Справа № 22ц-1056/2009 р.
Категорія 19,22
Головуючий по 1 інстанції - Журба С.О.
Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2009 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бородійчука В.Г.
суддів Василенко Л.І., Демченка В.А.
при секретарі Макарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в жилому будинку і надвірних спорудах та визнання договору довічного утримання недійсним.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
22 червня 2006 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на частину в жилому будинку і надвірних спорудах та визнання договору довічного утримання недійсним, мотивуючи свої вимоги наступним.
Батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 одружилися 31.12.1948 року. їх шлюб був зареєстрований Подільським ЗАГСом м. Києва. Від шлюбу народилися дві доньки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7. 12 травня 1973 року ОСОБА_6 вийшла заміж та отримала прізвище ОСОБА_2. 14 січня 1978 року ОСОБА_7 вийшла заміж та отримала прізвище ОСОБА_8. За час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 побудували будинок по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями. Будівництво велося з 1955 року по 1986 рік в декілька етапів. В усі технічні документи та договори в якості власника жилого будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 був записаний ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_5 померла. Після її смерті залишилася спадщина - 1/2 частка в усьому спільному сумісному майні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в тому числі і 1/2 частка будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. Оскільки покійна не залишила заповіт, то ОСОБА_2, ОСОБА_8 та їх батько ОСОБА_4 успадкували та вступили в управління та володіння кожний по 1/3 від 1/2, тобто кожний по 1/6 частці в усьому спільному сумісному майні подружжя. В період часу з 1999 року та до смерті батька ОСОБА_4 22.05.2006 року, а також по цей день ОСОБА_2 та ОСОБА_8 доглядали за АДРЕСА_1, робили його поточний ремонт. Батько позивачів ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після його смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розбирали особисті папери попери покійного і серед них знайшли копію договору довічного утримання від 09.07.2002 року, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3. Згідно даного договору ОСОБА_4 передав відповідачу у власність 19/50 жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд вартістю 12184 грн. з виділенням в натурі наступних приміщень: «А1 -1» - 100 %, сіни «а 2» - 100%, частину огорожі № 2 - 10 %. Взамін відповідач ОСОБА_3 зобов’язалася довічно утримувати ОСОБА_4, надаючи йому матеріальне забезпечення в сумі 50 грн. щомісяця та в можливості довічного користування всім будинком. Також у паперах був витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.01.2005 року, яким підтверджено право власності відповідача ОСОБА_3 на 19/50 жилого будинку з відповідною частиною споруд по АДРЕСА_1. За життя батько позивачів ОСОБА_4 про існування договору довічного утримання їм нічого не повідомляв. Позивачі вважали, що відповідач ОСОБА_3 проживала на відокремленій частині будинку виключно як квартирантка. Про можливість оренди відповідачем житла ОСОБА_2 та ОСОБА_8 попередньо давали батьку усну згоду, керуючись інтересами батька, а саме турботою за його матеріальний стан. ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вважають, що укладенням договору довічного утримання від 09.07.2002 року та відчуженням 19/50 домоволодіння з виділенням цієї частки в натурі порушені їх права як співвласників ідеальних часток жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1. Своєї згоди на відчуження у будь-який спосіб приміщень: «А1 -1» - 100 %, сіни «а 2» - 100%, частину огорожі № 2 - 10 % з жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 а також на розподіл означеного домоволодіння в натурі ОСОБА_2 та ОСОБА_8 не давали. Крім цього, оскільки вищезазначене домоволодіння в натурі розподілене не було, ОСОБА_4 не мав права на укладення договору довічного утримання, оскільки відповідно до ст. 425 ЦК України об’єктом договору може бути будинок або його частка, а не ідеальна частка, як в цьому випадку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_8 від своїх позовних вимог відмовилася.
Позивач ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги змінили та просили визнати за ОСОБА_2 право власності на V* частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_5 та визнати договір довічного утримання від 09.07.2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_9 на бланку ВАА № 063785, недійсним.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2009 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2009 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно вимог ст. 71 ЦК УРСР (1963 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а із позовом до суду ОСОБА_2 звернулась тільки у 2006 році і тим самим пропустила строк звернення до суду.
Із клопотання про продовження даного строку ОСОБА_2 не зверталася і не надала доказів пропуску даного строку.
Крім цього в матеріалах справи є копія рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 січня 2002 року по справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку, права на спадщину, реальний розподіл будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою, з якої вбачається, що між ОСОБА_4 і його дочкою ОСОБА_8 існував спір про право власності на частину спірного будинку.
З даного рішення вбачається, що ОСОБА_11 була свідком по даній справі. Всі ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 достовірно знала, що існує спір про даний будинок, про те до суду не зверталась.
Колегія суддів вважає, що районний суд правильно дійшов до висновку про те, що позивачка пропустила строк позовної давності оскільки такої вимоги не ставила, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і у порядку, встановлених законом.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в у визнанні недійсним договору довічного утримання, укладеного 09 липня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, судова колегія вважає законним, обгрунтованим та підтвердженим матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору довічного утримання власником всього домоволодіння був ОСОБА_4 і його право на розпорядження майном нічим не обмежувалося. Позивачка ОСОБА_2 не довела того факту, що половина належної її матері частки в домоволодінні повинна бути успадкована нею, так як вона достовірно знала про той факт, що після смерті матері весь будинок належав її батьку і вона розраховувала отримати будинок у власність після смерті батька
За таких обставин ОСОБА_4 мав право на укладення з ОСОБА_3 договору довічного утримання, за яким передав останній частину домоволодіння.
Колегія суддів також вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.
Доводи апелянта не є суттєвими, були предметом дослідження суду і не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.
А тому, керуючись ст. ст. 307,308,314,315 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в жилому будинку і надвірних спорудах та визнання договору довічного утримання недійсним залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в 2-х місячний строк з моменту проголошення.