Справа №11а-3192009 р.
Категорія - ст. 296 ч. 2 КК України
Головуючий у 1 інстанції Головатий В.Я.
Доповідач Михайлишин Г.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року травня 5 дня Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: ГавриловаВ.М.
Суддів: Михайлишин Г.Я., Танечника І.І.
з участю прокурора: Горин У.І.
та адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2008 р.
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, громадянина України, студента 3 курсу Української академії друкарства, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 296 ч. 2 КК України на два роки позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік.
Відповідно до ст. 76 КК України засудженого ОСОБА_3 зобов’язано: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з’являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередній — підписку про невиїзд.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Львова, громадянина України, студента З курсу Технічного коледжу Національного університету "Львівська політехніка", проживаючого в АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за ст. 296 ч. 2 КК України на два роки позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік.
Відповідно до ст. 76 КК України засудженого ОСОБА_4 зобов’язано: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з’являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишено попередній — підписку про невиїзд.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Львова, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_3, раніше не судимого, за ст. 296 ч. 2 КК України на два роки позбавлення волі; за ст. 122 ч. 1 на один рік позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання - два роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.
Відповідно до ст. 76 КК України засудженого ОСОБА_5 зобов’язано: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з’являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишено попередній — підписку про невиїзд.
Вироком суду ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 визнані винними в тому, що вони в групі з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 28.04.2007 р. близько 23 год., у дворі будинку АДРЕСА_4 вчинили хуліганство - грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. А саме, безпричинно вступивши з потерпілими ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в конфлікт, ігноруючи загальноприйняті норми моралі, висловлювались в їх адресу нецензурною лайкою, ображаючи честь та гідність потерпілих. Не реагуючи на зауваження потерпілого ОСОБА_6 припинити протиправні дії, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та особи, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, стали наносити потерпілим удари руками та ногами в різні частини тіла впродовж 10 хвилин. В процесі хуліганських дій засуджений ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_6 подвійний перелом нижньої щелепи, перелом кісток носа, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спричинили потерпілому
ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, а невстановлені слідством особи -потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.
В апеляції захисник ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку суду в частині засудження ОСОБА_3 та закриття щодо нього справи. В обґрунтування покликається на те, що по справі не здобуто достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 296 ч. 2 КК України. Зазначає, що показання потерпілого ОСОБА_9, покладені в основу вироку суду - є суперечливими і не відповідають фактичним обставинам справи. Інші потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також засуджені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не вказували на участь ОСОБА_3 в хуліганських діях. Зазначає, що судом не було взято до уваги показів свідка ОСОБА_10, згідно яких ОСОБА_3 участі у бійці не приймав.
Засуджені ОСОБА_4, ОСОБА_5 вирок суду не оскаржили.
Заслухавши доповідача, адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3, які підтримали подану апеляцію, міркування прокурора про законність і обгрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає.
Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, є правильним, оскільки відповідає фактичним обставинам справи, обгрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.
Покликання захисника ОСОБА_1 в апеляції, як і твердження засудженого ОСОБА_3 в судовому засіданні, про те, що ОСОБА_3 жодної участі у хуліганських діях не приймав, є безпідставними та спростовуються дослідженими по справі доказами.
Показаннями потерпілого ОСОБА_9 в судовому засіданні про те, що 28.04.2007 р. група молодих хлопців безпричинно ображала його та інших потерпілих нецензурними словами. Коли ОСОБА_6 сказав, що викличе міліцію, вони свої дії не припинили, а, навпаки, почали наносити потерпілим удари в різні частини тіла. Його били кілька чоловік, серед яких був ОСОБА_11, саме від удару ОСОБА_11 він впав. Коли він впав на землю, його продовжували копати ногами.
При пред’явленні осіб для впізнання потерпілий ОСОБА_9 вказав на ОСОБА_11, як на особу, яка приймала безпосередню участь в хуліганських діях, його побитті /т.1 а.с. 84/.
Покликання в апеляції на необ’єктивність, протирічивість показань потерпілого ОСОБА_9 - необгрунтоване. Як вбачається з матеріалів справи, жодних підстав оговорювати засудженого у нього не було. До події злочину ОСОБА_9 не був знайомий з ОСОБА_11.
Показання потерпілого ОСОБА_9 є детальними та послідовними, незмінними по суті на протязі усього досудового і судового слідства, стверджені ним при проведенні очної ставки з засудженим /т.1 а.с. 160-161/, відтворенні обстановки і обставин події /т.1 а.с. 328 -331/, відповідають іншим доказам по справі та обгрунтовано прийняті судом до уваги.
Досліджені судом першої інстанції дані висновку судово-медичної експертизи № 2275 від 08.08.2007 р. стверджують наявність у потерпілого ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, які виникли 28.04.2007 р., та відповідають показанням потерпілого ОСОБА_9 щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень /т.1 а.с. 80/.
Суд обгрунтовано не прийняв до уваги показання засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 про те, що ні вони, ні ОСОБА_3 участі у хуліганських діях не приймали, як такі, що спростовуються зібраними у справі доказами, в тому числі показаннями потерпілих щодо обставин заподіяння їм тілесних ушкоджень, стверджених ними на очних ставках з засудженими, при відтворенні обстановки і обставин події/т.1 а.с. 160-161,121,100-101,102-103,104-105,328 -331,316-319,320-323,324-327/, даними висновків судово-медичних експертиз /т.1 а.с. 77-78,79,80,81-82/.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляції захисника засудженого щодо суперечливості доказів, покладених в основу вироку суду.
Показання потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - єдині по суті та взаємно доповнюють одне одного, відповідають даним висновків судово-медичних експертиз щодо характеру тілесних ушкоджень потерпілих та механізму їх спричинення, іншим доказам по справі та обгрунтовано прийняті судом до уваги.
Та обставина, що потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не бачили як ОСОБА_3 приймав участь у хуліганських діях, не спростовує тверджень потерпілого ОСОБА_9 щодо участі ОСОБА_3 в його побитті. Нападників було близько 18 чоловік, і інші потерпілі, яких в цей час теж били, могли не бачити всіх обставин побиття ОСОБА_9
Щодо показань свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 в бійку не втручався, то суд дав їм належну оцінку - як зумовленими його дружніми стосунками з засудженим ОСОБА_3, бажанням допомогти йому уникнути відповідальності за скоєний злочин.
Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, відповідно до вимог ст. 67 КПК України, дав вірну оцінку зібраним доказам: показам засуджених, потерпілих, свідків, іншим доказам по справі та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини засуджених у скоєнні злочину при зазначених у вироку суду обставинах та правильно кваліфікував їх дії.
Суд вірно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 за ст. 296 ч. 2 КК України.
Щодо покарання, призначеного засудженому ОСОБА_3, то підстав для того, щоб визнати Його надто суворим - немає.
При обранні покарання засудженому ОСОБА_3 суд 1 інстанції вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та конкретні обставини справи, пом’якшуючі покарання обставини, те, що ОСОБА_3 вчинив злочин у неповнолітньому віці, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, навчається, що потерпілі просять його суворо не карати. Призначивши засудженому покарання в межах санкції статті, за якою кваліфіковано злочин, суд обгрунтовано прийшов до висновку про можливість застосування положень ст. 104 КК України та звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є обгрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
А тому, підстав для задоволення поданої по справі апеляції колегія суддів не вбачає.
В засіданні суду апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_3 заперечив щодо застосування до нього акту амністії, засуджений ОСОБА_4 подав письмову заяву про застосування до нього Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 року.
Заслухавши засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_2 в підтримку заявленого клопотання, думку прокурора по те, що ОСОБА_4 слід звільнити від покарання на підставі Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 р., колегія суддів вважає, що в порядку ст. 365 КПК України дане клопотання слід задовольнити. Оскільки ОСОБА_4 засуджений за вчинення умисного злочину, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років /ст. 296 ч. 2 КК України/, злочин вчинив в неповнолітньому віці /т.1 а.с. 34/, передбачені ст. 7 цього Закону обставини, які би перешкоджали застосуванню амністії - відсутні, ОСОБА_4 слід звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду на підставі ст. 1 п. "а" Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 р.
Керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2008 р. відносно засудженого ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляцію адвоката ОСОБА_1 — без задоволення.
В порядку ст. 365 КПК України засудженого ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2008 року на підставі ст. 1 п. "а" Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 року.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту набрання нею законної сили.