Справа № 11-а-1011/09

Категорія - ст. 190 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Кормушин К.О.

Доповідач Бовтрук В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді - Бачуріна О.В.

суддів - Бовтрук В.М., Бартащук Л.В.

за участю прокурора - Пламадяла І.П.

засудженого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2009 року

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, працюючого комірником в МПП «Папік», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 1) 26 липня 2002 року Подільським районним судом міста Києва за ст. 309 ч. 1 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік; 2) 08 серпня 2003 року Шевченківським районним судом міста Києва за ст. 309 ч. 2 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі; 3) 26 лютого 2007 року Шевченківським районним судом міста Києва за ст. 186 ч. 1 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільненого 03 липня 2008 року за відбуттям покарання,  засуджено за ст. 190 ч. 2 КК України до двох років позбавлення волі.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

Так, 13 вересня 2008 року приблизно о 21 годині 45 хвилин ОСОБА_1, знаходячись біля салону ігрових автоматів «Багіра», що розташований по вул. Щербакова, 47-а в місті Києві, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, діючи повторно, підійшов до раніше незнайомого неповнолітнього ОСОБА_2 та під приводом необхідності здійснення телефонного дзвінка попросив останнього дати йому свій телефон. ОСОБА_3, будучи введеним в оману, не підозрюючи злочинних намірів ОСОБА_1, передав останньому свій мобільний телефон «Nokia 3230», вартістю 765 гривен з сім-картою оператора мобільного зв’язку «Ді Джус», вартістю 25 гривен, на рахунку якої знаходилося 10 гривен.

Після цього ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, пройшов до АДРЕСА_2, зайшов за ріг будинку ніби-то для здійснення конфіденційного дзвінка, після чого з місця вчинення злочину зник разом з мобільним телефоном, заподіявши ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 800 гривен.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи скоєного злочину та кваліфікацію, просить вирок Шевченківського районного суду міста Києва скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. Апелянт зазначає, що покарання призначене судом першої інстанції не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м’якості. Також апелянт посилається на те, що засуджений неодноразово судимий, в тому числі і за вчинення корисливого злочину проти власності, а даний злочин скоїв через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі.

В апеляції засуджений ОСОБА_1, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було враховано його щире каяття та сприяння розкриттю злочину, відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, наявність на його утриманні батьків пенсіонерів та хворого брата, а також думку потерпілого про призначення йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, просить вирок суду змінити, пом’якшити призначене йому покарання та не позбавляти його волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав подані прокурором та засудженим апеляції, засудженого, який підтримав свою апеляцію та заперечував проти задоволення апеляції прокурора, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності і не оспорюються самими апелянтами.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. 190 ч. 2 КК України є правильною.

Що стосується доводів апеляції прокурора про м’якість призначеного ОСОБА_1 покарання та доводів апеляції засудженого про його суворість, то з ними погодитись не можна, оскільки, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, і воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

При призначенні покарання судом першої інстанції були враховані обставини, на які засуджений та прокурор посилаються в апеляціях, а саме: характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий, в тому числі і за вчинення корисливого злочину проти власності, даний злочин скоїв через незначний проміжок часу з моменту звільнення з місць позбавлення волі, де характеризувався посередньо, думку потерпілого щодо міри покарання засудженому, обставину, що пом’якшує покарання ОСОБА_1 - щире каяття.

Посилання ОСОБА_1 на те, що матеріальна шкода потерпілому відшкодована, а від відшкодування моральної шкоди він відмовився та просив призначити засудженому максимально м’яке покарання, наявність у засудженого батьків пенсіонерів і рідного брата, який перебуває на утриманні засудженого, не є підставою для пом’якшення покарання засудженому ОСОБА_1.

За таких обставин апеляція засудженого про пом’якшення покарання, як і апеляція прокурора про призначення засудженому більш суворого покарання, задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.