Справа № 2-1866/10

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 липня 2010 року                                                        

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді:  Дзюбановського Ю.І.

при секретарі:  Чубак С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, нарахованих інфляційних нарахувань та витрат на правову допомогу,  -

                                                                          ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 12000 грн., інфляційних нарахувань в сумі 348 грн., 2500 грн. витрат на правову допомогу.

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на порушення відповідачем договірних зобов’язань в частині своєчасного повернення позичених грошових коштів, в результаті чого виникла заборгованість, яка в добровільному порядку не сплачена.

Позивач в судове засідання не з’явився. Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує.

Відповідач позовні вимоги заперечує, мотивуючи поверненням згідно укладеної 16.07.2009р. розписки грошових коштів

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін в судових засіданнях встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із розписки від 16.07.2009р. ОСОБА_2 привласнив суму в розмірі 12000 грн., яка належить ОСОБА_1 Кошти в сумі 12000 грн. зобов’язується повернути ОСОБА_1 до 30.09.2009р. за графіком.

Однак, як стверджує позивач отриманих згідно укладеної розписки коштів в сумі 12000 грн. відповідач не повернув, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення позиченої суми в судовому порядку.

Дослідивши зібрані по справі докази та оцінивши норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

У відповідності до положень статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж саму грошових коштів. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановленні договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з укладеної 16.07.2009р. розписки сторонами був встановлений строк повернення позики – 30.09.2009р. за графіком. Однак, під час розгляду справи відповідач отриманих 12000 грн. згідно розписки від 16.07.2009р. позивачу не повернув, чим порушив умови чинного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Твердження відповідача про повернення ОСОБА_1 позичених 12000 грн. з посиланням на розписку від 30.09.2009р. судом до уваги не береться, оскільки як вбачається із тексту розписки від 30.09.2009р. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 суму в розмірі 120000 грн. Будь-яких посилань в даній розписці щодо грошових зобов’язань ОСОБА_2 згідно розписки від 16.07.2009р. перед ОСОБА_1, а також передача відповідачем саме 12000 грн. позивачу відсутні.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що факт повернення відповідачем позики не підтверджений матеріалами справи, оскільки, аналізуючи норми цивільного законодавства момент повернення позики може підтверджуватися розпискою, прибутковим касовим ордером юридичної особи чи іншим документом, що підтверджує факт її повернення. Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов’язання, кередитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність борговового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

Станом на дату розгляду справи сторонами не подано, а судом не здобуто доказів в підтвердження сплати ОСОБА_2 12000 грн., а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 348 грн. за період з жовтня по грудень 2009 року.

Так, згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Розглянувши заявлені вимоги, суд прийшов до висновку, що 348 грн. інфляційних нарахувань підлягають до стягнення з відповідача, оскільки дана сума розрахована та вимога подана у відповідності до норм чинного законодавства.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2500 грн. витрат на правову допомогу до задоволення не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів в підтвердження понесення (сплати, акту виконаних робіт) позивачем таких витрат. Долучений до матеріалів договір про надання послуг №1/050110 від 05.01.2010р. не може слугувати належним доказом понесення ОСОБА_1 2500 грн. витрат на правову допомогу саме по даній справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в сумі 12000 грн. боргу, 348 грн. інфляційних нарахувань, оскільки підтвердженні матеріалами справи, грунтуються на вимогах законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.

Крім цього, суд, згідно ст. 88 ЦПК України додатково стягує в Державний бюджет із позивача несплачений судовий збір за подання позовної вимоги про стягнення інфляційних нарахувань. Сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212, 212, 214, 216, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України та ст.ст. 526, 1046, 1048, 1049, 1051 Цивільного кодексу України суд,   -

                                                 ВИРІШИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12000 грн. боргу; 348 грн. інфляційних нарахувань; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 123,48 грн. судового збору.

3.   Стягнути з ОСОБА_1 в доход Державного бюджету 3,48 грн. судового збору.

4.   В частині позовних вимог щодо стягнення 2500 грн. витрат на правову допомогу – в задоволенні відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

         Суддя – підпис

         З оригіналом згідно:

         Суддя                                                                                     Ю.Дзюбановський