ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2010 рокуСправа № 2а-1683/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання – Шергіній Ю.О.,

за участю представника відповідача Лакодея В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом про скасування рішення Відділу міграційної служби у Волинській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є громадянином Афганістану та служив на строковій служб у національній армії Афганістану, брав участь у бойових діях проти збройних угрупувань Талібану. Після звільнення з армії отримував письмові погрози життю через службу в армії у зв’язку з чим залишив Афганістан. Позивач 6 травня 2010 року отримав повідомлення Відділу міграційної служби у Волинській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця за №22. Позивач не згоден з таким рішенням відповідача та вважає його незаконними та необґрунтованим в зв'язку з тим, що існують реальні побоювання повернутися на Батьківщину.

В судове засідання позивач не з’явився, а представником подане клопотання від 30 червня 2010 року про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач у запереченні від 14 червня 2010 року за №17-9-129 та представник відповідача в судовому засіданні пред’явлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами позивача виявлено не було, жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу заявник не навів, заходи адміністративного впливу до заявника не застосовувались. Також вказав, що в ході проведення співбесіди позивач чітко зазначив мету залишення країни та країну до якої їхав – у Німеччину до родини (рідного дядько з сім’єю).

Заслухавши пояснення та заперечення представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволені позову з таких підстав.

Громадянин Афганістану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю афганець, за віросповіданням мусульманин, 17 січня 2010 року незаконно, поза пунктами пропуску, перетнув державний кордон з України в Словаччину на ділянці відділу прикордонної служби «Ужгород» та 18 січня 2010 року у встановленому порядку переданий на територію України.

Громадянин Афганістану ОСОБА_2 13 квітня 2010 року звернувся до Відділу міграційної служби у Волинській області із заявою про надання статусу біженця. В заяві, зокрема, вказано, що ОСОБА_2 залишив Афганістан через те, що будучи солдатом Афганської національної армії, де прослужив 3 роки, в кінці 2009 року під час однієї з місій проти талібів, був заарештований талібами. Після проведеної ночі в ув'язненні був звільнений армією Сполучених Штатів Америки та повернувшись до Кабулу, дізнався, що моя сім'я отримувала погрози від талібів на свою адресу. З цієї причини сім'я нервувала та врешті решт вирішила, що потрібно залишити Афганістан, щоб зберегти своє ЖИТТЯ. Вказана заява згідно наказу №48 від 19 квітня 2010 року прийнята відповідачем.

На співбесіді 22 квітня 2010 року заявник повідомив, що мав намір потрапити в Німеччину до рідного дядька.

За наслідками співбесіди 5 травня 2010 року Відділом міграційної служби у Волинській області (надалі – Відділ) складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що прибувши до Туреччини та перебуваючи тривалий час в Україні м. Одеса, останній не звертався в міграційні органи з заявою про надання статусу біженця, а зробив це лише після затримання його прикордонниками Словаччини за нелегальний перетин кордону, що свідчить про те, що останній не шукав притулку в Україні,а мав намір потрапити до своїх родичів в Німеччину.

Начальником Відділу 6 травня 2010 року видано наказ за №62, яким відмовлено громадянину Афганістану ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Про прийняття вказаного рішення позивачу було надіслано повідомлення за №22 від 6 травня 2010 року.

Підставою для відмови стала відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України «Про біженців».

Під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.6 ст.12 Закону України «Про біженців» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п.п. 5, 6 Розділу ІІ Роз’яснення Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців щодо тягаря та стандарту доведення при розгляді заяв про надання статусу біженців від 16.12.1998р. факти на підтримку заяв про надання статусу біженця встановлюються шляхом надання доказу або свідчення на користь заявлених фактів. Свідчення може бути усним або документальними. Обов’язок надати свідчення, достатнє для доведення таких заявлених фактів, називається «тягарем доведення». Згідно із загальним принципом доказового права, тягар доведення лежить на особі, яка робить заяву. Таким чином, при розгляді заяв про надання статусу біженця, саме заявник має обґрунтувати правдивість своїх тверджень та точність фактів, на яких базується його/її заява. Тягар доведення реалізується заявником, шляхом надання правдивого переліку фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів можна було прийняти належне рішення.

Під час проведення співбесіди ОСОБА_2 з працівниками Відділу не надано жодних аргументованих та обґрунтованих пояснень, конкретних фактів щодо побоювань стати жертвою переслідувань. Навпаки, позивачем особисто висловлено мету прибуття в Німеччину для заробітку коштів. Зважаючи на це, не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач залишив країну постійного проживання в пошуках роботи в країнах Західної Європи, тобто з економічних причин, а не через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакам раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також суд вважає, що наявність в Афганістані певних переслідувань громадян не може бути ствердженням того, що такі переслідування мали місце відносно позивача.

Посилання представника позивача на те, що при поверненні ОСОБА_2 на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.

Також, частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач, в свою чергу, належним чином не навів жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надав, не перебував ні в яких організаціях (політичних, громадських, військових), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з її расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним не був.

За таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги громадянина Афганістану ОСОБА_2 щодо скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця - позивачем не доведено.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, підставі статей 1, 11, 12 Закону України «Про біженців», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається відповідачем протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – 20 липня 2010 року., а позивачем з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                            А. Я. Ксензюк