Дата документу 17.08.2021 Справа № 333/2474/15-ц

ЗапорізькИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/2474/15 Головуючий у 1-й інстанції Ярошенко А.Г.

Пр. № 22-ц/807/2800/21Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду:

головуючого Кочеткової І.В.,

суддів Гончар М.С.,

Дашковської А.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Банк зазначав, що 20 лютого 2008 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 16-502-028И, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 292 000 грн. зі строком повернення до 20 лютого 2028 року та сплатою 17 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори поруки № 16-501-028И/1, № 16-502-028И, за умовами яких поручителі кожен окремо поручилися перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань як солідарні боржники.

У зв`язку з простроченням виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 09 лютого 2015 року на адресу позичальника та поручителів направлено вимоги №б/н про дострокове повернення кредиту та сплати процентів у тридцятиденний строк, які відповідачами залишені без виконання, у зв`язку з чим банк набув право на стягнення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором.

З огляду на викладене ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 16-502-028И від 20 лютого 2008 року, яка станом на 09 лютого 2015 року становила 312 528,35 грн, з яких: 180 620,24 грн заборгованість за редитом; 13 383,37 грн прострочена заборгованість за кредитом; 3 763,35 грн нараховані відсотки; 30 429,68 грн нараховані відсотки на прострочену заборгованість; 76 331,71 грн пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 11 березня 2014 року по 19 січня 2015 року.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором №16-502-028И від 20 лютого 2008 року у розмірі 312 528,35 грн. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2017 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2017 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Доводами апеляційної скарги є посилання ОСОБА_1 , на те, що судом не було досліджено підставу, на якій позивач мав право звернутися до суду з вимогами про дострокове стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. Так, договором чітко визначений порядок та умови, за настання яких, у ОСОБА_1 настає обов`язок дострокової плати кредитних ресурсів, а саме: пунктом 3.4 договору встановлено, що у випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги банку. Проте, відповідачі не отримували жодних вимог щодо дострокового повернення кредитних ресурсів. Також, ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги, заявлені до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є такими, що заявлені із пропуском строку позовної давності, оскільки відповідно до п. 5.1. договорів поруки порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя. З урахуванням розрахунків Банку, в яких зазначено, що період заборгованості починається з 11 березня 2014 року, та зверненням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до суду через 11 місяців вважає, що судом першої інстанції помилково було задоволено вимоги до інших відповідачів. Також, ОСОБА_1 просив апеляційний суд застосувати позовну давність до суми пені, встановлену ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку відповідальності боржника та кожного з поручителів окремо, на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором № 16-502-028И від

20 лютого 2008 року у розмірі: заборгованість по тілу кредиту - 200 786,94 грн., заборгованість по процентам за користування кредитними коштами -

34 193,03 грн. та пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у розмірі 56247,30 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеною постановою апеляційного суду, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 подали касаційні скарги.

Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційні скарги задоволено частково, постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року Верховний Суд зазначив, що при вирішенні вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та кожного з поручителів апеляційний суд належним чином не перевірив розмір заборгованості позичальника за кредитним договором та чи було змінено банком строк виконання основного зобов`язання; не з`ясував строк дії поруки та чи були пред`явлені позивачем вимоги до поручителів у межах шести місяців за кожним із періодичних платежів, передбачених графіком, а також щодо яких платежів порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася, а щодо яких вона діє.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що банк не дотримав передбачений договором порядок направлення позичальнику та поручителю вимог про дострокове погашення заборгованості, а тому у відповідачів не виник кореспондуючий обов`язок з повернення усієї суми кредиту.

Установивши, що строк виконання основного зобов`язання не настав, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про припинення зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договорами поруки.

Не погоджуючись із зазначеною постановою апеляційного суду, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року залучено правонаступника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» - товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанчи та Кредит» задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони не з`явилися.

Представник ТОВ «Олком-Лізинг», який отримав повістку про виклик у судове засідання 03 серпня 20921 року (т. 4 а.с.7) подав клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що із матеріалами справи він ознайомився напередодні судового засідання і йому необхідний додатковий час для підготовки та висловлення своєї позиції.

Відповідач ОСОБА_1 , який отримав повістку 30 липня 2021 року (т.4, а.с.3) подав клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на те, що він контактував із особою, яка захворіла на ковід та повинен бути на самоізоляції.

Відповідачі ОСОБА_3 , який отримав повістку 29 липня 2021 року (т.4, а.с.1) та ОСОБА_2 , яка отримала повістку 30 липня 2021 року (т.4, а.с.2), причини неявки до суду не повідомили.

Розглянувши клопотання адвоката Манзенка Р.А., який представляє інтереси ТОВ «Олком-Лізинг», та відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

За положенням ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 ст.2 ЦПК України на суд і учасників процесу покладено обов`язок керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

Згідно з ст.ст.2, 6, 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст.ст.13,44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві учасники справи розпоряджаються своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст.ст. 210, 368, 371 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження з особливостями, встановленими цією главою. (глава 1 розділ У). Суд першої інстанції має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Як відомо із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду першої інстанції у квітні 2015 року, справа неодноразово переглядалася судами різних інстанцій.

Із клопотанням про залучення до участі у розгляді справи як правонаступника Банку ТОВ «Олком-Лізинг» звернувся до Верховного Суду у листопаді 2011 року (т.3, а.с.218- 219).

Матеріали цивільної справи перебували у Верховному суді з січня 2020 року по червень 2021 року.

Повістку про виклик у засідання апеляційного суду представник ТОВ «Олком-Лізинг» отримав 03 серпня 2021 року (т.4, а.с.7).

Представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції здійснювали адвокати три адвокати: Кузнецова А.С. (т.1, а.с.66-67), Жовніренко І.В. (т.1, а.с.134-135), Самойленкол І.І. (т.2, а.с.4748), т.3, а.с.32).

Даних про розірвання ОСОБА_1 договорів із вказаними адвокатами матеріали справи не містять.

Особисто участі у судових засіданнях ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції ОСОБА_1 не приймав, хоча протягом розгляду справи неодноразово звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи, посилаючись на стан свого здоров`я (т.1, а.с.43), перебування на переговорах у банку (т.1, а.с.57), на стан свого здоров`я (т1, а.с.117), перебування за кордоном (т.1, а.с.192), стан слабкого здоров`я (т.1, а.с.227), перебуванням за межами міста (т.2, а.с.15), за станом слабкого здоров`я (т.2, а.с.8).

Із Верховного Суду в апеляційний суд цивільна справа надійшла 29 червня 2021 року.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що правонаступник позивача - ТОВ «Олком-Лізинг» мав достатньо часу для ознайомлення із матеріалами цивільної справи і підготовки своєї позиції по спору.

Відповідач, який в жодному судовому засіданні не приймав участі, уклавши договори про надання правової допомоги з трьома адвокатами, будучи добре обізнаним про час і місце розгляду справи, що перебуває в провадженні суду з квітня 2015 року, отримавши повістку про виклик до суду майже за три тижні до судового засідання, мав реальну можливість для забезпечення свого представництва у суді апеляційної інстанції.

Будь-яких нових доказів суду апеляційної інстанції сторонами не надано, клопотання про дослідження нових доказів сторони по справі не заявляли.

Зважаючи на те, що справа тривалий час знаходиться в провадженні суду, оскаржуване рішення двічі переглядалося в апеляційному і касаційному порядку, несвоєчасне ознайомлення представника правонаступника позивача із матеріалами справи і перебування відповідача на карантині не є підставою для відкладення судового засідання і подовження строків апеляційного розгляду справи.

На підставі 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини неявки сторін неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлено, що 20 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 16-502-028И, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 292 000,00 грн., строком до 20 лютого 2028 року зі сплатою 17 процентів річних за користування кредитом (т. 1 а.с. 12-14).

Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено, що кредитні ресурси, отримані позичальником за цим договором, використовуються за цільовим призначенням: для придбання житлового будинку.

Відповідно до пункту 3.2. кредитного договору, позичальник зобов`язався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 20 лютого 2028 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісяця, у термін з 01 по 10 число кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 1 216,67 грн., згідно графіка, що є додатком № 1 до цього договору.

За прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню із розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (п.6.3 договору).

20 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 16-501-028И/1, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 16-502-028И від 20 лютого 2008 року.

Того ж дня, між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 16-501-028И/2, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 16-502-028И від 20 лютого 2008 року.

Відповідно до наданого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 16-502-028И від 20 лютого 2008 року станом на 09 лютого 2015 року становить 312 528,35 грн., із яких: 180 620,24 грн. - заборгованість за кредитом, 13 383,37 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 3 763,35 грн. - нараховані відсотки, 429,68 грн. нараховані відсотки на прострочену заборгованість, 76 331,71 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, нарахована за період з 11 березня 2014 року по 19 січня 2015 року.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «...суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «...порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, п. 3.4 кредитного договору встановлено, що у випадку вимоги Банку про дострокове повернення Кредитних ресурсів та сплату процентів Позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення за цим Договором, тобто повернути отримані Кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання вимоги Банку. Банк може повідомляти Позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним Позичальнику за вказаною адресою.

Отже, кредитним договором передбачено порядок зміни строку виконання основного зобов`язання. Проте, судом першої інстанції ці обставини не досліджено, та не встановлено чи дотримався позивач цього порядку та чи виникло у зв`язку із цим у позичальника, а, відповідно, й у поручителів зобов`язання дострокового виконання кредитного договору.

В матеріалах справи відсутні докази виконання умов вказаного пункту договору кредитором та докази отримання вимоги позичальником ОСОБА_1 та про дострокове повернення кредиту та поручителями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 невиконання боржником своїх зобов`язань та сплати визначеної грошової суми.

Посилання позивача на те, що відповідачі були повідомлені про існуючу заборгованість за Кредитним договором, проте ніяк не відреагували, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки обов`язок повного погашення у відповідачів настає протягом десяти банківських днів саме з моменту отримання цієї вимоги, а не надсилання її Банком.

Суд критично оцінює вимоги, які були надіслані на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони датовані 09 лютим 2018 року, тобто через три роки після подання позовної заяви (т.1 а.с. 18, 19, 20). Крім того, зазначена в них сума заборгованості відповідає сумі заборгованості станом на 09 січня 2015 року.

Також, слід зазначити, що п. 3.4 право позивача пред`явити до відповідачів позов про стягнення загальної суми заборгованості за кредитним договором № 16-502-028И від 20 лютого 2008 року обумовлено дотриманням процедури направлення банком вимог про дострокове повернення усієї суми кредиту, а не заборгованості за визначений період.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, зміна строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором у передбаченому ним порядку не відбулася і строк виконання основного зобов`язання не змінений відповідно до умов кредитного договору. Тому позивач не набув права на дострокове повернення всієї суми кредиту, сплати процентів.

Такий висновок колегії суддів відповідає правовому висновку Верховного Суду України по справі № 6-438 цс 15 від 02 вересня 2015 року, № 6-2457цс16 від 02 листопада 2016року.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги погоджені сторонами договірні умови, зокрема, пункт 3.4 кредитного договору, у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не настало право вимоги дострокового погашення всієї суми кредиту.

Проте, за положенням ст.1050 ЦК України банк не позбавлений права вимагати стягнення із позичальника сум, строк погашення яких настав на час пред`явлення позову.

За розрахунками банку станом на 09 лютого 2015 року розмір простроченої заборгованості за щомісячними платежами становить 120 144,76 грн., із яких: за тілом кредиту 13 383, 37 грн., за відсотками - 30 429, 68 грн., за пенею, нарахованою з 11.03.2014 по 19.01.2015, - 76 331, 71 грн.

Розмір простроченої заборгованості за тілом кредиту і нарахованими відсотками в загальній сумі 43 813,05 грн. підлягає безумовному стягненню із позичальника на користь Банку.

Вирішуючи питання про стягнення неустойки, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку із порушенням позичальником умов кредитного договору, несплати щомісячних платежів, починаючи з березня 2014 року, Банком нараховано пеня за прострочення виконання договору за період з 11 березня 2014 по 19 січня 2015 року у розмірі 76 331, 71 грн.

Розмір нарахованої пені майже вдвічі перевищує суму поточної заборгованості за тілом кредиту і нарахованими відсотками.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Отже, стягнення з позичальника на користь Банку пені у розмірі, що майже удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 43 813,05 грн., що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

За таких обставин з позичальника на користь Банку підлягають стягненню прострочена заборгованість за щомісячними платежами станом на 09 лютого 2015 року у загальному розмірі 87 626, 10 грн. із яких: за тілом кредиту 13 383, 37 грн., за відсотками - 30 429, 68 грн., за пенею 43 813,05 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителів, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

За умовами кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути суму кредиту з відповідними процентами за користування кредитними коштами до

20 лютого 2028 року, сплачуючи її щомісячними платежами, відповідно до графіку, який є невід`ємною частиною кредитного договору.

Сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16.

Правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц, за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року та у постанові від 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Із розрахунку заборгованості, доданого банком до позовної заяви, відомо, що позичальник припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредиту з березня 2014 року, з відповідним позовом до суду Банк звернувся у квітні 2015 року, отже з урахуванням того, що банк пред`явив вимоги до поручителів більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 5 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних платежів щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, тобто щодо платежів, строк виконання яких настав до 10 жовтня 2014 року.

Зокрема, за щомісячними платежами на погашення тіла кредиту розмір заборгованості в межах дії поруки становить 6 083, 35 грн., за відсотками - 12 419,07грн., а всього 18 502,42 грн. Розмір заборгованості за пенею в межах дії поруки становить 32 275, 31 грн. З урахуванням правил частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки, що підлягає стягненню з поручителів, суд вважає необхідним зменшити до 18 502, 42 грн. Загальний розмір, що підлягає стягненню з поручителів на користь кредитора становить відповідно 37 004,84 грн.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову і стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитора простроченої заборгованості, розмір якої на 09 лютого 2015 року становить 87 626, 10 грн. із яких: за тілом кредиту 13 383, 37 грн., за відсотками - 30 429, 68 грн., за пенею 43 813,05 грн.; з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку відповідальності боржника та кожного з поручителів окремо підлягає стягненню заборгованість за щомісячними платежами, строк виконання яких настав з 10 жовтня 2014 року, по 09 лютого 2015 року у розмірі 37 004,84 грн., в тому числі за тілом кредиту 6 083, 35 грн., за відсотками - 12 419, 07 грн., за пенею 18 502, 42 грн.

В іншій частині вимоги банку підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року у цій справі скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», прострочену заборгованість за договором №16-502-028И від 20 лютого 2008 року, розмір якої станом на 09 лютого 2015 року становить 87 626, 10 грн. (вісімдесят сім тисяч шістсот двадцять шість гривень 10 коп.), із яких: за тілом кредиту 13 383, 37 грн., за відсотками - 30 429, 68 грн., за пенею 43 813,05 грн .

Стягнути з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку відповідальності боржника та кожного з поручителів окремо на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», прострочену заборгованість за договором №16-502-028И від 20 лютого 2008 року за щомісячними платежами, строк внесення яких настав з 10 жовтня 2014 року, яка станом на 09 лютого 2015 року становить 37 004,84 грн. (тридцять сім тисяч 4 гривні 84 коп.), із яких за тілом кредиту 6 083, 35 грн., за відсотками - 12 419, 07 грн., за пенею 18 502, 42 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: М.С. Гончар

А.В. Дашковська