№ справи 11-а-727/2009
Категорія - ст. ст. 358 ч.2,358 ч. 3,309 ч.2 КК України
Головуючий 1 інстанції-Дідик М.В.
Доповідач - Бачурін О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді - Матієк Т.В.
суддів - Бачуріна О.В., Мороза І.М.
за участю прокурора - Мінакової Г.О.
захисника - ОСОБА_1
засудженого - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Краматорськ, Донецької області, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживаючий за адресою: м. Київ, вул.
Краснопільська, 3-а кв. 52, не судимий в силу ст. 89 КК України,
засуджений за ч. 3 ст. 309 КК України до 5 років позбавлення волі, ч.2 ст. 358 КК України до 2 років позбавлення волі, ч. 3 ст. 358 КК України до 2 років обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Міра запобіжного заходу - тримання під вартою з 18.02.2009 року.
По справі вирішено питання речових доказів.
Відповідно до ст. 96 КК України до ОСОБА_2 застосоване примусове лікування від наркоманії.
За вироком, ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що він 18.05.2006 року за 2000 доларів США замовив невстановленій особі, а 19.05.2006 року отримав від неї підроблене посвідчення співробітника СБ України НОМЕР_1, видане на своє ім’я зі своєю фотокарткою, яке став зберігати при собі. 11.11.2008 року приблизно о 14 годині біля будинку АДРЕСА_2 був зупинений працівниками міліції та СБ України, яким він пред’явив зазначене підроблене посвідчення, видаючи його за справжнє.
Окрім того, 11.11.2008 року у нього було вилучено 15,581 г особливо небезпечної психотропної речовини - амфетамін, яку він 04.11.2008 року приблизно о 12 годині, знаходячись у невстановленому місці, незаконно придбав без мети збуту у невстановленої особи і яку незаконно перевіз до м. Києва та став незаконно зберігати при собі без мети збуту.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні дані та винуватість засудженого в частині вчинення ним злочинів, передбачених ст. ст. 358 ч.2,358 ч. 3 КК України, не погодився з кваліфікацією його дій за ч. 3 ст. 309 КК України і просить скасувати вирок та постановити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_2 за ст. ст. 30/ ч. 3,358 ч.2,358 ч. 3 КК України та призначити йому покарання за ч. 3 ст. 307 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, за ч. 3 ст. 358 КК України -1 року обмеження волі, за ч.2 ст. 358 КК України - 1 року позбавлення волі, і на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення з конфіскацією всього майна, що є його власністю, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону. Апелянт вважає, що ОСОБА_2 скоїв злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, а суд першої інстанції при перекваліфікації його дій на ч. 3 ст. 309 КК України не врахував кількість психотропної речовини, яка була розфасована в 16 пакетиків, а також не звернув увагу на те, що було вилучено ще 47 порожніх поліетиленових пакетиків з защіпками, які були схожі на ті, в яких зберігалася зазначена психотропна речовина. На його думку, у засудженого ці пакети були для розфасовки вказаної речовини для подальшого збуту. При цьому прокурор послався на роз’ясненням в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.20002 року.
В апеляції засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи фактичні обставини справи і кваліфікацію своїх дій, просить змінити вирок, пом’якшити призначене судом першої інстанції покарання, застосувавши ст. 75 КК України з лікуванням від наркоманії; посилаючись на те, що він раніше не судимий, хворий на цироз печінки, має вегето-судинну дистонію, визнав свою вину повністю. Він також вважає, що повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності, оскільки добровільно проходив курс лікування від наркоманії, що підтверджується довідкою в матеріалах справи.
Заслухавши доповідь судді, засудженого, який підтримав свою апеляцію і заперечував проти задоволення апеляції прокурора, його захисника, який підтримав апеляцію свого підзахисного та заперечував проти апеляції прокурора, прокурора, який підтримав свою апеляцію в повному обсязі і заперечував проти задоволення апеляції засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а апеляція засудженого частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи та правильно кваліфіковані дії ОСОБА_2 як умисне підроблення посвідчення, яке видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такий документ, вчинене за попередньою змовою групою осіб, використання завідомо підробленого документа, а також незаконне придбання, перевезення та зберігання без мети збуту психотропної речовини в особливо великих розмірах, оскільки вирок ґрунтується на перевірених і досліджених у суді доказах.
Доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону не відповідають матеріалам справи, з яких убачається, що засуджений ОСОБА_2 під час затримання, в ході досудового слідства і в суді послідовно стверджував про те, що вилучені у нього психотропні речовини він придбав для особистого вживання без мети збуту. Його раніше засуджували за незаконне придбання і зберігання наркотичних засобів без мети збуту і це разом з висновком наркологічної експертизи свідчить про те, що ОСОБА_2 страждає наркоманією та вживає наркотики і психотропні речовини. Будь-яких доказів, які свідчили б про умисел засудженого на збут психотропної речовини в матеріалах кримінальної справи немає і прокурором в апеляції не наведено.
Дійсно відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.20002 року суд зобов’язаний врахувати кількість психотропної речовини, спосіб упакування та розфасування, поведінку суб’єкту злочину тощо. Але вилучені 16 пакетиків вагою амфетаміну 15,581 г не можуть безперечно свідчити про умисел ОСОБА_2 на збут психотропної речовини.
Таким чином, доводи прокурора не підтверджені матеріалами справи, а ґрунтуються на припущеннях, тому суд правильно засудив ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 309 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, суд не вийшов за межі санкції статті Кримінального кодексу України і дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості скоєних злочинів, дані про особу засудженого, його характеристику, відсутність судимостей, та прийшов правильного висновку, що застосування менш суворого виду покарання буде недоцільним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, тому вимоги ОСОБА_2 про застосування до нього ст. 75 КК України не підлягають задоволенню.
Не можна погодитися з твердженнями ОСОБА_2 про те, що він повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності, у зв’язку з добровільним проходженням курсу лікування від наркоманії, оскільки ч.4 ст. 309 КК України не передбачає таке звільнення за придбання психотропних речовин в особливо великих розмірах.
Розглядаючи доводи засудженого в частині примусового лікування від наркоманії, колегія суддів виходить з вимог ст. 96 КК України, відповідно до якої таке лікування призначається особі, яка страждає захворюванням, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Наркоманія не відноситься до такої групи захворювань, тому суд першої інстанції необгрунтовано призначив ОСОБА_2 примусове лікування від наркоманії.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляцію прокурора залишити без задоволення, частково задовольнити апеляцію засудженого, змінити вирок, виключивши з його резолютивної частини посилання на призначення примусового лікування від наркоманії в порядку ст. 96 КК України.
Керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2009 року щодо ОСОБА_2 змінити, виключивши з його резолютивної частини посилання на призначення примусового лікування від наркоманії в порядку ст. 96 КК України.
В решті вирок суду залишити без зміни.