Справа № 22-ц-921/2009 р.
Головуючий суду першої інстанції Лантратова А.І.
Доповідач Горбань В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року березня місяця „30" дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г., Кірюхіної М.А.
При секретарі: Ганієвій Е.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ізобільненської сільської ради, 3 особа -ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення Ізобільненської сільської ради, про визнання права користування земельною ділянкою, зобов’язання виконати певні дії, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, державного підприємства радгосп-завод «Алушта» про визнання наказу державного підприємства радгосп-завод «Алушта» незаконним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
22 серпня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Ізобільненської сільської ради про визнання незаконним рішення Ізобільненської сільської ради, про визнання права користування земельною ділянкою, зобов’язання виконати певні дії. Вимоги мотивовані тим, що наказом радгосп-заводу «Алушта» № 100 від 22.08Л998 року за нею було закріплено земельну ділянку № 12 площею 0,04 га в районі лінійного будинку ГРП с Нижня Кутузовка у постійне користування для ведення городництва та висадки саду. З 1998 року вона постійно обробляє зазначену земельну ділянку за цільовим призначенням. Посилається на те, що з 2002 року вона неодноразово зверталася до Ізобільненської сільської ради про закріплення за нею спірної земельної ділянки відповідно до діючого законодавства, між тим, відповідь на свої звернення вона отримала лише у 2005 році, згідно з якою зазначена ділянка у 2002 році вже виділена ОСОБА_3, а у січні 2004 року була переоформлена на її сина для будівництва та обслуговування житлового будинку. За протестом Сімферопольської міжрайонної природоохоронної прокуратури у травні 2005 року зазначене рішення було скасоване Ізобільненською сільською радою і після цього на ділянці ніхто не з’являвся. Зазначає, що у липні 2007 року їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 звернулася до Ізобільненської сільської ради з заявою про продовження строку користування спірною земельною ділянкою. Просила визнати незаконним рішення 3 сесії 24 скликання Ізобільненської сільської ради № 29 від 04.09.2002 року «Про надання земельної ділянки для індивідуального городництва ОСОБА_3», визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 0,04 га, яка розташована в с Ізобільне, вул. Центральна в районі лінійного будинку ГРП, зобов’язати відповідача прийняти рішення про передачу їй у користування зазначеної земельної ділянки та укласти з нею договір оренди земельної ділянки.
14 вересня 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, державного підприємства радгосп-заводу «Алушта» про визнання наказу державного підприємства радгосп-заводу «Алушта» незаконним. Вимоги мотивовані тим, що відповідно до чинного законодавства України розпорядження землею знаходиться у виключної компетенції органів місцевого самоврядування. Між тим, ОСОБА_2 була надана земельна ділянка наказом № 100 радгосп-заводу «Алушта» від 22.08.1998 року для ведення городництва і це стало підставою для закріплення у постійне користування зазначеної земельної ділянки за відповідачкою. Посилається на те, що спірну земельну ділянку було їй виділено рішенням Ізобільненської сільської ради № 29 від 04.09.2002 року в оренду строком на 5 років. Після закінчення строку дії зазначеного рішення вона знов звернулася до відповідача для отримання земельної ділянки. Просила визнати наказ № 100 радгосп-заводу «Алушта» від 22.08.1998 року про виділ земельної ділянки ОСОБА_2 незаконним.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Ізобільненської сільської ради, 3 особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення Ізобільненської сільської ради, про визнання права користування земельною ділянкою, зобов’язання виконати певні дії, та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, державного підприємства радгосп-завоу «Алушта» про визнання недійсним наказу державного підприємства радгосп-заводу «Алушта» № 100 від 22.08.1998 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судове рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 уточнила межі апеляційної скарги і просить скасувати рішення суду тільки в частині відмови у задоволенні її позову.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необгрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що межі земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_2, на місцевості не встановлені, тому її позов не може бути задоволений.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необґрунтованості позовних вимог, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи. Але при цьому не може погодитися з мотивами відмови у задоволенні позову.
Відповідно до вимог частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Реалізація такого права гарантується процедурою встановленою статтею 118 ЗК України про порядок вирішення органом місцевого самоврядування питання щодо розгляду заяв громадян на приватизацію, надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, затвердження проекту і прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Згідно з правилами частин 1,7 статті 118 ЗК України (в редакції, яка діяла на час вирішення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування, встановлений ст. 123 ЗК України, і здійснюється за зверненням з клопотанням особи, яка зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.
При апеляційному розгляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не зверталася до Ізобільненської сільської ради з заявою про надання їй у власність або в користування спірної земельної ділянки, яку вона використовує за її цільовим призначенням з 1998 року на підставі наказу радгосп-заводу «Алушта» № 100 від 22.08.1998 року.
Проти зазначених обставин у суді апеляційної інстанції не заперечувала позивачка ОСОБА_2 і фактично не надала доказів, які б безспірно свідчили про те, що вона до часу звернення до суду першої інстанції з відповідним позовом зверталася з заявою до Ізобільненської сільської ради про передачу їй у власність або в користування спірної земельної ділянки і її заява не була розглянута або відмовлено у розгляді такої заяви.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка з відповідною заявою звернулася до Ізобільненської сільської ради лише 26.11.2007 року, на яку їй була дана письмова відповідь сільського голови Ребікова В.І. про те, що в наступний час розпорядження землями комунальної власності припинено до оформлення у встановленому порядку техніко-економічного обґрунтування розвитку населених пунктів, їх генеральних планів, встановлення меж населених пунктів і отримання правовстановлюючих документів на землю (а.с. 77).
Але зазначені дії органу місцевого самоврядування позивачкою у встановленому законом порядку оскаржені не були і вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції при ухваленні оспорюваного рішення, що остання підтвердила в засіданні суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для покладення на Ізобільненську сільську раду зобов’язання про прийняття рішення про передачу позивачці спірної земельної ділянки і укладення з нею договору оренди, оскільки позивачка з такою заявою до відповідного органу місцевого самоврядування не зверталася у встановленому законом порядку. У судовому порядку це питання вирішується тільки у разі відмови органів місцевого самоврядування в передачі земельної ділянки у власність або у користування для цієї мети в бажаному розмірі чи місці або в разі не розгляду ними заяви.
Що стосується вимог позивачки про визнання недійсним рішення 3 сесії 24 скликання Ізобільненської ради № 29 від 04.09.2002 року «Про надання земельної ділянки для ведення індивідуального городництва ОСОБА_3», то вони також не підлягають задоволенню, оскільки як убачається зі змісту зазначеного рішення, ОСОБА_3 спірна земельна ділянка була надана у короткострокову оренду строком на п’ять років при умові укладення договору оренди (а.с. 34).
Між тим, як убачається з матеріалів справи договір оренди ОСОБА_3 не було укладено і остання фактично не приступила до використання спірної земельної ділянку за її цільовим призначенням.
Крім того на час звернення позивачки до суду з зазначеним позовом і ухвалення оспорюваного рішення фактично сплив термін, на який ОСОБА_3 була надана для використання спірна земельна ділянка.
За таких обставин колегія суддів вважає, що на час вирішення спору оспорюване рішення Ізобільненської сільської ради втратило свою чинність, тому фактично відпали підстави для визнання його незаконним.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції допустив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, є безумовні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів (п.п. 1,3 ст. 309 ЦПК України).
Оскільки рішення суду не оскаржується в тій частині, де суд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу радгоспу - заводу «Алушта» № 100 від 22.08.1998 року, колегія суддів не вправі входити в обговорення правильності висновків суду.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303,307,309,314,316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2007 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 скасувати і ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Ізобільненської сільської ради, 3 особа - ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення Ізобільненської сільської ради, про визнання права користування земельною ділянкою, зобов’язання виконати певні дії відмовити.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.