Справа № 22ц-1744/2009 р.
Категорія 32
Головуючий у 1 інст. Олексієнко М.Ю.
Доповідач: Петричка П.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року червня 09 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Петричка П.Ф.
Суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.
При секретарі: Гуняк О.Я.
З участю пр - ків позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника Львівської облдержадміністрації Собка В.Б.,
представника головного управління охорони здоров’я Панчука Ю.Г., представника головного управління праці і соцзахисту населення Яковець О.С., представника головного управління держказначейства у Львівській області Сивак В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7
на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Львівської обласної державної адміністрації, Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної адміністрації, відділу праці і соціального захисту Франківської райадміністрації, виконкому Львівської міської ради, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, з участю третьої особи - Головного управління державного казначейства України у Львівській області, про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням в апеляційній скарзі позивач зазначив, що відсутність коштів у відповідача для задоволення позовних вимог не могла бути підставою для відмови в задоволенні позову. Безпідставною є відмова у стягненні 4000 грн., оскільки п. 2.1 Порядку розподілу коштів не передбачає обов’язкового стаціонарного лікування після висновку лікарів про скерування на стаціонарне лікування, а факт наявності скерування встановлений але не врахований судом. Необґрунтованими є відмови суду про виплату 5000 грн. допомоги як особі, яка перебувала на стаціонарному лікуванні та 8000 грн., як хворому з ушкодженням здоров’я середньої важкості в зв’язку із зверненням в січні 2003 року на підставі висновку експертизи від 29 грудня 2002 року. Незважаючи на пропорційність відшкодування матеріальної допомоги і благодійної суд безпідставно відмовив у стягненні 34382,72 грн. недоотриманої позивачем благодійної допомоги. Незважаючи на наявність підстав суд необгрунтовано відмовив у відшкодуванні моральної шкоди.
Просив скасувати рішення суду, ухвалити нове і задоволити позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача в підтримання скарги, заперечення представників відповідачів і третьої особи, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Розглядаючи спір, ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із вірно встановленого і належно перевіреного факту підставного отримання позивачем допомоги як потерпілим внаслідок Скнилівської катастрофи, у повній відповідності із розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 29.07.2002 р. № 716 та встановленим ним Порядком використання коштів, виділених для проведення першочергових заходів з ліквідації наслідків катастрофи військового літака СУ - 27, що сталася під час показового польоту на Львівському аеродромі „Скнилів" (далі - Порядок) із врахуванням змін внесених розпорядженням від 13.08.2002 р. № 790.
Наведене розпорядження та Порядок прийняті на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2002 р. №1085 „Про виділення коштів для проведення першочергових заходів з ліквідації наслідків катастрофи військового літака СУ - 27, що сталася під час показового польоту на Львівському аеродромі „Скнилів".
Суд звернув увагу, врахував і вірно відзначив при ухваленні рішення призначення і мету цих коштів, обмеженість строків для першочергових заходів та встановлення Порядком і поширення його дії щодо виплат допомоги постраждалим особам, які звернулися за медичною допомогою в лікувальні заклади, визначені управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації не пізніше 29.07.2002 р.
Ця визначена дата не змінювалась і після внесення змін до Порядку розпорядження від 13.08.2002 р. №790.
Кабінет Міністрів України виділив із резервного фонду державного бюджету 10 млн. гривень не для відшкодування шкоди завданої потерпілим, а для проведення першочергових заходів з ліквідації наслідків катастрофи.
Суд також взяв до уваги, що у відповідності з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2002 р. №1085 Львівська обласна державна адміністрація у грудні 2002 р. подала звіт про використання коштів що відповідало меті проведення першочергових заходів з ліквідації наслідків та визначало термін дії. Постанова не передбачала постійності і безстроковості надання допомоги.
Відповідач послідовно і об’єктивно розглядав і досліджував комісійно неодноразові звернення позивача щодо виплат допомоги, постійно реагував на звернення та обґрунтовано роз’яснював можливість отримання допомоги (крім отриманих 1.000 грн) як потерпілим який стаціонарно лікувався, при стаціонарному лікуванні позивача, зважаючи на лікарські рекомендації, яких позивач не виконував.
Таке підтверджене документами, протоколами засідань комісії.
Неспроможними є доводи апелянта щодо відсутності визначень у Порядку про обов’язкове перебування на стаціонарному лікуванні як умови отримання допомоги в 5000 грн., оскільки така допомога виплачувалась потерпілим, що перебували на стаціонарному лікуванні, що об’єктивно виходило із мети і змісту постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження облдержадміністрації та Порядку.
Пунктом 2.1 Порядку розмір допомоги визначався диференційовано залежно від ступеня втрати здоров’я і в залежності від перебування на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні, саме при перебуванні на лікуванні, а не потреби такого.
Проаналізований судом Порядок ні у першій редакції ні після доповнень, не передбачав отримання декількох видів допомог, лише передбачалась можливість збільшення розміру допомоги у конкретних обставинах, але в межах коштів, виділених на виплату допомоги.
Лише п. 8 передбачена можливість отримання всіх видів допомог неповнолітніми особами, у випадку отримання допомоги як сім’ям загиблих та потерпілих внаслідок катастрофи.
Обґрунтовуючи право на отримання кількох допомог в апеляційній скарзі позивач безпідставно посилався на ч. 3 п. 8 Порядку, вихопивши це положення з контексту самого пункту 8, який стосується неповнолітніх потерпілих, а не позивача.
Позивач мав можливість отримати додаткову допомогу в сумі 4.000 грн. при умові перебування на стаціонарному лікуванні після скерування на таке лікарською комісією, що відповідало б ч. 5 п. 1.2. Порядку та об’єктивному призначенню допомоги. Однак позивач ухилявся від стаціонарного лікування, незважаючи на неодноразові роз’яснення і висновки комісії після його звернення і вимог.
Крім того стаціонарне лікування не виключало встановлення тяжкості отриманого ним тілесного ушкодження ще до завершення першочергових заходів та можливості отримання відповідної допомоги в часі її надання потерпілим від катастрофи.
Взявши до уваги мету виділених Кабінетом Міністрів України і призначених коштів із резерву держбюджету гуманні наміри держави і уряду полегшити фізичні і моральні терпіння потерпілих та членів сімей загинуггих суд підставно врахував, що позивач отримав відповідну допомогу, однозначно визначену встановленим порядком виплати допомог, а відповідачі не завдали йому шкоди у розумінні ст. ст. 1166,1167 ЦК України, якими обґрунтував свої позовні вимоги та посилався позивач доповнюючи і уточнюючи їх.
Суд врахував, що вироком Військового апеляційного суду Центрального району України від 23.06.2005 року визнанім винними у скоєнні злочину і засуджені відповідні військовослужбовці (ст. 81 вироку) визначено і встановлено потерпілих та відшкодовано шкоду потерпілим, у т.ч. позивачу в порядку ст. ст. 440,450 ЦК України (в редакції 1963р.) Відшкодування стягнено з Міністерства Оборони України (стор. 82 вироку) .
Тобто, у відповідності з наявністю сукупності всіх умов для покладення відповідальності за завдання шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України (ст. 440 ЦК України 1963р.) .
Діями відповідачів позивачеві шкода не завдавалась.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно і об’єктивно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст. ст. 10,11,57,60,212 - 215 ЦПК України, ст. ст. 16,1166,1167 ЦК України, доводи апеляційної скарги його не спростовують тому підстав для скасування рішення немає.
Керуючись ст. ст. 303 - 305,307 ч. 1 п. 1,308,313 - 315,319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.