ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
30 червня 2010 року 09:27 № 2а-1562/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Власенкової О.О., суддів Пісоцької О.В., Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Чернишевій О.В. розглянув адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (далі –позивач)
до відповідачаДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі –відповідач, Держфінпослуг)
третя особа Міністерство юстиції України
провизнання незаконним та скасування розпорядження Держфінпослуг від 08 лютого 2005 року № 3519
за участю від:
позивачаОСОБА_1 (паспорт)
ОСОБА_3. (за довіреністю)
ОСОБА_4 (оредер)
відповідачаЗіноватний В.В. (за довіреністю)
третьої особи Андреєва О.Г. (за довіреністю)
Обставини справи:
Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Держфінпослуг від 08 лютого 2005 року № 3519 та визнати за нею право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що:
- оскаржуване розпорядження не відповідає Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», яким передбачено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру;
- при виданні оскаржуваного розпорядження відповідачем не дотримані основні принципи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також положення цього Закону щодо включення питання про підготовку проекту оскаржуваного розпорядження в план діяльності щодо підготовки таких актів;
- оскаржуване розпорядження видане необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо та без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, а також непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У зв’язку з виданням відповідачем оскаржуваного розпорядження позивач, яка раніше надавала послуги щодо здійснення актуарних розрахунків та їх посвідчення, була позбавлена такого права, що в свою чергу позбавило її можливості заробляти на життя та утримувати сім’ю.
Відповідач щодо позову заперечив, стверджуючи, що оскаржуване рішення видане на підставі та в межах повноважень, є обґрунтованим та відповідає іншим критеріям, встановленим до рішень суб’єктів владних повноважень. Наполягав на відмові у задоволенні позову у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
За ініціативою суду до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство юстиції України, яке здійснювало державну реєстрацію оскаржуваного розпорядження.
Третя особа щодо позову заперечила, зазначила, що за результатами правової експертизи оскаржуваного розпорядження, поданого для державної реєстрації, Мін’юст дійшов висновку про його відповідність законодавству, а тому в установленому порядку здійснив державну реєстрацію цього акта (копія висновку Мін’юсту від 24 лютого 2005 року).
В установленому порядку про відкриття провадження у цій адміністративній справі опубліковане оголошення, тому всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 30 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін Окружний адміністративний суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
Позивач отримала в Україні вищу освіту за спеціальністю «математика»(диплом Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка МВ-І № 041687 від 28 червня 1988 року). Протягом 1996-1999 років вона вдосконалювала освітній рівень шляхом отримання знань з основ актуарних розрахунків та їх застосування в страховій і пенсійній справі, про що свідчать дипломи від 23 вересня 1997 року та від 17 вересня 1999 року, видані за посвідченням Інституту актуаріїв (Лондон), Факультету актуаріїв (Едінбруг), Комітету у справах нагляду за страховою дільністю, Міжнародного центру приватизації, інвестиції та менеджменту (м.Київ). Упродовж 2007-2009 років позивач надалі підвищувала кваліфікацію з питань актуарних розрахунків, про що свідчать відповідні сертифікати, що містяться в матеріалах справи.
Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 17 лютого 2000 року № 12 «Про кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, що здійснюють актуарні розрахунки»передбачено, зокрема, що особи, перелічені у додатках 1 та 2 до цього наказу, мають право здійснювати та посвідчувати актуарні розрахунки відповідно без обмежень або за відповідними видами страхування.
На підставі цього наказу позивач здійснювала та посвідчувала актуарні розрахунки страхових тарифів за усіма видами страхування без обмежень
Позивач є членом Товариства актуаріїв України та склала екзамени на відповідність кваліфікаційному мінімуму за програмою підготовки осіб, які претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, про що Держфінпослуг видала кваліфікаційне свідоцтво від 09 лютого 2010 року № 495.
08 лютого 2005 року Держфінпослуг видала розпорядження № 3519 «Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками»(далі –оскаржуване розпорядження), яке зареєстроване Міністерством юстиції України 24 лютого 2005 року за № 265/10545, набрало чинності з 07 березня 2005 року, офіційно опубліковане в Офіційному віснику України № 8 від 11 березня 2005 року.
Оскаржуваним розпорядженням, зокрема, затверджені Кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, та зобов’язано осіб, які здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, з 01 січня 2010 року відповідати цим Кваліфікаційним вимогам (далі –Кваліфікаційні вимоги).
З 01 січня 2010 року позивач не відповідає Кваліфікаційним вимогам, затвердженим оскаржуваним розпорядженням, оскільки у неї відсутні документи про успішне складення професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською системами за відповідними кодами.
Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
За своїми ознаками оскаржуване розпорядження є нормативно-правовим актом, тому позивач, щодо якої застосовано цей акт, має право його оскаржити.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх на відповідність критеріям, встановленим частиною 3 статті 2 КАС України.
За результатами проведеної перевірки суд прийшов до висновку, що оскаржуване розпорядження, видане відповідачем, не відповідає усім критеріям, переліченим в частині 3 статті 2 КАС України, що вбачається в наступному.
Пунктом 1 Положення про Держфінпослуг, затвердженого Указом Президента України від 04 квітня 2003 року № 292 (далі –Положення), визначено, що Держфінпослуг –це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.
Відповідно до пункту 3 Положення до основних завдань Держфінпослуг віднесено проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг; розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері.
Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення Держфінпослуг відповідно до покладених на нього завдань та у межах компетенції встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Пунктом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пунктом 5 частини 1 статті 30 Закону України «Про страхування»встановлено, що Держфінпослуг у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання.
Наведене свідчить, що оскаржуване розпорядження видане Держфінпослуг в межах повноважень, визначених законодавством.
Також суд вважає, що цей акт виданий у спосіб, передбачений законами України.
Сторони у справі визнали ту обставину, що оскаржуване розпорядження є регуляторним актом.
Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»передбачено планування діяльності регуляторних органів з підготовки проектів регуляторних актів.
Так, зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що проект оскаржуваного розпорядження в установленому порядку був оприлюднений та опублікований відповідачем для його обговорення, погоджений Держкомпідприємництва. Доводи позивача про невнесення відповідачем питання про розробку оскаржуваного розпорядження до плану діяльності з підготовки регуляторних актів спростовуються наданою відповідачем копією розпорядження Держфінпослуг від 03 лютого 2004 року № 41 «Про затвердження плану роботи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на 2004 рік, яким затверджено однойменний план. Пунктом 49 згаданого плану передбачено розробку проекту Кваліфікаційних вимог до осіб, які мають право займатися актуарними розрахунками, та розпорядження про його затвердження.
Водночас суд дійшов висновку, що зазначене розпорядження видане:
- не на підставі законів України;
- необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття;
- без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,
- непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це розпорядження, що пояснюється таким.
Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про страхування»актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
Одержання будь-яких інших документів, які б надавали право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх цим Законом не передбачено.
Пунктом 1.6. Положення про навчання, перепідготовку, підвищення кваліфікації та складання екзаменів особами, які проводять діяльність на ринках фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 25 грудня 2003 року № 183, передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, Держфінпослуг установлює для окремих категорій фахівців кваліфікаційний мінімум, відповідність якому підтверджується складанням екзамену. При успішному складанні екзамену особі видається кваліфікаційне свідоцтво або сертифікат.
Розпорядженням Держфінпослуг від 20 червня 2006 року № 5922 затверджено Кваліфікаційний мінімум для осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками.
Разом з тим, пунктом 1.4 Кваліфікаційних вимог, затверджених оскаржуваним розпорядженням, встановлено, що актуарні розрахунки мають право посвідчувати фізичні особи, які мають кваліфікацію відповідно до цих Кваліфікаційних вимог та отримали свідоцтво на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх.
Ураховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що, всупереч статті 10 Закону України “Про страхування”, оскаржуваним розпорядженням відповідач безпідставно встановив до осіб, які претендують на право здійснювати та посвідчувати актуарні розрахунки, додаткову вимогу щодо отримання ними свідоцтва на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх.
Слід зазначити, що у відповідності до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Однак, зобов’язуючи осіб, які здійснювали та посвідчували актуарні розрахунки до 01 січня 2010 року і набули такого права на підставі наказу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 17 лютого 2000 року № 12 «Про кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, що здійснюють актуарні розрахунки», відповідати з указаної дати новим Кваліфікаційним вимогам, відповідач тим самим, всупереч статті 22 Конституції України, позбавив цих осіб права займатись зазначеною діяльністю.
Крім того, суд бере до уваги доводи позивача про те, що встановлюючи до осіб, що претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, вимоги про наявність у них документів про успішне складення професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською екзаменаційними системами за відповідними кодами (підпункти 2.1.1, 2.2 та 2.3 пункту 2 Кваліфікаційних вимог), відповідач діяв необґрунтовано, що пояснюється наступним.
Концепцією страхового ринку України до 2010 року (пункт 4), cхваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 року № 369, визначено, що державна політика страхового ринку вимагає забезпечення його достатньою кількістю кваліфікованих працівників. Для цього необхідно створити систему фахової підготовки і сертифікації фахівців із страхування та системи підвищення їх кваліфікації, а також забезпечення державної підтримки проведенню науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовці фахівців для страхового ринку. Потребує подальшого розвитку актуарна діяльність та створення в Україні системи підготовки та сертифікації актуаріїв.
Однак, з матеріалів справи та пояснень представників сторін у судовому засіданні, вбачається, що станом на час розгляду справи судом державна система підготовки та сертифікації актуаріїв в Україні є недосконалою та перебуває на етапі становлення.
Підтвердженням цьому є, зокрема, витяг з протоколу № 5 засідання Урядового комітету з питань економічної політики від 28 травня 2010 року щодо розгляду скарги Держфінпослуг на рішення Держкомпідприємництва про невідповідність розпорядження Держфінпослуг від 08 лютого 2005 року № 3519 принципам державної регуляторної політики, пунктом 2 якого Міносвіти разом з Держфінпослуг доручено до 01 вересня 2010 року розробити галузевий стандарт вищої освіти «Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю «Актуарна та фінансова математика».
На думку суду, за умови незабезпечення державою національної системи підготовки та сертифікації актуаріїв, не можна вважати обґрунтованими вимоги державного органу щодо наявності у громадян України документів про складення професійних екзаменів, передбачених іноземними екзаменаційними системами за відповідними кодами.
Необхідно також погодитись з доводами позивача, що шляхом встановлення відповідачем вимог щодо наявності у осіб, що претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, документів про успішне складення професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською екзаменаційними системами за відповідними кодами, відповідач тим самим фактично визнав іноземні документи про освіту. Однак, доказів про проведення нострифікаційної експертизи Міносвіти згаданих вище іноземних документів про освіту та їх визнання в порядку, передбаченому Положенням про визнання іноземних документів про освіту, затвердженого наказом Міносвіти від 20 серпня 2003 року № 563 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання»відповідач суду не надав.
Обґрунтованими є доводи позивача про те, що оскаржуване розпорядження є дискримінаційним стосовно громадян України, які претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, оскільки встановлює до них інші вимоги порівняно з вимогами, що пред’являються до іноземних громадян.
Як встановлено судом вище, особи, що претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх (резиденти і нерезиденти), повинні мати документи про успішне складення професійних екзаменів, передбачених відповідними американською та/або британською системами за відповідними кодами.
Водночас для нерезидентів передбачено альтернативну вимогу щодо наявності у них професійної кваліфікації дійсного чи асоційованого члена однієї з таких професійних актуарних організацій, як Факультет Актуаріїв і Інститут Актуаріїв (Faculty and Institute of Actuaries) (Великобританія), Консультативна Група (Groupe Consultatiff - ЕС), Товариство Актуаріїв (Society of Actuaries) (США), Спілка Актуаріїв майнового страхування (Casualty Actuarial Society) (США), Канадський Інститут Актуаріїв (Canadian Institute of Actuaries), Інститут Актуаріїв Австралії (Institute of Actuaries of Australia), Інститут Актуаріїв Японії (Institute of Actuaries of Japan (підпункту 2.1.2).
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Відповідно до статі 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються, зокрема, тими самими правами і свободами, як і громадяни України.
При цьому, сторонами не заперечувалося, що в Україні створене Товариство актуаріїв України, членом якої є позивач, однак, до переліку актуарних організацій, зазначених в підпункті 2.1.2 назване Товариство не включено.
Положеннями статей 2 та 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»передбачено, що іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, в тому числі при здійсненні підприємницької діяльності, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Проте, не надав суду доказів встановлення законами України та міжнародними договорами України інших вимог до іноземних громадян, які претендують на право займатися в Україні актуарними розрахунками та посвідчувати їх.
Погоджуючись із доводами позивача, суд дійшов висновку, що при виданні оскаржуваного розпорядження Держфінпослуг не дотримано необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів осіб, що здійснювали актуарні розрахунки та посвідчували їх до 01 січня 2010 року, страхових компаній, які користуються послугами актуаріїв, та цілями на досягнення яких спрямоване це розпорядження.
Як зазначив у судовому засіданні представник відповідача, метою видання оскаржуваного розпорядження є приведення вимог стосовно осіб, що здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, у відповідність до міжнародних стандартів задля сприяння більш ефективного функціонування страхового ринку в Україні.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що встановлення оскаржуваним розпорядженням нових Кваліфікаційних вимог призвело до значного скорочення на страховому ринку чисельності осіб, що здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки (станом на час розгляду справи судом з 44 до 10 осіб), що значно обмежило конкуренцію серед названих осіб. Наведене, на думку суду, в свою чергу, призведе до ускладнення роботи страхових компаній щодо оперативності здійснення актуарних розрахунків, спричинить зростання вартості цих послуг як для страхових компаній, так і для остаточних споживачів послуг на страховому ринку, що в цілому матиме негативний вплив на функціонування страхового ринку в Україні
Відтак, встановлення оскаржуваним розпорядженням нових Кваліфікаційних вимог в тому числі щодо осіб, які здійснювали та посвідчували актуарні розрахунки до 01 січня 2010 року, не узгоджується з основними принципами державної регуляторної політики, задекларованими статтею 4 та 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики», серед яких:
- ефективність –забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави;
- збалансованості –забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави.
Отже, оскаржуване розпорядження є незаконним, необґрунтованим та не відповідає іншим критеріям, встановленим до рішень суб’єктів владних повноважень.
Разом з тим відповідач зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду та наполягав на його застосуванні судом для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскаржуване розпорядження видане Держфінпослуг 08 лютого 2005 року, зареєстроване Мін’юстом 24 лютого 2005 року та набрало чинності 07 березня 2005 року, офіційно опубліковано в Офіційному віснику України № 8 від 11 березня 2005 року, а позовну заяву подано позивачем 05 лютого 2010 року, тобто більш як через п’ять років після набрання чинності цим розпорядженням та його оприлюднення.
У судовому засіданні позивач не заперечувала, що була обізнана про підготовку відповідачем проекту оскаржуваного акту, видання цього акту та набрання ним чинності у відповідний період. Однак, стверджує, що дотримала строк звернення до суду, щодо захисту порушеного права, оскільки її право здійснювати актуарні розрахунки та посвідчувати їх порушене відповідачем з 01 січня 2010 року, відколи оскаржуваним розпорядженням до осіб, які здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, встановлено необхідність відповідати новим Кваліфікаційним вимогам
Суд не погоджується з наведеними доводами позивача з таких мотивів.
Статтею 171 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а саме, як зазначалося вище, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
З урахуванням вказаних особливостей суд дійшов висновку, що позивач, яка є суб’єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване розпорядження, набула право оскаржити його з дня, відколи дізналася (мала дізнатися) про нього. Таким днем суд вважає день 11 березня 2005 року –день офіційного опублікування оскаржуваного розпорядження в Офіційному віснику України № 8 від 11 березня 2005 року.
Частиною 1 статті 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі саме з цієї підстави.
Керуючись статтями 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Головуюча суддя Власенкова О.О.
Судді
Пісоцька О.В.
Вєкуа Н.Г.