Справа № 2-4634/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Шер-Алієвої В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ВАТ НАСК „Оранта” про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП, -
встановив:
До Малиновського районного суду міста Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП (а.с.5-6) . Обгрунтовуючи свої позовні ОСОБА_1 Посилалася на те, що 24 серпня 2009 року відповідачка, керуючи автомобілем „Тойота”, державний номер НОМЕР_1 здійснила виїзд на смугу зустрічного руху, де скоїла зіткнення з автомобілем «БМВ», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого автомобіль позивачки отримав значні механічні пошкодження, що є підставою для стягнення матеріальної шкоди завданої відповідачкою майну позивачки.
В процесі судового розгляду до в якості співвідповідача було залучено ВАТ НАСК „Оранта”.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала, посилаючись на те, що шкода завдана її автомобілю підлягає відшкодуванню відповідачкою, як особою, що скоїла ДТП та яка була притягнута до адміністративної відповідальності.
Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що її цивільно-правова відповідальність застрахована в ВАТ НАСК „Оранта”, а тому вона має відповідати за завдану шкоду в частині не покритою лімітом відповідальності за відповідним договором.
Представник відповідача ВАТ НАСК „Оранта” підтримав позицію відповідача, та звернув увагу суду на те, що страхова компанія виконала свої зобов’язання за відповідним договором.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Автомобіль «БМВ», державний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 17.04.2009 р., копія якого приєднана до матеріалів справи (а.с. 22).
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що 24.08.2009 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем „Тойота”, державний номер НОМЕР_1 в м. Одесі не виконала вимоги Правил дорожнього руху та здійснила виїзд на смугу зустрічного руху, що призвело до зіткнення з автомобілем «БМВ», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого автомобіль позивачки отримав значні механічні пошкодження.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси №3-6853/2009 від 02.10.2009 р. ОСОБА_2 була визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачено ст. 124 КУпАП (а.с.7) . Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення або у кримінальній справі обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, ДТП, що відбулася 24 серпня 2009 року є наслідком винних дій відповідачки ОСОБА_2, вина якої встановлена в межах адміністративної справи № 3-6853/2009.
Внаслідок ДТП позивачці була завдана матеріальна шкода, яка відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження №9/2427 від 20.11.2009 р. здійсненої Центром врегулювання збитків ООД НАСК „Оранта” було визначено у сумі 17915 грн. 88 коп. Вартість відновлювального ремонту становить 23017 грн. 39 коп. Оскільки відновлювальний ремонт автомобілю позивачки було визнано недоцільним, тому розмір матеріальної шкоди було визначено у відповідності до ринкової вартості цієї моделі транспортних засобів (а.с. 9), оскільки відновлювальна вартість була більшою ніж залишкова ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу, що відповідає п. 8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затв. Наказом Міністерства юстиції України N 142/5/2092.
Як вбачається зі змісту ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Оскільки Цивільним кодексом України діяльність, пов’язана із використанням транспортних засобів визнається джерелом підвищеної небезпеки, ст. 1187 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таким чином, обов’язок по відшкодуванню шкоди внаслідок ДТП покладається на відповідача ОСОБА_2 Разом з тим, ст. 1166 ЦК України має загальний характер відносно 1187 ЦК України, а законодавець стосовно спеціального випадку (ст. 1187 ЦК України) включив в ЦК України норму, яка окремо встановлює відповідальність за завдану шкоду особою, що застрахувала свою відповідальність. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Пунктом 9.2 ст. 9 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, що становить 25500 гривень на одного потерпілого.
Відповідачка не заперечувала проти свого обов’язку відшкодувати франшизу позивачці, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу, проте остання таких позовних вимог не заявляла, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що вказаний позивачкою та визначений результатом автотоварознавчого дослідження розмір матеріальної шкоди не перевищує ліміт відповідальності у 25500 гривень, навіть з урахуванням максимального можливого розміру франшизи у 2% від суми ліміту відповідальності, що передбачено п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що НАСК „Оранта” були передані позивачці грошові кошти у розмірі 4905 грн. 88 коп., які складають різницю між ринковою вартості автомобіля позивачки, що є рівною завданою внаслідок ДТП шкоди та фактичною залишковою вартістю пошкодженого транспортного засобу (а.с. 13, 21). При цьому суд виходить з загальновідомого визнання співвідношення збитку та шкоди, де під збитком розуміється економічне вираження завданої шкоди.
Відповідно до вимог п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Після виходу з нарадчої кімнати та поновлення слухання по суті позивачка підтвердила свій намір використовувати свій автомобіль та здійснити його ремонт, та відмовилася передавати його відповідачки та/або страхової компанії, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу. Від проведення експертного дослідження залишків транспортного засобу та визначення ринкової вартості відмовилась, що також зафіксовано технічними засобами фіксації процесу. Відповідно за такої ситуації стягнення будь-яких грошових сум з будь-кого з відповідачів за умови залишення транспортного засобу у позивачки призводе до виникнення зобов’язання з безпідставного збагачення та порушення загальних засад цивільного законодавства, зокрема справедливості та добросовісності. За наведених умов та встановлених обставин суд вважає виконаними умови ст.ст. 10-11 ЦПК України, а тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Суд роз’яснює позивачці, що оскільки пошкоджений транспортний засіб знаходився в тривалій експлуатації, то встановлення навіть іншої ринкової ціни, на момент його пошкодження з врахуванням ліміту відповідальності страхової компанії, не позбавляє її права на пред’явлення позову до страхової компанії про стягнення різниці між вартістю автомобіля та ліміту відповідальності, проте отримати повну компенсацію в грошовому еквіваленті завданих збитків, яка рівна залишковій вартості не пошкодженого автомобіля, позивач може тільки за умови вирішення питання про фактичну та юридичну долю залишків автомобіля (передача його особі, яка сплачує повну ринкову вартість).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 16, 20, 22, 1166, 1187, 1194 ЦК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” ст.ст. 4, 10, 11, 79, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ВАТ НАСК „Оранта” про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк зі дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК