УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Фадєєнко А.Ф.,
суддів: Колеснікова Г.Я., Вадовської Л.М. ,
при секретарі - Пачевої Є.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -
встановила:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 18.11.2005 р. у період укладення з відповідачкою ОСОБА_2 договору дарування квартири АДРЕСА_1, вона була упевнена, що укладала договір довічного утримання.
Посилаючись на те, що помилялась при укладенні договору дарування, позивачка просила суд визнати цей договір недійсним.
В процесі судового розгляду справи ОСОБА_1 змінила підстави вимог і просила суд визнати договір дарування удаваним правочином, який був вчинений для приховання договору довічного утримання; розірвати договір довічного утримання, який 18.11.2005 р. укладений між сторонами та визнати за нею право власності на АДРЕСА_1.
Відповідачка позов не визнала.
Рішенням суду у позові відмовлено.
В рішенні суд вказав, що після набуття чинності воно є підставою для реєстрації ОСОБА_1 у встановленому порядку у АДРЕСА_1 на підставі сервітуту, шляхом обтяження права власності ОСОБА_2
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Справа № 22ц-2952/07
Головуючий у першій інстанції Дрішлюк А.І.,
Доповідач Фадєєнко А.Ф. Категорія ЦП:
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду -скасуванню з направленням справи на новий розгляд за наступних підстав.
Вирішивши спір, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачка вчинила дії, направлені на безоплатну передачу відповідачці права власності на спірну квартиру, і наміру приховати договір дарування договором довічного утримання у сторін не було.
Суд за власною ініціативою встановив для позивачці право користування спірним житлом на підставі сервітуту, оскільки на думку суд, до укладення оспорюваного правочину між сторонами досягнута така згода, що відповідає ст. ст. 401-404 ЦК України.
З такими висновками суду погодитися неможливо.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
За змістом зазначеної норми закону дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи на меті отримання жодних вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого; обдарований у свою чергу набуває право власності на майно за відсутності з його боку обов'язку надання таких вигод.
Отже, зробивши висновок про законність договору щодо безоплатної передачі квартири, суд першої інстанції не встановив, чи, дійсно, волеявлення позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_1, людини похилого віку, відповідало її внутрішньої волі, яка була направлена на безоплатну передачу квартири без отримання жодних вигод матеріального та морального характеру.
У суді першої та апеляційної інстанцій позивачка стверджувала, що вона, у віці 88 років, потребує догляду і про це була домовленість з відповідачкою, яка здійснювала допомогу у житті, а після укладення договору дарування квартири, припинила надавати допомогу. Договір дарування укладений нею за ініціативою відповідачки перед поміщенням у лікарню.
Відповідачка не оспорювала у судовому засіданні те, що вона допомагала позивачці і готова була розірвати договір дарування після повернення позивачкою грошей, які витрачені на її догляд і борги.
Із матеріалів справи вбачається, що вимоги про визнання договору дарування недійсним заявлені з посиланням на те, що позивачка помилялася щодо обставин його укладення і була упевнена, що уклала договір довічного утримання і тому просила суд визнати договір дарування недійсним з підстав ст. ст. 215 ч. 3, 229 ч. 1 ЦК України.
Про те, що вона помилялась відносно обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, і не мала волеявлення безоплатно позбавити себе права власності, не отримавши догляд і допомогу у житті, який їй спочатку оказувала відповідачка, а потім відмовилась, про що позивачка заявила і в суді апеляційної інстанції.
Представник позивачки стверджував, що між сторонами мав місце договір довічного утримання, який був прихований шляхом укладення договору дарування.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) набувач житла зобов'язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
За смислом названої статті закону матеріальні блага, якими щомісяця повинен забезпечуватися відчужувач, мають бути оцінені в грошах. У договорі довічного утримання повинні бути визначені всі види матеріального забезпечення та догляду, якими набувач має забезпечити відчужувача.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України про повноваження представника у суді представник, який має повноваження на ведення справи у суді може вчиняти від імені особи, яку він представляє усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
Тому інтереси позивачки та її представника повинні співпадати.
Однак суд на це увагу не звернув, правові підстави позову не уточнив і не з'ясував, на що саме була направлена внутрішня воля позивачки: на укладення договору дарування
житла, в якому вона мешкає, не маючи іншого житла, тобто, безоплатної його передачі відповідачці, і, чи відповідала її внутрішня воля волеявленню при укладені цього договору; або її внутрішня воля була направлена на укладення удаваного правочину, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину - договору довічного утримання замість договору дарування ( ст. 235 ЦК України).
Уточнення правових підстав позову проводиться на стадії попереднього розгляду справи судом першої інстанції ( ст. 130 ч. 6 п. 1 ЦПК України), тому суд апеляційної інстанції не праві виконувати функції суду першої інстанції при апеляційному розгляді справи.
Суд є органом, який вирішує спір, і суду не надано право за власною ініціативою, поза волеявленням сторін, розглядати питання, які ними не заявлялись.
Тому не грунтується на законі висновок у рішення суду про те, що позивачка має право користуватися спірною квартирою на підставі сервітуту.
З таких підстав рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід уточнити правові підстави позову, всебічно і повно дослідити обставини справи та у залежності від добитих даних, постановити законне, обгрунтоване і справедливе рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч. 1 п. 5, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.
Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді апеляційній інстанції у сумі 30 (тридцять) грн.
Ухвала колегії суддів набирає чинності з моменту його проголошення.
Ухвала колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення, через Верховний Суд України.