ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1834/21 Справа № 192/399/21 Суддя у 1-й інстанції - Кітов О. В. Суддя у 2-й інстанції - Мудрецький Р. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 року                                                                м. Дніпро

       Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

       головуючого судді                        Мудрецького Р.В.,

       суддів                                        Кононенко О.М., Джерелейко О.Є.,

       за участю:

       секретаря — Смертіної Д.Ю.,

       прокурора — Дідікової А.О.,

       обвинуваченого — ОСОБА_1 ,

       потерпілої — ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021040570000066 від 21 лютого 2021 року, за апеляційною скаргою прокурора Правобережної окружної прокуратури Вовка Станіслава Володимировича на вирок Солонянського районного суду суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2021 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жданово Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

       Вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років обмеження волі, від відбування якого звільнено на підставі ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк 2 роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

       Окрім того, судом визначено долю речових доказів.

        ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за таких обставин.

       20 лютого 2021 року близько 20 год. 10 хв. ОСОБА_1 , знаходячись в по АДРЕСА_2 на ґрунті неприязнених відношень, у ході виниклої сварки, керуючись раптово виниклим умислом на спричинення легких тілесних ушкоджень, діючи умисно наніс один удар кухонним ножем котрий тримав у правій руці в область правої частини шиї потерпілої ОСОБА_2 , чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани бічної поверхні шиї праворуч з утворенням рубця, які по ступеню тяжкості відносяться до легкого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше як три тижні (21 день).

       В апеляційній скарзі прокурор просить вирок змінити, призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України із застосуванням положень ст. 69-1 КК України у виді 1 року 4 місяців обмеження волі, від відбування якого звільнити на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, встановивши іспитовий строк та поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

       Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор зазначає, що обвинувачений свою вину визнав та суд в якості обставин, що пом`якшують покарання, визнав його щире каяття. За цих умов, на переконання прокурора, суд мав призначити покарання із застосуванням положень ст. 69-1 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який апеляційну скаргу підтримав, обвинуваченого та захисника, які проти задоволення апеляційної скарги не заперечували, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Як вбачається з матеріалів провадження, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, а також кваліфікація його дій в апеляційній скарзі прокурором не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не виявлено.

Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з вимогами ст. 69-1 КК України, за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

       Таким чином, підставою для застосування ст. 69-1 КК України є встановлення трьох складових: 1) наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; 2) відсутності обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

       Виходячи з висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 30.06.2021, у справі № 682/3280/19, окрім встановлення обставин з`явлення із зізнанням, щирого каяття або активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, однією з обов`язкових умов для застосування положень ст. 69-1 КК України при призначенні покарання є встановлення факту відшкодування засудженим завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

       Як вбачається з оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання, судом враховано визнання останнім своєї вини, не встановлено обставин, що обтяжують покарання, а в якості таких, що його пом`якшують, визнано лише щире каяття.

       Надаючи оцінку наведеним обставин, колегія суддів вважає, що вони не є достатніми для призначення покарання, яке не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, оскільки застосування положень ст. 69-1 КК України передбачає обов`язкову наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, в тому числі добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, що не встановлено ані судом першої, ані судом апеляційної інстанцій.

       Під час апеляційного розгляду обвинуваченим не надано доказів відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Не підтверджено ці обставини і самою потерпілої. При цьому, під час апеляційного розгляду остання вказала на те, що така шкода була спричнена.

       З урахуванням наведеного, доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів розцінює як необґрунтовані, а вимоги про зміну вироку - такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.

       Керуючись ст.ст. 404, 407, 409 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу прокурора Правобережної окружної прокуратури Вовка Станіслава Володимировича залишити без задволення.

       Вирок Солонянського районного суду суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

Р.В. Мудрецький О.М. Кононенко О.Є. Джерелейко