Справа № 444/2317/18                                Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/811/933/21                 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: ОСОБА_1 , її представника – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, про визнання незаконним і скасування рішення, визнання незаконним і скасування державного акту, зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у користуванні Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема, в межах с. Малехів Жовківського району Львівської області під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці від 17 км. + 200 м. до 20 км. + 544 м. для забезпечення функціонування залізничного транспорту в межах с. Малехів Жовківського району Львівської області. Право Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користування вищезазначеною земельною ділянкою визначено «Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги від км. 11+106 до км. 20+534 Нестеровський район Львівської області», розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році. Стверджує, що 20 січня 2017 року під час комісійного обстеження спірної земельної ділянки працівниками Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» виявлено, що на 20 км. + 405 м. – 20 км. + 420 м. перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 10 м. знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує земельну ділянку, незважаючи на те, що смуга відведення залізниці складає 20 м. Зазначає, що земельну ділянку площею 0.08 га ОСОБА_1 отримала відповідно до рішення Малехівської сільської ради народних депутатів від 22 червня 1995 року № 87 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд», на підставі якого їй було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії II-ЛВ № 006579 від 29 січня 1996 року. Вважає, що вищезазначене рішення Малехівської сільської ради та виданий державний акт на право власності на землю є незаконними та такими, що порушують права Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», оскільки землі під державними залізницями, в тому числі і землі смуг відведення залізниць, належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

З наведених підстав просить:

-визнати незаконним та скасувати рішення Малехівської сільської ради народних депутатів від 22 червня 1995 року № 87 в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд;

-визнати недійсним і скасувати Державний акт від 29 січня 1996 року серія II-ЛВ № 006579 на право приватної власності на земельну ділянку, яка була передана ОСОБА_1 у приватну власність на підставі рішення Малехівської сільської ради народних депутатів від 22 червня 1995 року № 87;

-зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради на 20 км. + 405 м. – 20 км. + 420 м. перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії;

-стягнути з відповідачів на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» судовий збір за розгляд цієї позовної заяви.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено.

Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки його доводам про те, що користування спірною земельною ділянкою Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» здійснює відповідно до «Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги від км. 11+106 до км. 20+534 Нестеровський район Львівської області», розробленого проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році. Зазначає, що п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності державної реєстрації за умови, що на момент виникнення прав чинним було законодавство, що не передбачає обов`язковою реєстрації таких прав, а на момент побудови залізничної колії у 1958 році та затвердження Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці у 1962 році реєстрація права на земельні ділянки законодавством не передбачалася. Вказує, що спірна земельна ділянка знаходиться в смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває у користуванні Акціонерного товариства «Українська залізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця», а наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки він визначений законом. Вважає, що суд неправомірно посилався на «Інструкцію про норми і порядок відведення земель для залізних доріг і використання смуги відведення», затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, якою встановлено обов`язковість оформлення державних актів на право користування землею та їх видачі землекористувачам, та заборонялося користуватися земельною ділянкою до видачі державного акту, оскільки така прийнята після отримання залізницею права користування спірною земельною ділянкою, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Звертає увагу, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін. є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають до залізничного полотна тому, що такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення та створення належних умов для безпеки руху і розвитку об`єктів залізничного транспорту. З наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Представником Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», начальником відділу підрозділу «Юридична служба» регіональної філії «Львівська залізниця» Копик О.І. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, мотивуючи його тим, що уповноважений представник перебуває у відпустці.

З огляду на те, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», маючи в штатному розписі такий підрозділ, як «Юридична служба», в штаті якого перебуває не один юрист, мала можливість забезпечити явку в судове засідання іншого представника, а відтак суд ухвалив розглядати справу у відсутності представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1  та її представника –  ОСОБА_2  щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», суд першої інстанції виходив з того, що станом на час прийняття рішення Малехівською сільською радою народних депутатів від 22 червня 1995 року № 87 спірна земельна ділянка не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, відтак, надаючи земельну ділянку у приватну власність відповідачу, Малехівська сільська рада діяла в межах наданих їх повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки права Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» жодним чином не порушені. 

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Малехівської сільської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області № 87 від 22 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок» передано у приватну власність безкоштовно земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд громадянам згідно списку, зазначеного в додатку.

З додатку № 1 до № рішення виконавчого комітету Малехівської сільської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області 87 від 22 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок» вбачається, що ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.08 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Малехівської сільської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області № 87 від 22 червня 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю серія II-ЛВ № 006579 від 29 січня 1996 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» покликається на те, що вищезазначені рішення та державний акт на землю є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки на підставі цих документів відповідачу передано у власність земельну ділянку, яка частково накладається на смуги відведення, які є землями залізничного транспорту та передані Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» в користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом «б» частини 4 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визнаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплюючими насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 23 Закону України «Про транспорт»). Ці норми закону кореспондуються з положеннями ст. 68 Земельного Кодексу України.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц.

Правовий аналіз ст. 68 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. 23 Закону України «Про транспорт» дає підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону.

Наведені вище положення законів та висновки судів не звільняють позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту.

Як на підтвердження своїх вимог, позивач покликався на «План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги від км. 11+106 до км. 20+534 Нестеровський район Львівської області», розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році.

Смуга відведення – це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв`язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо ( частина 6 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до СН 468-74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених Держбудом СРСР 19 грудня 1974 року.

Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під`їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуги відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520мм і 750 мм.

З долученого до матеріалів справи «Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги від км. 11+106 до км. 20+534 Нестеровський район Львівської області» вбачається, що даний план не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, що спростовує твердження позивача про те, що ширина смуги відведення становить 20 метрів, як і не містить даних, які достовірно свідчать про те, що смуга відведення, яка перебуває у Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» має перетин (накладення) із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 , загальна площа якої 0,08 га, площа перетину 0,0157 га, оскільки між смугою відведення та земельною ділянкою ОСОБА_1 проходить дорога загального користування, яка перебуває у комунальній власності Малехівської сільської ради.

Факт виявлення сітчастої огорожі, що огороджує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 встановлено актом обстеження земельної ділянки від 20 січня 2017 року, складеного комісією в складі головного інженера виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» Батюка В.Б., інженера-землевпорядника виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» ОСОБА_3 , старшого шляхового майстра виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» Скучинського С.О. (а.с. 15).

Однак, акт обстеження земельної ділянки від 20 січня 2017 року не можна вважати в силу ст.ст. 77, 79 ЦПК України належним та достовірним доказом, оскільки такий складений в односторонньому порядку без залучення власника земельної ділянки, представника територіальної громади та уповноваженого суб`єкта, якому законом надано право здійснювати державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, що ставить під сумнів законність обстеження вказаної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 189 ЗК України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року (в редакції чинній на момент складення акту від 20.01.2017 року), Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (далі Державна інспекція).

Таким чином позивачем не залучено до проведення обстеження, обмірів земель Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на ділянці «Рудно-Підбірці» в адміністративних межах с. Малехів Жовківського району Львівської області контролюючого органу та інших зацікавлених осіб.

Пунктами 1, 4 Положення про землі, надані транспорту, затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Вказане Положення діяло до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2020 року (справа № 466/1058/15ц, провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року (справа № 466/6682/14-ц, провадження № 61-1957св19).

Враховуючи наведене, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог, в тому числі, і з тих підстав, що з огляду на те, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» належним чином не оформлено права користування земельною ділянкою, не подано державний акт на право користування земельною ділянкою, оскільки наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Разом з тим невірні висновки суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Згідно із ч.1 ст. 116 ЗК громадяни та інші юридичні особи набувають право власності та права на користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК якщо житловий будинок, будівля або споруда розташовані на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Витягом з погосподарської книги № 2 за 1955-1957 роки Дублянської сільської ради, с. Малехів Брюховицького району Львівської області від 30.10.2018 року № 1756/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_1 відповідно до по господарського обліку 1955-1957 років обліковується 0,26 га землі, під будівлями – 0,01 га, під жилими – 0,01 га та житловий будинок 1928 року забудови.

Із свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР вбачається, що ОСОБА_4 надано дозвіл на перебудову житлового будинку АДРЕСА_1 на житловий будинок, який складається з трьох кімнат житловою площею 50,6 кв.м. видано рішенням виконкому Несторовської районної ради депутатів трудящих від 16 квітня 1970 року № 163.

Актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 28 січня 1980 року прийнято в експлуатацію будинковолодіння ОСОБА_4 , яке знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 та складається з трьох кімнат житловою площею 58 кв.м., загальною площею 137,50 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Дублянської міської ради нородних депутатів Нестеровського району Львівської області від 14 лютого 1980 року № 10 «Про призначення права власності на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 » затверджено акт про закінчення житлового будинку загальною площею 137,50 кв.м., житловою площею 58 кв.м., складений комісією 28 січня 1980 року.

Відповідно до договору дарування від 21 жовтня 1980 року ОСОБА_4 подарував своїй дочці, ОСОБА_1 1/2 частину будинку з подвірними спорудами, що знаходиться в м. Дубляни- Малехів Нестеровського району Львівської області житловою площею 58 кв.м.

Реєстраційним посвідченням Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації від 25 грудня 1980 року підтверджується, що ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 жовтня 1980 року.

Наказом Учгоспу «Дублянський» Львівського СГІ № 46 від 25 лютого 1980 року, закріплено за ОСОБА_1 присадибну ділянку площею 0,04 га біля дарованої їй половини житлового будинку.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5377568 від 10.11.2004 року підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 71).

Підставою виникнення права власності у ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 є свідоцтво про право на спадщину від 16 серпня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань О.Я., зареєстроване в реєстрі за № 1-2573.

Зі свідоцтва про право на спадщину від 16 серпня 2004 року, виданого державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань О.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1-2573 вбачається, що спадкове майно складається з 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 і в цілому складається з трьох кімнат житловою площею 58 кв.м., кухні, при будинку є сарай, гараж, вбиральня, навіс, що належав померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Жовківською державною нотаріальною конторою Львівської області 22 липня 1999 року.

З довідки Малехівської сільської ради від 05 листопада 2018 року № 1804/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0800 га сплачено земельний податок за період з 1997 року по 2017 рік, з 2017 року земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку як пенсіонер.

Згідно викопіювання з інвентаризаційної карти с. Малехів 1972 року спірна земельна ділянка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 .

Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів 1990р, 2008 року вказана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів та примикає до дороги по

АДРЕСА_1 перебуває на балансі сільської ради та обслуговується за її кошти, що підтверджується довідкою Малехівської сільської ради від 06.09.2018 року № 1148/02-13 (а.с. 89).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 ще до побудови залізної дороги в 1962 році, на час будівництва житлового будинку не відносилася до земель транспорту.

Крім того, при комісійному обстеженні спірної земельної ділянки позивач керувався технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га Державного територіально-галузевого підприємства «Львівська залізниця» в адміністративних межах с. Малехів Жовківського району Львівської області. Однак, позивачем додано до позовної заяви копії податкових декларацій з плати за землю, згідно яких Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» сплачено податок за земельну ділянку площею 14,2 га.

З наведеного вбачається, що різниця в площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача на території Малехівської сільської ради та земельної ділянки за користування якою сплачено податок становить близько 3-х га, відтак позивачем не надано доказів, які б підтверджували точну площу та конфігурацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», що унеможливлює встановлення факту накладання земельних ділянок.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,08 га, яка на даний час належить ОСОБА_1 , ще у 1950-х роках обліковувалася за господарським обліком як садибна ділянка, що значно раніше, ніж позивачу виділено в користування землі для обслуговування залізничного транспорту, а доказів того, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту, які виділені в користування позивачу, Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» не надано, відтак відсутні підстави вважати, що рішенням Малехівської сільської ради народних депутатів від 22 червня 1995 року № 87 в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд порушуються права позивача.

Враховуючи те, що позивачем без жодних на те правових підстав зроблено висновок про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, не надано належних та достовірних доказів про порушення права на землекористування, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Окрім цього, заявляючи позовну вимогу про усунення перешкод користування спірною земельною ділянкою, позивач застосував неефективний спосіб захисту свого права. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України є неефективними. З приводу зазначеного дано роз`яснення Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс/18.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача суду не надано, спірна земельна ділянка набута відповідачем правомірно, орган місцевого самоврядування в особі Малехівської сільської ради виділив у користування та закріпив за домогосподарством по АДРЕСА_1 спірну земельну ділянку ще до будівництва залізниці та передачі їй земель у 1962 році, позивачем не доведено факту перетину (накладення) земельних ділянок чи їх частин, не надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, яка саме ділянка відноситься до земель залізничного транспорту, де проходить її межа, чи порушена межа цієї ділянки відповідачем, зокрема, не подано висновків експерта чи спеціаліста, а клопотання про призначення експертизи судом, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявлялося.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що державна реєстрація права власності та користування земельними ділянками є похідною від набуття цього права, а тому відсутність у Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» документів на користування спірною земельною ділянкою не змінює її правового статусу, визначеного законом, не можуть братися до уваги, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» – залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 19.08.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.