивача на роботу.
Колегія суддів бере до уваги, що попереджуючи позивача про можливість звільнення за прогули без поважних причин, склавши акти про відсутність на роботі позивача у листопаді, лютому, березні, зваживши на заперечення позивача, не вживала обіцяних заходів дисциплінарного стягнення. З актами позивач не був ознайомлений. Колегія вважає, що незастосування об’єктивного і відповідного заходу (незважаючи на те, що таким є право, а не обов’язок працедавця) також є підтвердженням визнання відповідачем узгоджених умов праці позивача.
Суд переконався і відповідач не довів надання конкретного робочого місця, забезпечення необхідними засобами для виконання роботи у створенні експериментальних проектів, відповідно до положень ст. 29 КЗпП України.
Відтак суд підставно не визнав прогулами робочі дні у листопаді, лютому, березні, які відзначені стереотипними актами відповідача, які не є переконливими і об’єктивними доказами.
При цьому суд врахував, що позивач отримав 15200 грн. авансу у листопаді 2007 р., за листопад, що підтверджено платіжною відомістю № НЗП -000031 від 22.11.2007 року, яку подав відповідач суду.
Суд вірно визначив, що наказ від 26.02.2008 р. № 23 к про оголошення позивачу догани „за прогул" з 6.11. по 31.11.2007 р. виданий відповідачем з порушеннями ст. 148 КЗпП. Оголошуючи догани оскаржуваними наказами від 26.02.2008 року № 23к і від 24.02.2008 року №31 к, крім наведеного порушення відповідач порушив вимоги ст. 149 цього Кодексу.
Неспроможними є доводи апелянта щодо неврахування судом Положень про умови праці надомників, оскільки між сторонами трудовий договір з такими умовами не укладався.
Також неспроможними є доводи апелянта щодо безпідставності визначення розміру середньої заробітної плати, оскільки посадовий оклад позивача складав 38000 грн., а суд врахував також преміальні оплати при розрахунку, оскільки суд визначив середню заробітну плату відповідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 р. №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати "та відповідно до розміру заробітку за два місяці, які передували події- за вересень і жовтень 2007 р., відповідно 52609,8 грн. і 52606,77 грн.
Підраховуючи суму невиплаченої зарплати за листопад 2007 р суд врахував отриманий аванс в 15200 грн. і правильно визначив суму боргу в 37408,29 грн., виходячи із середньої заробітної плати 52608,29 грн. (52608,29 - 15200) . Відповідно правильно розраховані суми невиплачених зарплат за лютий і березень 2008 р.
Суд вірно провів нарахування і стягнення суми невиплати за період тимчасової непрацездатності, врахувавши що бухгалтерією відповідача нараховано 16129,8 грн., а позивачеві було виплачено 5184,44 грн., тому стягнено недоплату в 10945,36 грн. (16129,8-5184,44) .
Відповідно, при нарахуванні за період тимчасової непрацездатності в грудні 2007 р. не могло бути виплачено 10954,36 грн. у листопаді, як безпідставно стверджує апелянт.
На невиконання вимог трудового законодавства відповідачем позивач послався у поданій заяві про звільнення з роботи в зв’язку із тим.
Прийнявши вимогу позивача, відповідач неповно відобразив у формулюванні причини звільнення в наказі від 28.03.2008 р., тому суд підставно змінив формулювання причин звільнення, відповідно до позовних вимог.
Пункт 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначає, що „записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні проводитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону".
Колегія бере до уваги, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення заробітної плати ще 4.01.2008 року тобто до звільнення з роботи, а вже згодом уточнював і доповнював позовні вимоги.
Відтак, судова колегія вважає що в цій частині рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Тому рішення суду в частині стягнення заробітної плати за листопад 2007 р., лютий і березень 2008 р., стягнення виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, визнання незаконними наказів про оголошення позивачу доган та зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи слід залишити без змін.
Разом із тим, колегія суддів не погоджується з необґрунтованими висновками суду щодо стягнення з відповідача середнього заробітку з 28.03.2008 року по день ухвалення судом рішення, оскільки оспорювана сума не відноситься до відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
При звільненні відповідач провів розрахунок з позивачем, виплативши йому зарплату і нарахування за невикористану відпустку та видав трудову книжку. Таке підтверджене поданими відповідачем документами на вимогу суду і не спростоване позивачем.
Спірна сума невиплат за листопад, лютий, березень стосувалась нарахувань в зв’язку вчиненим, за твердженням відповідача, прогулу і не була сумою розрахунку при звільненні.
Тому безпідставною є вимога щодо стягнення середнього заробітку з дня звільнення до дня ухвалення рішення.
Об’єктивні обставини праці позивача, звільнення його з роботи за його заявою, не підтверджують підстав для визнання завдання відповідачем моральної шкоди та відповідно підстав для відшкодування такої.
У відповідності з роз’ясненнями п.п. 3.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 „Про судову практику в справах' про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", позивач не довів завдання йому моральної шкоди, не підтвердив такої відповідними доказами. Незабаром при звільненні з роботи за власним бажанням він влаштувався на роботу, на якій постійно працює дотепер. Жодних перешкод відповідач йому не створював.
Безпідставним є висновок суду про стягнення з відповідача в користь позивача 2500 грн. витрат на послуги адвоката, оскільки жодних доказів таких витрат позивач не подав та не довів.
Тому рішення суду в частині задоволення позову про стягнення відшкодування моральної шкоди, про стягнення 390804,61 грн. середнього заробітку за затримку виплати та витрат на правову допомогу слід скасувати, у цих частинах ухвалити нове рішення і відмовити в задоволенні цих вимог за їх безпідставністю.
У відповідності з ст. 88 ЦПК України слід змінити розмір судового збору стягуваного з відповідача в користь держави пропорційно розмірів задоволених позовних вимог, визначивши, що такою буде сума в 1268,63 (1150,68 + 109.45+8,50) .
На підставі ст. ст. 21-24,29,38,44,47,115,116,117,147 - 150,235,237-1,238 КЗпП України, ст. 3,24 Закону України „Про оплату праці", керуючись ст. ст. 88,303-305,307 ч. 1 п. 2,309 ч. 1 п. 3,4, 313,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ЗАТ „Телекомпанія „ТЕТ" задоволити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 листопада 2008 р. в частині задоволення позову і стягнення із ЗАТ „Телекомпанія „ТЕТ" на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку з 28.03.2008 р. по день винесення рішення судом 6.11.2008 р. в розмірі 390804,61 грн., в частині стягнення 10.000 грн. моральної шкоди і в частині стягнення 2500 грн. витрат на юридичні послуги адвоката скасувати і в цих частинах ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ЗАТ „Телекомпанія „ТЕТ" про виплату середньомісячного заробітку за період з 28.03.2008 р. до вирішення справи судом за безпідставністю вимоги.
Відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ЗАТ „Телекомпанія" ТЕТ" 10 000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Відмовити в задоволенні вимоги про стягнення судових витрат на юридичні послуги адвоката.
Рішення суду в частині стягнення із ЗАТ „Телекомпанія" ТЕТ" на користь держави судового збору змінити.
Стягнути із ЗАТ „Телекомпанія „ТЕТ" в користь держави 1268,63 судового збору.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим в касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.