Справа № 2-1322/ 2010 р.

РІШЕННЯ

Іменем       України

    25 травня 2010 року                           м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого судді         Татарінова В.І.

при секретарі         Голуб В.В.

розглянув у судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ «М.В.В.» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про розірвання договору та по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТОВ «М.В.В.», третя особа: комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання договору дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності,

                                               ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «М.В.В.» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1, в якому просить суд розірвати договір, укладений 22 липня 2009 року між ТОВ «М.В.В.», ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за договором від 22 липня 2009 року позивач і відповідач ОСОБА_3 взяли на себе зобов’язання перед відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов’язань щодо повернення суми позики, а також можливих штрафних санкцій у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором позики від 22 липня 2009 року, за яким ОСОБА_3 був зобов’язаний повернути ОСОБА_2 сто тисяч гривень у строк до 30 жовтня 2009 року. Сторони були зобов’язані не змінювати умов договору позики без попередньої письмової згоди позивача, якщо внаслідок цього збільшується обсяг відповідальності позивача. Проте, 29 липня 2009 року без відома та згоди позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору позики від 22 липня 2009 року, відповідно до якої ОСОБА_3 повинен був повернути ОСОБА_2 крім ста тисяч гривень позики ще грошову суму в розмірі 7% річних від суми позики за кожний день користування позикою, що стало на думку позивача підставою для припинення договору поруки відповідно до статті 559 ЦК України та його розірвання внаслідок істотного порушення згідно зі статтею 651 ЦК України.

Не погоджуючись з позовом, відповідач ОСОБА_2 у попередньому судовому засіданні відповідно до вимог ст. 123 Цивільного процесуального кодексу звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначив, що вимоги позивача за первісним позовом є безпідставними з причини того, що укладена 29 липня 2009 року додаткова угода до договору позики від 22 липня 2009 року не збільшила, а навпаки зменшила обсяг відповідальності ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.» за договором позики, оскільки встановлений розмір відсотків за користування позикою на рівні 7% річних є меншим за облікову ставку Національного банку України.

         Також позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначив, що ним виконані зі свого боку всі умови договору, натомість відповідачем ТОВ «М.В.В.»  порушено п. 3.7 договору від 22 липня 2009 року, тому що останній у якості забезпечення виконання договору позики передав в іпотеку нерухоме майно (пункт 1.3 договору від 22 липня 2009 року), але не посвідчив нотаріально з позивачем відповідний договір в частині іпотеки нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. А-1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ТОВ «М.В.В.» на праві власності на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2009 року справа № 39/38-09. З вказаної причини, посилаючись на норми законодавства, ОСОБА_2 просив визнати дійсним договір, укладений 22 липня 2009 року між ним, ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.».

      При розгляді цивільної справи позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 надав уточнену позовну заяву, в якій, зазначивши про обов’язковість державної реєстрації права власності на нерухоме майно, залучив у якості третьої особи комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, та просив визнати дійсним договір, укладений 22 липня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.»  В.», звернути стягнення на забезпечену іпотекою за договором від 22 липня 2009 року і належну ТОВ «М.В.В.»  нежитлову будівлю літ. А-1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на вказану будівлю, зобов’язати КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради здійснити державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на вищезазначену нежитлову будівлю та судові витрати покласти солідарно на ТОВ «М.В.В.»  і ОСОБА_3.

У судове засіданні представник позивача за первісним позовом ТОВ «М.В.В.»  не з’явився, проте на адресу суду надійшов лист ТОВ «М.В.В.»  від 20.05.2010 року за № 1/05/10, скріплений підписом директора та печаткою товариства, в якому ТОВ «М.В.В.» підтвердило викладені в уточненій позовній заяві ОСОБА_2 факти про те, що ТОВ «М.В.В.» разом з нежитловою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 у якості застави за договором від 22 липня 2009 року також фактично були передані й господарські споруди, які не є самостійними об’єктами нерухомості, але призначені для обслуговування нежитлової будівлі, а саме два навіси, огорожі та замощення. Вказані споруди не були включені до вказаного договору з причини їх відсутності у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2009 року справа № 39/38-09 і у технічному паспорті бюро технічної інвентаризації, а також тому що вони не є самостійними об’єктами нерухомого майна, а є складовою частиною основного об’єкта – нежитлової будівлі. Також у зазначеному листі ТОВ «М.В.В.» просило провести судовий розгляд справи без участі представника товариства, на задоволенні позову про розірвання договору наполягало, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору дійсним і визнання права власності просило відмовити.

Відповідач як за первісним, так і за зустрічним позовами ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив факти укладення договорів між сторонами, вважав, що у ТОВ «М.В.В.» відсутні підстави для розірвання договору від 22 липня 2009 року, а щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 просив суд розглянути їх на свій розсуд.

Представник відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом на підставі довіреності ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позову ТОВ «М.В.В.» заперечував, вважав позовні вимоги ТОВ «М.В.В.» безпідставними та недоведеними, у зв’язку з чим просив суд відмовити ТОВ «М.В.В.» у задоволенні його позову, натомість   на задоволенні зустрічного позову наполягав, просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі з урахуванням поданих останніх уточнень після проведення третьою особою технічної інвентаризації майна та виготовлення технічного паспорта на об’єкт нерухомості.

Представник третьої особи КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника третьої особи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 22 липня 2009 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір позики, за яким останній у строк до 30 жовтня 2009 року був зобов’язаний повернути ОСОБА_2 сто тисяч гривень. У якості забезпечення виконання вищевказаного договору позики ОСОБА_2 22 липня 2009 року уклав з ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.» договір, згідно з яким ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.»  взяли на себе зобов’язання перед ОСОБА_2 у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов’язань щодо повернення суми позики, а також можливих штрафних санкцій у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором позики від 22 липня 2009 року.

29 липня 2009 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору позики від 22 липня 2009 року, в якій встановили обов’язок ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 крім ста тисяч гривень позики ще грошову суму в розмірі 7% річних від суми позики за період користування позикою, що стало підставою для звернення ТОВ «М.В.В.»  до суду з вимогою розірвати договір відповідно до ст. 559 Цивільного кодексу України, адже на думку ТОВ «М.В.В.» ці дії направлені на збільшення обсягу його відповідальності за договором.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, всупереч вимогам закону ТОВ «М.В.В.» не надало суду доказів про те, що встановлений додатковою угодою від 29 липня 2009 року розмір 7% річних є більшим за облікову ставку Національного банку України, що призвело до збільшення обсягу відповідальності ТОВ «М.В.В.»  за договором від 22 липня 2009 року.

Отже, позовні вимоги ТОВ «М.В.В.» розірвати договір від 22 липня 2009 року є недоведеними та безпідставними, у зв’язку з чим суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, а ТОВ «М.В.В.» слід  відмовити у задоволенні позову.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.»  про визнання дійсним договір, укладеного 22 липня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.», звернення стягнення на забезпечену іпотекою за договором від 22 липня 2009 року і належну ТОВ «М.В.В.» нежитлову будівлю літ. А-1площею 158,4 кв.м (у тому числі прибудову літ. а2-1 і прибудову літ. а5-1), до складу якої входять коридор № І-1 площею 6,2 кв.м, туалет № І-2 площею 2,7 кв.м, туалет № І-3 площею 2,4 кв.м,  коридор № І-4 площею 14,2 кв.м, кабінет № І-5 площею 30,7 кв.м, кабінет № І-6 площею 42,3 кв.м, кабінет №  І-7 площею 14,0 кв.м, комора № І-8 площею 4,1 кв.м, комора № І-9 площею 2,9 кв.м, коридор № І-10 площею 6,7 кв.м, коридор № І-11 площею 4,5 кв.м, кабінет № І-12 площею 12,2 кв.м, кабінет № І-13 площею 10,4 кв.м, комора № ІІ-1 площею 5,1 кв.м, разом з господарськими спорудами, що її обслуговують, а саме навісами літ. Б, В, огорожами №№ 1-3, замощенням І, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на вказане майно, зобов’язання КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради здійснити державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на вищезазначене нерухоме майно та покладення судових витрат солідарно на ТОВ «М.В.В.»  і ОСОБА_3, суд вважає такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі договору від 22 липня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТОВ «М.В.В.», у якості забезпечення виконання зобов’язань  за договором позики від 22 липня 2009 року ТОВ «М.В.В.» передало в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. А-1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ТОВ «М.В.В.»  на праві власності на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2009 року справа № 39/38-09.

В підтвердження виконання договору ТОВ «М.В.В.» були передані позивачу технічна документація з описом предмета іпотеки та правовстановлюючі документи на нерухоме майно, тобто сторонами були  здійсненні дії, направлені на виконання договору, але сторонами не було додержано вимогу статті 577 Цивільного кодексу України про нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, у зв’язку з тим, що ТОВ «М.В.В.»  не зареєструвало своє право власності на зазначене нерухоме майно в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради. Отже, непроведенням реєстрації права власності на нерухоме майно в БТІ, без чого неможливо вчинення нотаріальних дій нотаріусами згідно з інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за № 20/5), ТОВ «М.В.В.» фактично ухиляється від нотаріального посвідчення договору в частині передачі в іпотеку нерухомого майна, чим порушує п. 3.7 договору від 22 липня 2009 року, за яким ТОВ «М.В.В.» протягом двох місяців зобов’язано нотаріально посвідчити з ОСОБА_2 договір.

Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання умов договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Виконання договору від 22 липня 2009 року підтверджується як письмовими доказами, а саме договором, технічним паспортом, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2009 року, які були передані ТОВ «М.В.В.» ОСОБА_2, так і поясненнями сторін, у тому числі листом ТОВ «М.В.В.» від 20.05.2010 року за № 1/05/10. Крім того, вказаним листом підтверджені уточнення ОСОБА_2 щодо складу майна, що було передано в іпотеку, а саме разом з основною нежитловою будівлею передалися й допоміжні споруди, наявність яких відображена у зміненому технічному паспорті на об’єкт, виготовленому третьою особою по справі.

            Пунктом 3.2 договору від 22 липня 2009 року передбачено, що ОСОБА_2 має право у разі невиконання ТОВ «М.В.В.» і ОСОБА_3 договору позики звернути стягнення на все їх майно (рухоме та нерухоме, у тому числі зазначене в пункті 1.3 договору від 22 липня 2009 року) як солідарних боржників згідно з чинним законодавством України. ОСОБА_2 має право звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений у пункті 1.3 договору від 22 липня 2009 року, за своїм вибором у будь-який спосіб, встановлений ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», у тому числі шляхом набуття позивачем права власності на предмет іпотеки.

           Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

            Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

            Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

           Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України  встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 статті 16 наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких зокрема визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

           З огляду на вищевказані норми закону, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_2 способи захисту своїх прав цілком відповідають чинному законодавству України.

           Крім того, статтею 182 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України  "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що права власності на нерухоме майно підлягають обов’язковій державній реєстрації.

           Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно — це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно).

          Оскільки спір виник і був переданий на розгляд суду за вини ТОВ «М.В.В.» і ОСОБА_3, то відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати на розгляд справи солідарно покладаються на останніх.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 525, 526, 577, 589, 629, 651, 1048 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209,212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.В.» про розірвання договору, укладеного 22 липня 2009 року між ТОВ «М.В.В.», ОСОБА_2 і ОСОБА_1, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.В.», третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради задовольнити у повному обсязі.

Звернути стягнення на забезпечену іпотекою за договором від 22 липня 2009 року і належну товариству з обмеженою відповідальністю «М.В.В.» на нежитлову будівлю літ. А-1   площею 158,4 кв.м (у тому числі прибудову літ. а2-1 і прибудову літ. а5-1), до складу якої входять коридор № І-1 площею 6,2 кв.м, туалет № І-2 площею 2,7 кв.м, туалет № І-3 площею 2,4 кв.м,  коридор № І-4 площею 14,2 кв.м, кабінет № І-5 площею 30,7 кв.м, кабінет № І-6 площею 42,3 кв.м, кабінет №  І-7 площею 14,0 кв.м, комора № І-8 площею 4,1 кв.м, комора № І-9 площею 2,9 кв.м, коридор № І-10 площею 6,7 кв.м, коридор № І-11 площею 4,5 кв.м, кабінет № І-12 площею 12,2 кв.м, кабінет № І-13 площею 10,4 кв.м, комора № ІІ-1 площею 5,1 кв.м, разом з господарськими спорудами, що її обслуговують, а саме навісами літ. Б, В, огорожами №№ 1-3, замощенням І, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на нежитлову будівлю літ. А-1   площею 158,4 кв.м (у тому числі прибудову літ. а2-1 і прибудову літ. а5-1), до складу якої входять коридор № І-1 площею 6,2 кв.м, туалет № І-2 площею 2,7 кв.м, туалет № І-3 площею 2,4 кв.м,  коридор № І-4 площею 14,2 кв.м, кабінет № І-5 площею 30,7 кв.м, кабінет № І-6 площею 42,3 кв.м, кабінет №  І-7 площею 14,0 кв.м, комора № І-8 площею 4,1 кв.м, комора № І-9 площею 2,9 кв.м, коридор № І-10 площею 6,7 кв.м, коридор № І-11 площею 4,5 кв.м, кабінет № І-12 площею 12,2 кв.м, кабінет № І-13 площею 10,4 кв.м, комора № ІІ-1 площею 5,1 кв.м, разом з господарськими спорудами, що її обслуговують, а саме навісами літ. Б, В, огорожами №№ 1-3, замощенням І, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (юридична адреса : м . Дніпропетровськ, вул. Леніна, 9, ідентифікаційний код – 03341776) здійснити державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літ. А-1   площею 158,4 кв.м (у тому числі прибудову літ. а2-1 і прибудову літ. а5-1), до складу якої входять коридор № І-1 площею 6,2 кв.м, туалет № І-2 площею 2,7 кв.м, туалет № І-3 площею 2,4 кв.м,  коридор № І-4 площею 14,2 кв.м, кабінет № І-5 площею 30,7 кв.м, кабінет № І-6 площею 42,3 кв.м, кабінет №  І-7 площею 14,0 кв.м, комора № І-8 площею 4,1 кв.м, комора № І-9 площею 2,9 кв.м, коридор № І-10 площею 6,7 кв.м, коридор № І-11 площею 4,5 кв.м, кабінет № І-12 площею 12,2 кв.м, кабінет № І-13 площею 10,4 кв.м, комора № ІІ-1 площею 5,1 кв.м, разом з господарськими спорудами, що її обслуговують, а саме навісами літ. Б, В, огорожами №№ 1-3, замощенням І, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.В.» і ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати: держмито в розмірі 1700 (однієї тисячі сімсот) гривень і інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 (ста двадцяти) гривень.

Рішення може бути  оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд міста Запоріжжя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

        Суддя                                       В.І. Татарінов                      

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини .