Справа № 22-839/09 р.
Категорія справи - 45
Головуюча у 1-й інстанції - Мельничук О.Я.
Доповідач в апеляційній інстанції - Богонюк М.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Богонюка М.Я.,
суддів Приколоти Т.І. і Федоришина А.В.,
при секретарі Гуняк О.Я.
та за участю адвоката ОСОБА_3, позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 і її представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, Управління земельних ресурсів у м. Львові, третя особа - Львівська міська рада, та:
- встановлено межі користування між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_1 і земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_2 (що належить ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11 і ОСОБА_10) у відповідності до межі „А-Б", яка визначена та погоджена у виданому на ім’я ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 державному акті на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0555 га на АДРЕСА_2 і згідно викопіювання генплану м. Львова від 05.05.2008 року, та межі користування між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_1 і земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_3 (ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16.) у відповідності до викопіювання генплану м. Львова від 05.05.2008 року;
- зобов’язано Управління земельних ресурсів у м. Львові встановити межі в натурі між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_1 і земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_2 у відповідності до вище згаданої межі „А-Б" та межі користування між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_1 і земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_3 у відповідності до викопіювання генплану м. Львова від 05.05.2008 року;
- зобов’язано відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 не чинити позивачам перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1; усунути перешкоди щодо приватизації позивачами згаданої земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 шляхом дачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 згоди, як суміжних землекористувачів, а саме: ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_11 і ОСОБА_10, як власників будинковолодіння і земельної ділянки на АДРЕСА_2, та ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16, як власників будинковолодіння на АДРЕСА_3;
- стягнуто з ОСОБА_9, ОСОБА_17 ОСОБА_11 і ОСОБА_10 солідарно в користь позивачів судові витрати по справі, а саме: 8 грн. 50 коп. судового збору, 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду оскаржили відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_10
Апелянти просять рішення суду скасувати і передати справу на новий розгляд, покликаючись на: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Вважають, що суд не дав належної оцінки тому, що вони (апелянти) 09.12.2003 року придбали будинок та земельну ділянку площею 0,0555 га на АДРЕСА_2, поруч з якою знаходилась земельна ділянка колишнього АДРЕСА_4, яка відносилась до земель міськземфонду і якою вже тоді ніхто не користувався, після чого вони протягом 2004-2005 років провели реконструкцію належного їм АДРЕСА_2 за рахунок частини земельної ділянки колишнього АДРЕСА_4 і розпочали збір необхідних документів для „узаконення" тієї частини земельної на АДРЕСА_4, „яка вже фактично знаходилась у їх користуванні", однак оскаржуване рішення суду „позбавило їх законного права на одержання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в межах норм безкоштовної приватизації".
Стверджують, що позивачі по справі захопили 80 см належної їм на праві власності земельної ділянки та встановили огорожу, що і стало причиною їх відмови підписати позивачам акт узгодження меж між суміжними земельними ділянками, однак цим фактам суд не дав належної оцінки.
Позицію Львівської міської ради та Управління земельних ресурсів м. Львова щодо предмету спору вважають „незрозумілою і відсутньою".
Висновок суду стосовно того, що рішенням № 1072 від 06.08.1953 року Львівським міськвиконкомом за АДРЕСА_5 залишено в користування земельну ділянку площею 344,3 кв. м. та частину земельної ділянки на АДРЕСА_4, яка використовувалась протягом тривалого часу для огородництва попередніми власниками АДРЕСА_5, у яких позивачі по справі придбали згадане будинковолодіння, вважають таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки позивачі набули права власності за договором купівлі-продажу лише на житловий АДРЕСА_5 - без права власності на земельну ділянку.
Звертають увагу на те, що позивачами не було представлено документів про їх право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_5 або договору її оренди та стверджують, що позивачі не зверталися до органів місцевого самоврядування з заявою про надання їм згаданої земельної ділянки у власність чи користування.
Вважать, що межа „А-Б" повинна відповідати „межі фактичного користування відповідно до кадастрового плану земельної ділянки або до схеми розмежування суміжних землекористувачів від 2007 року".
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів і їх представника на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів позивачами і їх представником, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Рішенням Львівського міськвиконкому від 06.08.1953 року № 1072 за АДРЕСА_5 для його обслуговування закріплено земельну ділянку площею 344,3 кв. м. (а.с. 9,10-12) .
05.09.2007 року позивачі купили АДРЕСА_5 і до них перейшло право користування закріпленою за цим будинком земельною ділянкою.
Статтею 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, госпоподарських будівель і споруд, що і зазначають самі апелянти у своїй апеляційній скарзі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі вирішили скористатись своїм правом, передбаченим ст. 121 ЗК України, на отримання безоплатно у свою власність земельної ділянки для обслуговування належного їм на праві власності АДРЕСА_5, а відтак доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачами не було представлено документів про їх право власності на цю земельну ділянку або договору її оренди, є надуманими і до уваги прийматись не можуть.
Складовою частиною проекту відведення земельної ділянки в процесі її приватизації органами місцевого самоврядування є Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки, який узгоджують суміжні землекористувачі, і саме відмова відповідачів підписати позивачам ОСОБА_18 встановлення і узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 і стала предметом спору між його сторонами, який Управління земельних ресурсів у м. Львові у відповідності до ст. 158 ЗК України запропонувало вирішувати у судовому порядку (а.с. 75), а відтак доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачі не звертались до органів місцевого самоврядування з приводу надання їм у власність або користування земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, також є надуманими і не відповідають фактичним обставинам по справі.
В той же час, саме спір між сторонами з приводу меж земельних ділянок, які перебувають у їх власності чи користуванні, унеможливив розробку проекту приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_5 у повному обсязі.
З урахуванням вище наведеного, предметом з’ясування по справі і, відповідно, предметом доказування сторін є обгрунтованість чи необґрунтованість доводів відповідачів стосовно мотивів їх відмови узгодити позивачам Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, зокрема - по межі „А-Б" згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 20.01.2005 року, виданого апелянтам на земельну ділянку площею 0,0555 га на АДРЕСА_2, яка межує з земельною ділянкою на АДРЕСА_4 (а.с. 13,43) .
За вище наведених обставин необгрунтованим є посилання апелянтів на те, що при вирішенні спору суд мав керуватись ст. 107 ЗК України („Відновлення меж"), оскільки ця стаття регламентує норми добросусідства між власниками та землекористувачами земельних ділянок (глава 17 ЗК України „Добросусідство"), під „межами" у цій статті розуміються умовні лінії, що розмежовують земельні ділянки (у даному випадку - вище згадана межа „А-Б"), а відновлення меж - це установлення меж земельної ділянки, для якої раніше органами землеустрою було проведення встановлення меж, але з якихось обставин зникли, перемістились, зіпсувались або стали невиразними межові споруди і межові знаки, за допомогою яких визначалися межі земельної ділянки.
Аналіз доводів апеляційної скарги дає підстави для висновку про те, що відмова відповідачів (апелянтів) узгодити позивачам ОСОБА_18 встановлення і узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 грунтується на тому, що ними (апелянтами) самочинно проведено реконструкцію належного їм АДРЕСА_2 за рахунок частини земельної ділянки на АДРЕСА_4.
В той же час, розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 07.04.2008 року № 340 апелянтів було зобов’язано в строк до 15.05.2008 року демонтувати вище згадану самочинно побудовану ними на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 х 6,3 м до житлового АДРЕСА_2, чого ними зроблено не було, в результаті чого 20.06.2008 року Залізнична районна адміністрація звернулась з відповідним позовом до суду (а.с. 49,104,153,270,271,272) .
Крім цього, апелянтам ще у 2005 році відмовлено у позитивному вирішенні їх заяви про надання частини земельної ділянки, суміжної з належною їм земельною ділянкою на АДРЕСА_2 (а.с. 267), і за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,0040 га, яка була долучена до їх земельної ділянки на АДРЕСА_2, апелянта ОСОБА_10 притягнуто до адміністративної відповідальності - з нарахуванням розміру шкоди заподіяної внаслідок цього самовільного зайняття (а.с. 266) .
З урахуванням вище наведеного, доводи апеляційної скарги з посиланням на самочинну проведену апелянтами прибудову на самовільно зайнятій ними земельній ділянці до уваги прийматись не можуть.
Щодо посилання апелянтів на те, що позивачі „захопили 80 см земельної ділянки, що (їм) належить", що і стало „причиною відмови підписання меж землекористування", то таке захоплення (якщо воно і мало місце) не можна визнати аргументованою підставою для відмови в узгодженні межі суміжних земельних ділянок, яка співпадає з вже встановленою Державним актом. .. від 20.01.2005 року (виданого апелянтам на земельну ділянку на АДРЕСА_2) межею, А-Б", яка апелянтами не оспорюється, оскільки за апелянтами залишається право вимоги на усунення будь-яких порушень їх прав на належну їм на праві власності земельну ділянку зі сторони будь-якої особи, в т.ч. - і в судовому порядку.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, в ході судового розгляду справи позивачами пропонувалось відповідачам (апелянтам) врегулювати непорозуміння між ними стосовно вище згаданого ймовірного захоплення земельної ділянки на АДРЕСА_2 шляхом уточнення її розмірів та площі інженерами-геодезистами Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру", однак самі апелянти не допустили зазначених спеціалістів на територію згаданого землекористування (а.с. 130-131,132,134) .
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі і матеріалам справи в цілому та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак вважає, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п.1,308,314 ч. 1 п.1,315,319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 відхилити і залишити рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2008 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.