ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-2362/10/1770

23 червня 2010 року 12год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Сторожука І.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Бурма Ірина Павлівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

 ОСОБА_3        

до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області     

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача, Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, від 14.05. 2010 р. №Ф 294 про сплату недоїмки зі страхових внесків за період 2007-2009 роки  у сумі 405,22 грн.

          В обґрунтування заявлених вимог позивач указав, що йому одночасно з вимогою про сплату боргу, від 14.05. 2010 р. №Ф 294 було надіслано Акт № 16 від 13.05. 2010 року камеральної перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, в якому зазначено, що в поданих ним розрахунках сплачені страхові внески в сумі 33,2 % від чистого доходу менші мінімального розміру страхового внеску. Вважає, що при камеральній перевірці була допущена помилка, яка спричинила безпідставне визначення недоїмки. Також зазначає, що ним сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду України в порядку та розмірах визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи і вимоги поданого позову, а також зазначила, що камеральна перевірка проведена з порушенням норм чинного законодавства, про її призначення та проведення не було повідомлено позивача. Разом з тим, зауважила, що позивачу немає необхідності сплачувати мінімальний страховий внесок для включення даного періоду у пенсійний стаж, оскільки він вже одержує пенсію, як інвалід ІІ групи.  У зв’язку з наведеним просить позов задовольнити в повному обсязі.

          Представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, в судовому засіданні з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав, що сума боргу розрахована відповідно до п. 6 ч.2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та пункту 5.3.2 розділу 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 64/8663 від 16.01. 2004 року.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов  не підлягає  до задоволення з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи позивач - приватний підприємець ОСОБА_3, як платник внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області.

13 травня 2010 року начальником відділу обліку надходження платежів від фізичних осіб Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне Поспєшною Ларисою Миколаївною була проведена камеральна перевірка розрахунків суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за 2007-2009 роки поданих приватним підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер –НОМЕР_1).

Результати проведеної перевірки оформлені актом камеральної перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне від 13.05. 2010 р. № 16 (а.с. 4).

14.05. 2010 р. з посиланням на даний акт перевірки відповідачем, управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, була винесена вимога №Ф 294 про сплату боргу в сумі 405,22 грн. (а.с. 3).

Як з’ясовано судовим розглядом, юридичною підставою для винесення спірного правового акту індивідуальної дії відповідач указав ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а фактичною підставою слугував відображений в акті від  13.05. 2010 р. № 16 висновок відповідача про порушення приватним підприємцем ОСОБА_3 п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та пункту 5.3.2 розділу 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 64/8663 від 16.01. 2004 року, а саме: нарахування страхових внесків в розмірі, що є меншим мінімального розміру страхового внеску та нарахування доплати до мінімального страхового внеску за 2007-2009 роки на суму 405,22 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі цього висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст.2 КАС України, суд виходить з такого.

Спір по справі виник з правовідносин по оплаті внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що унормовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Пунктом 3 ст.11 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у
тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний      податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий
патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з п. 5 ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками зазначених осіб є застраховані особи зазначені в п. 3 ст. 11 даного Закону, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього ж нормативно-правового акта нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески до солідарної системи нараховуються для осіб,  зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - на суми доходу (прибутку),  отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Процедура реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов'язкове  державне пенсійне страхування, обчислення і сплати страхових  внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах визначаються Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 64/8663 від 16.01. 2004 року, яка розроблена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 4.3 вищезазначеної Інструкції для платників, зазначених у підпунктах 2.1.3 (крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування), 2.1.4 та 2.1.5 пункту 2.1 цієї Інструкції, - 33,2 відсотка від суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.  Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності,  які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого  способу оподаткування сплачують страхові внески у фіксованому розмірі,  установленому відповідно до законодавства України.

Разом з тим, згідно з абзацом другим пункту 5.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року суми страхових внесків, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним до 1 квітня року, наступного за звітним роком, на підставі  даних річної податкової декларації. Розмір місячного страхового внеску повинен бути не менше мінімального розміру страхового внеску за кожний місяць, розрахованого шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць, у якому платник мав чистий  дохід, на розмір страхового внеску, зазначеного в абзаці шостому пункту 4.7 цієї Інструкції.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" суми  страхових  внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.3 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року передбачено, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки,  визначені пунктами 5.1, 5.2, 5.3 цієї Інструкції, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, уважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових  внесків  (далі  - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;

б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду
недоїмку зі сплати страхових внесків;

в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі
сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.

У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.

У випадку "б" вимога надсилається щомісяця протягом п'яти
робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога
формується на підставі даних особових рахунків платників на всю
суму боргу.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками. Вимога формується на суму боргу, який не менше 10 грн.

Вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком
10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).

Таким чином, за формою, змістом та підставами винесення спірний правовий акт індивідуальної дії у формі вимоги  узгоджується з компетенцією територіальних органів Пенсійного фонду України, яка визначена ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а за способом її реалізації відповідає порядку дій, який визначений Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663; далі за текстом –Інструкція), винесений повноважною посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12. 2000 року № 2181-ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Таким чином, доводи представника позивача щодо не інформування позивача про призначення та проведення камеральної перевірки не приймаються судом до уваги, оскільки камеральна перевірка це вид перевірки, яка проводиться лише щодо даних відображених у розрахунках суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які заповняються та подаються до управлінь Пенсійного фонду платниками страхових внесків, а тому повідомлення платника страхових внесків про її проведення не передбачено.

Підлягають також відхиленню і доводи представника позивача з приводу відсутності необхідності сплачувати мінімальний страховий внесок для включення даного періоду у пенсійний стаж позивача, оскільки він вже одержує пенсію, як інвалід ІІ групи. Так, як зазначалося вище, пункт 5.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12. 2003 року не робить винятку для сплати мінімального страхового внеску у разі коли у платника відсутня необхідність для включення даного періоду до його страхового стажу.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки відповідачем не надано суду доказів документального підтвердження судових витрат, то судові витрати з позивача не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_3  до  Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області  про  визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф 294 від 14.05. 2010 року  –відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

3. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                          < Підпис >                              Зозуля Д. П.

Постанова складена в повному обсязі   25.06.10р.