Справа №22-ц-1883/2009 р.
Головуючий в 1 інстанції: Онищенко Т.С.
Доповідач: Філатова Є.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року травня місяця „12" дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Любобратцевої Н.І.
Суддів: Філатової Є.В., Чистякової Т.І.
При секретарі Козачок О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Садикова Мемета, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом звільнення приміщення і відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 8 січня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом звільнення приміщення і відшкодування матеріальної та моральної шкоди..
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору дарування від 12.03.2007 року належить жилий будинок, розташований по вул. Висотній №21 у с Мирне Сімферопольського району АРК. Проте своєю власністю вона не може користуватися і розпоряджатися, оскільки в приміщенні літньої кухні літера «Б» даного домоволодіння без законних підстав проживають відповідачі, які у добровільному порядку відмовляються його звільнити. У зв’язку з чим власник при наявності власного житла вимушена наймати тимчасове житло або проживати у знайомих, внаслідок чого вона постійно випробовує моральні страждання, які виразилися в порушенні її звичного образу життя.
Позивачка неодноразово доповнювала позовні вимоги та в остаточному варіанті просила усунути перешкоди у користуванні спірним домоволодіння шляхом звільнення відповідачами приміщення літньої кухні літера «Б» без надання їм іншого жилого приміщення, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 1500 грн.
Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що 02.10.2004 року між нею та ОСОБА_5, дідусем неповнолітньої ОСОБА_2, після смерті якого залишилася спадщина у вигляді спірного домоволодіння, існувала домовленість, про те, що ОСОБА_3 буде доглядати за дідусем, надавати йому матеріальну та іншу всіляку допомогу, а він продасть їй будинок. У грудні 2004 року договір купівлі-продажу будинку був фактично укладений у простій письмовій формі, у вигляді розписки. Сторони не могли посвідчити угоду у нотаріуса, оскільки правові документи на будинок на той час не були належно оформлені. Але у виконання договору відповідачка перерахувала на розрахунковий рахунок ОСОБА_6 4400 грн. і зобов’язалася сплатити борг за електроенергію в сумі 1000 грн. та оформити документи на домоволодіння. ОСОБА_5 надав їй довіреність, передав домову книгу та звільнив будинок. 20.12.2004 року відповідачка у рахунок покупки земельної ділянки і пристрою, розташованих за вказаною адресою, передала ОСОБА_6 2000 грн., що також було оформлено у вигляді розписки. 30.03.2005 року сестрі ОСОБА_5, за його проханням, було передано ще 1000 грн. Крім того, у 2004 році в присутності свідків між нею та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання. Після смерті ОСОБА_6, його син обманним шляхом незаконно оформив право власності на спадщину - спірне домоволодіння, як єдиний спадкоємець першої черги, після чого подарував його своєї неповнолітній доньці ОСОБА_2 Зараз відповідачка, не має можливості виселитися зі своєю сім’єю з приміщення літньої кухні, оскільки вона офіційно не працевлаштована, не має постійного доходу, на її утриманні перебувають син - ОСОБА_4 і батько ОСОБА_7, які є інвалідами другої групи.
Рішенням Сімферопольського районного суду АРК від 8 січня 2009 року позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов’язано усунути перешкоди у користуванні домоволодінням, розташованого по вул. Висотній №2] у с Мирне Сімферопольського району АРК, шляхом звільнення ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 приміщення літньої кухні літера «Б» без надання їм іншого приміщення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду в розмірі 750 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 532,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 532,33 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з висновком суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на те, що суд неправильно визначив її правове становище у будинку, не вірно встановив природу правовідносин, внаслідок чого застосував не тої закон. А саме: суд не врахував, що у неї виникло право користуватися спірним домоволодінням, на підставі того, що колишній його власник, з яким відповідачка перебувала у фактичних шлюбних відносинах, вела спільне господарство, надав їй це домоволодіння у користування. Саме з його дозволу вона переїхала у спірний будинок, разом зі своїми дітьми, де вони і проживають зараз. На думку апелянта, судом не вірно застосовані статті 158-159 ЖК України, відповідно до яких, наймач користується жилим приміщенням у будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення, оскільки ніхто з відповідачів, не є наймачем спірного приміщення, договір найму відсутній, вона заселилася не як наймач, а як член сім’ї. Суд надав оцінки цим обставинам, оскільки безпідставно відхилив її зустрічний позов, в якому з наведених підстав вона просила визнати за нею право користування жилим приміщенням у спірному будинку.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом звільнення приміщення, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 391,396 ЦК України, відповідно до яких власник чи законний користувач майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 є власником домоволодіння по вулиці Висотна №21 у селі Мирне Сімферопольського району АРК, на підставі укладеного 12.03.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, діючою як законний представник своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 нотаріально посвідченого договору дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_8, подарував своїй дочці ОСОБА_2, а вона прийняла у дар зазначений будинок (а.с. 9). За ОСОБА_8 (дарувальник) було визнано право власності на дарований будинок, в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 Ні свідоцтво про право власності, ні договір дарування ніким не оскаржено.
Відповідачі проживають в нежилому приміщенні літньої кухні (літера «Б») домоволодіння, який належить неповнолітній ОСОБА_2 без договору найма житла. За таких обставин суд першої інстанції правильно визначив положення відповідачів, як тимчасових мешканців. З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Рішенням Сімферопольського районного суду АРК від 18.04.2007 року, залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду АРК від 18.09.2007 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу будинку по вул. Висотна №21 у селі Мирне Сімферопольського району АРК, укладеного 02.10.2004р. між нею та ОСОБА_5 -дійсним, (а.с. 12-15).
Ніяких інших правових підстав перебування відповідачів у зазначеному приміщенні, судом не встановлено.
Довід апелянта про те, що у неї виникло право користуватися спірним домоволодінням, на підставі того, що вона проживала з його колишнім власником однією сім’єю, тобто перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах не знайшов свого підтвердження і не є підставою для обмеження права власника, тому не може бути взятим до уваги як не правовий.
Посилання апелянта на невірне застосування до відповідачів ст. ст. 158-159 ЖК України, згідно з якими, наймач користується жилим приміщенням у будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення, є необгрунтованими. Відповідно до ч.4 статті 156 ЖК України, якщо не має згоди між власником квартири і колишнім членом сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до правовідносин між ними застосовуються правила ст. 162 ЖК України, що регулюють договір житлового найму.
Оскільки, у даному випадку між сторонами не укладався договір житлового найму, в силу статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у зазначеній частині є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України для відхилення апеляційної скарги. В іншій частині рішення не оскаржене.
Враховуючи наведене і керуючись ст. ст. 303,304 ст. ст. 314,316, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 8 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.