Справа № 22-ц-520/2009 р.
Головуючий у першій інстанції Гулевич Ю.Г.
Доповідач Кірюхіна М.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Горбань В.В.
суддів Курської А.Г., Кірюхіної М.А.
при секретарі Ганієвій Е.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 липня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання від 17 липня 1995 року, та визнання недійсним пункту першого зазначеного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченого державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори Петровою Е.С.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 17 липня 1995 року вона уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання, відповідно до якого вона передала відповідачці у власність жилий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зі свого боку зобов’язалася забезпечувати позивачку всім необхідним, а саме одягом, продуктами харчування, доглядати, сплачувати за власний рахунок комунальні платежі, а також надати матеріальну допомогу в сумі 3000000 карбованців, та залишити в безкоштовному довічному користуванні ОСОБА_2 зазначене домоволодіння. Проте, відповідачка ухиляється від виконання умови договору, оскільки вона харчується, одягається та сплачує комунальні платежі за власні кошти, а крім того, під час находження ОСОБА_2 у лікарні, з боку відповідачки не було надано ніякої допомоги. У зв’язку з наведеним ОСОБА_2 просить розірвати зазначений договір довічного утримання від 17 липня 1995 року, скасувати п. 1 Договору довічного утримання від 17 липня 1995 року про надання у власність ОСОБА_3 жилого будинку та споруди за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з відповідачки судові витрати по справі.
Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 липня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання
№3-Н-2395, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 17 липня 1995 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори ОСОБА_4 В решті позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуті судові витрати по справі в сумі 81 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що вона належним чином виконувала умови договору, оскільки матеріально допомогала позивачці, доглядала її, за власні кошти здійснювала поточний ремонт будинку, провела поховання сина позивачки, що підтверджується свідченнями свідків, проте суд першої інстанції не звернув на це уваги. Крім того, комунальні платежі ОСОБА_3 не здійснювала, оскільки частина будинку ОСОБА_2 здавала квартирантам, та за усною домовленістю сторін частина зазначеного доходу витрачалась на комунальні платежі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_5, відповідачки та її представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обгрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам процесуального закону оскаржене рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала обов’язки за договором, а відмовляючи у позові про визнання недійсним пункту першого договору, виходив з того, що у разі розірвання договору в цілому, немає потреби визнавати недійсним його окремі частини.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та вимог процесуального закону - ст. ст. 10,11,60,212 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, в разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.
З договору довічного утримання, укладеного сторонами по справі 17 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори за реєстром № 3-Н-2395. вбачається, що ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 цілий жилий будинок із надвірними спорудами, розташований у АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов’язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати її одягом, харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, зберегти у її безоплатному довічному користуванні зазначений будинок. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) визначена сторонами у розмірі 3 млн. крб. щомісяця.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, позивачка не особисто, не через свого представника не надала суду доказів про неналежне виконання ОСОБА_3 своїх обов’язків за договором.
Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про неналежний догляд за ОСОБА_2 з боку ОСОБА_3 не ґрунтується на матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 доглядала позивачку 13 років, і протягом всього часу ОСОБА_2 не заявляла до неї претензій щодо неналежного догляду за нею, і не ставила питання про індексацію грошової оцінки матеріального забезпечення у порядку, встановленому законом. З пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 вбачається, що ОСОБА_3 добросовісно доглядала за ОСОБА_2, надавала їй необхідне харчування, одяг, ліки, допомогу у побуті, і такі свідчення нічим не спростовані, узгоджуються між собою, конкретні та послідовні, тому судова колегія бере їх до уваги. Пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про неналежний догляд відповідачки за позивачкою судова колегія оцінює критично, як такі, що суперечать іншим матеріалам справи. Документальних доказів неналежного виконання ОСОБА_3 своїх обов’язків за договором ОСОБА_2 суду не надала. Крім того, ані зі змісту позовної заяви, ані з пояснень позивачки у суді першої інстанції та її представників у суді першої та апеляційної інстанції не вбачається, на протязі якого часу, на думку позивачки, відповідачка не виконувала своїх обов’язків, що також свідчить про безпідставність позову.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи відповідачки про пред’явлення позову ОСОБА_2 під впливом сторонніх осіб, є обгрунтованими, оскільки вони не суперечать обставинам справи.
З позовом про збільшення вартості матеріального забезпечення чи її індексації відповідно до ст. 751 ЦК України ОСОБА_2 до суду не зверталась, а тому це питання не може бути предметом перегляду у цій справі.
Судова колегія також приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 215- 235 ЦК України, для визнання недійсним пункту 1 оскаржуваного договору про передачу у власність ОСОБА_3 будинку, оскільки не вбачає підстав для задоволення позову про його розірвання.
Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції вважав встановленими обставини справи, що мають значення для справи, які позивачка не довела, і тому зробив неправильні висновки.
Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304,307, п.2,3 ч. 1 ст. 309,313,314,316,317,319,325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 липня 2008 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання від 17 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори за реєстром № 3-Н-2395 та визнання недійсним пункту першого цього ж договору - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.