УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2007 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Фадеєнко А.Ф., Короткова В.Д.
Галушко Л.А., Суворова В.О.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду М. Запоріжжя від 02 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, з участю третьої особи Запорізької державної нотаріальної контори № 4 М. Запоріжжя про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на квартиру,
встановила:
У листопаді 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на квартиру. Позивачі зазначали, що їм на праві власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Згідно з договором дарування, посвідченим 11 липня 1996 року, вони подарували квартиру своєму сину ОСОБА_3 Починаючи з 2000 року, відповідач почав їх шантажувати, вимагаючи гроші, ображувати, погрожувати продати квартиру і залишити їх без житла. Посилаючись на те, що договір був укладений внаслідок помилки, а також оману зі сторони відповідача, позивачі просили задовольнити позов на підставі ст. ст. 56, 57 ЦК України (1963р.), а також поновити строк позовної давності через те, що про правові наслідки укладеної угоди вони дізналися лише у 2000 році.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2005 року, в задоволенні позову відмовлено.
В обгрунтування касаційної скарги позивачі посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування судових рішень та задоволення позову.
Головуючий першої інстанції Смолка І.А. Справа 33ц- 842/2007 р.
Доповідач суддя Федорова А.Є. Категорія 27
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК України 1963 року, діючого при вирішенні спору в судах першої і апеляційної інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.1 постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності- на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад Ізмісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним необгрунтовані, а також із того, що позивачі пропустили строк позовної давності без поважних причин.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені при неповно з'ясованих підставах заявленого позову, суті позовних вимог та обставинах справи і не відповідають вимогам закону.
Вирішуючи спір, суд не звернув увагу на те, що позов заявлений на підставах ст. 56 ЦК України ( Недійсність угоди, укладеної внаслідок помилки) та ст. 57 ЦК України (Недійсність угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин), які за своїм змістом є взаємовиключними.
Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови № 3 від 28 квітня 1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Однак суд не уточнив правові підстави позову, обставини, на які посилалися позивачі, належним чином не з'ясував, а в рішенні не зазначив норми матеріального права, за якими вирішував спір про визнання угоди недійсною.
Відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено(позовна давність), встановлюються в три роки.
Позовна давність - це встановлений законом строк для захисту порушеного права. Необгрунтовані позовні вимоги строком позовної давності не захищаються.
Судом першої інстанції зроблені висновки, що підстави для визнання угоди недійсною відсутні, а також позивачі пропустили строк позовної давності, що за своїм правовим змістом є взаємовиключними. Одночасне застосування двох підстав для відмови в задоволенні позову є неприпустимим.
Згідно зі ст. 76 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Всупереч вимог закону рішення суду не містить висновку щодо початку перебігу строку позовної давності.
У судовому засіданні позивачі зазначали, що відповідач при укладенні договору дарування запевнив їх, що вони довічно будуть проживати в спірній квартирі, оскільки іншого житла не мають, однак обманув їх, заявивши в 2000 році, що продає квартиру. Проте суд на порушення вимог ст. 40 ЦПК зазначених доводів не перевірив і не дав їм належної оцінки. Причини пропуску строку позовної давності суд також належним чином не з'ясував.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин постановлені в даній справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч.2 ст. 338 ЦПК України із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду М. Запоріжжя від 02 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.