Справа № 22 Ц-2001 / 2007 р.     Головуючий у 1-й інстанції Медвідь Н.О.

                                                        Категорія Доповідач Мережко М.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2007 p. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів           - Лащенко В.Д., Голуб С.А.

При секретарі - Сторожук І.П.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Києво-Свягошииського районного суду Київської області від 04 квітня 2007 р. по справі за позовом ОСОБА_1до Акціонерного товариства „ Індустріально-експортний банк, ОСОБА_2, Державної виконавчої служби к Києво-Святошинському районі, Києво-Святошинського управління юстиції, 3-і особи - Товариство з обмеженою відповідальністю „ Ваюр", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, виконавчого напису складеного приватним нотаріусом, свідоцтва про придбання майна та визнання права власності на 1\2 частину нерухомого майна набутого в період проживання однією сім'єю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія судців ,-

Встановила:

У вересні 2006 року позивачка звернулася з зазначеним позовом в суд.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2., 05 березня 2002 року , не перебуваючи з позивачкою в зареєстрованому шлюбі, придбав будинок та земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 ( Садове товариство „ Енергія „).

03 червня 2004 року між AT „ Індустріально-експортний банк" та ТОВ „ Ваюр „ укладений договір кредиту № 103- ю .

29 червня 2004 року на виконання вищевказаного договору. ОСОБА_2 укладений договір іпотеки між AT „-Індустріально- експортний банк „ та ОСОБА_2., згідно якому ОСОБА_2. передав під іпотеку жилий будинок та земельну ділянку за адресою : Київська область, Києво-Святошинський район . с. Гатне , „ Садове товариство „ Енергія".

Про вказаний договір позивачка дізналася у липні 2006 року.

Згодом, 21 липня 2004 року , між AT „ Індустріально - експортний банк „ та ОСОБА_2. підписана додаткова угода до договору іпотеки, згідно якої п.1.1 договору іпотеки викладений в новій редакції.

2

04 січня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_3. , у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ „ Ваюр" своїх зобов'язань за кредитним договором, було вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на жилий будинок та земельну ділянку , які є предметом договору іпотеки.

В ході виконання виконавчого напису, передане на реалізацію майно двічі не було реалізовано, в зв'язку з чим 21 грудня 2005 року державною виконавчою службою у Києво-Святошинському районі Київської області було винесено постанову про передачу нереалізованого майна боржника Банку.

18 січня 2006 року державним нотаріусом посвідчено свідоцтво про придбання майна , реєстровий № 1-97, згідно якому AT „ Індустріально-експортний банк" став власником садового будинку та земельної ділянки за адресою : :АДРЕСА_1 (Садове товариство „ Енергія „).

Позивачка вважає, що спірне майно придбане під час перебування ОСОБА_2, з нею у шлюбі, це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Договір іпотеки був укладений її чоловіком без її відома та згоди, тому даний договір є недійсним, і не може створювати будь-яких юридичних наслідків.

Не можуть вважатися дійсними та порушують її майнові інтереси і постанова державної виконавчої служби про передачу нереалізованого майна, свідоцтво про придбання майна.

Позивачка просила визнати вказані угоди  та договори недійсними.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, посилаючись на його незаконність, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, задовольнивши її вимоги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1. та ОСОБА_2. перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 лютого 1973 року по 18 серпня 1988 року.

Укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, договору іпотеки мали місце під час розірвання подружжям шлюбу.

Відповідно до ст.. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

За таких обставин , правильним є висновок суду, що на час придбання ОСОБА_2. будинку та земельної ділянки слід застосовувати законодавство , яке діяло на той час.

Відповідно до 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року „ Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України „ правила статей 22, 28, 29 КпШС ( які регламентують підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а також і поділ майна подружжя) не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю , але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори вирішуються на підставі ст.. 17 Закону України „ Про власність .,.

3

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України „ Про власність „ майно придбане внаслідок спільної сумісної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст.. 10 , 60 ЦПК України , позивачка не надала суду доказів, що на час придбання спірного будинку та земельної ділянки , вона була членом сім'ї ОСОБА_2. , що вони вели спільне господарство, чи позивачка приймала участь у придбанні вказаного нерухомого майна, тому судом вірно встановлено, що будинок та земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя .

Що стосується укладання договору іпотеки, даний договір укладений з дотриманням вимог визначених законодавством, зміст договору не суперечить законодавству України, моральним засадам суспільства, укладений у формі, що вимагається законом та був спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених цим договором. Підстави для визнання договору іпотеки недійсним , вказані позивачкою, не грунтуються на законі, тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 3 Закону України „ Про виконавче провадження", виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом.

Виконавчий напис був вчинений нотаріусом 04 січня 2005 року у зв'язку з невиконанням ТОВ „Ваюр" зобов'язань по кредитному договору.

Відповідно до ч.2 ст.. 61 Закону України „ Про виконавче провадження „ якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі коли в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувана і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна.

Якщо стягувач у 15-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення , повертається стягувачеві без виконання.

Майно передається стягувану за оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Оскільки державною виконавчою службою, AT „ Індустріально-експортний банк" виконані всі вимоги закону щодо виконання виконавчого напису, за таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що правові підставі для визнання недійсними постанови ДВС у Києво-Святошинському районі Київської області від 21 грудня 2005 року та свідоцтва про придбання майна від 18 січня 2006 року, відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, тому підстав для скасування рішення колегія судців не вбачає.

4

Керуючись ст.ст. 303,307,311,312,313, 314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити. Рішення Києво-Святошинського районного   суду Київської області від 04 квітня 2007 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку до Верховного Суду України.