Справа №2-36/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2010 року Калінінський районний суд м.Горлівка Донецької області у складі: головуючого судді        Дундар І.О.

при секретарі           Бушніной В.М.

за участю позивача    ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача                  ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в місті Горлівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільно набутого майна, -

                                                        ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2009 року позивач звернулася до суду з даною заявою, посилаючись на те, що перебуває у шлюбі з відповідачем з 5 серпня 1995 року. З травня 2009 року шлюбні стосунки припинено. В період шлюбу було придбано наступне майно – автомобіль НОМЕР_1 та квартира АДРЕСА_1, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Просила визнати за нею право власності на 1/ частину автомобіля та квартири.

В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги і просила визнати за нею право власності на всю квартиру, враховуючи інтереси дітей, а відповідачу залишити гроші від продажу автомобіля в сумі 86690 гривень. Суду пояснила, що вона була поручителем в банківському договорі про взяття кредиту для придбання автомобіля. Протягом спільного життя відповідач витрачав гроші виключно на себе, вона була вимушена на свою заробітну плату утримувати себе і дітей. В подальшому він вигнав її разом з дітьми з квартири і вона була вимушена це питання вирішувати через суд.

Представник позивача підтримав заявлені вимоги на підставах, викладених у позові. Просив задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Суду пояснив, що він утримував власну родину і не відмовляється в подальшому сплачувати аліменти, коли вони будуть стягнути. Він згоден з тим, що було визнано за позивачем право власності на 1/2 частину квартири. В той же час він не визнає позовні вимоги стосовно автомобіля, оскільки  перший внесок за даний автомобіль, він зробив, коли продав автомобіль ДЕУ – Ланос, на який йому гроші дав батько. Спірний автомобіль він придбав для родини. Другу частину коштів він вніс, коли оформив кредит в банку. Коли позивач звернулася до суду з приводу розірвання шлюбу, він взяв гроші в борг, щоб погасити кредит, після чого продав автомобіль і повернув борг. Вартість автомобіля вказана позивачем, мала місце в 2008 році. Зараз ця сума інша.

Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, дав аналогічні пояснення.

Представник третьої особи – Горлівської міської ради, як органу опіки та піклування Смоліна І.М. суду пояснила, що при розподілі майна не можна зачіпати права дітей, підлягає розподілу все майно, яке було набуто за час шлюбу.

В судовому засіданні  були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що відповідач – це його син. За останні 5-6 років вони придбали двокімнатну квартиру, яку в подальшому обміняли на трикімнатну. Вони зробили там ремонт. Оплатити борги за комунальні послуги він допомагав синові. В 2005 році він дав сину гроші в сумі 41000 в 2005 році після того, як продав власний автомобіль. Позивача ніхто не виганяв з квартири. Вона пішла сама разом з дітьми. Після того, як вона повернулася – вона не пускає туди відповідача, навіть за власними речами.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що з вересня 2009 року позивач мешкала у нього на квартирі. В квітні 2010 року, коли вона поверталася до квартири, він допомагав їй перевозити речі і бачив , що в квартирі відсутні побутові прилади, які раніше там були.

Судом при розгляді справи були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як виходить зі свідоцтва про укладення шлюбу (арк..спр.8) з 5 серпня 1995 року по 15 жовтня 2009 року (арк..спр.162-163), сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.  

7 червня 2004 року було укладено договір міни квартир, за яким ОСОБА_3 став власником квартири АДРЕСА_1 в м.Горлівка (арк..спр.11-15).

В квартирі зареєстровані сторони та їх діти – ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк..спр.9).

25 вересня 2008 року між відповідачем та АКІБ «УкрСібБанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11397365000 на суму 11071,57 доларів США, в еквіваленті 53808,94 гривні (арк..спр.100-105), в якості забезпечення виконання зобов»язання укладено договір поруки з ОСОБА_1 (арк..спр.98-99) та передано в заставу автомобільНОМЕР_1. При цьому автомобіль було застраховано (арк..спр.94-97).

23 вересня 2008 року за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль НОМЕР_1 на підставі довідки-рахунку ДДР-506636 від 20 вересня 2008 року, кредит Донецька філія АКІБ УКрсіббанк» (арк..спр.10).

29 вересня 2009 року автомобіль знято з реєстрації для реалізації (арк..спр.50).

 Станом на 5 жовтня 2009 року за ОСОБА_3 не було зареєстровано жодного транспортного засобу (арк..спр.31).

Як виходить з розписки (арк..спр.33) 20 липня 2009 року відповідач взяв в борг 8500 доларів США у ОСОБА_11, який повернув 13 жовтня 2009 року (арк..спр.126).

20 липня 2009 року ОСОБА_3 погасив кредиторську заборгованість згідно кредитного договору №0000011397365 (арк.спр.32, 81-84).

Згідно зі ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільній сумісній власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання в тому числі) самостійного заробітку.

    Таким чином суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 в м.Горлівка є спільною сумісною власністю сторін.

На підставі ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч.1 ст.70 УПК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

    Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню – за позивачем належить визнати право власності на Ѕ частину спірної квартири.

    При цьому суд приходить до висновку, що не заслуговують на уваги пояснення позивача в частині обґрунтування її вимог щодо визнання права власності на всю квартири, оскільки згідно ч.2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї, ч.3 – за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

    Позивач у судовому засіданні не надав суду жодного доказу, окрім власних пояснень, в обґрунтування своїх посилань на те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї. Крім того, як виходить з пояснень обох сторін, аліменти на дітей взагалі ще не стягнути, тому не доречно казати про те, що їх розмір недостатній для забезпечення  фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.

    В частині позовних вимог щодо автомобіля.

    Як було достовірно встановлено в судовому засіданні на теперішній час автомобіль у сторін відсутній, його було продано.

    Позивач просила визнати за відповідачем право власності на грошові кошти від продажу автомобіля в сумі 86690 гривень.

    В той же час нею не надано суду жодного доказу того, що дані грошові кошти є в наявності.

    На підставі ч.4 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою; ч.5 -  присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

    Таким чином, відсутні правові підстави для присудження грошової компенсації замість частки в спільному майні.

    В судовому засіданні відповідач визнав той факт, що він реалізував автомобіль без згоди позивача, але тільки для того, щоб погасити заборгованість по кредиту.

    Відповідно до ч.2 п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого подружжя і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

     В даному випадку гроші від продажу автомобіля були витрачені на погашення кредиту, що підтверджується довідками (арк..спр.31, 82-84).

    При оформленні кредиту, було оформлено з позивачем договір поруки.

    Таким чином, погашення кредиторської заборгованості було зроблено також і в і інтересах позивача, який ніс відповідальність за погашення кредиту, тобто в інтересах сім»ї.

    Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для врахування вартості відчуженого майна – автомобіля, при поділі спільного майна подружжя і в задоволенні позовних вимог в частині визнання за відповідачем права власності на грошові кошти в сумі 86690 гривень належить відмовити.

Крім того, суд не приймає до уваги постанови (арк.спр.145, 148, 161-162 «а»), оскільки вони не стосуються предмета спору.

На підставі ст.ст.60, 61, 69-70, 72 СК України, керуючись ст..ст.6, 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільно набутого майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 квартири АДРЕСА_1 в м.Горлівка.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м.Горлівки протягом десяти днів з наступного дня після його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя