Провадження № 11-кп/4820/8/21

Справа № 677/161/14-к Головуючий в 1-й інстанції Чорна Л.М.

Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України                                 Доповідач Федорова Н. О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2021 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Хмельницького апеляційного суду

в складі:        головуючої – судді Федорової Н.О.,

суддів – Ярмолюка О.І., Гринчука Р.С.,

секретаря – Купельської Н.П,

з участю:        прокурорів – Шістки О.О., Крупельницького О.Г.,

захисників – Гіппіуса О.Б., Стасишина А.Л., Вітязь О.П.,

обвинувачених – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

потерпілої – ОСОБА_3 ,

представника потерпілих – Німого С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2013 року № 12013240220000145 за обвинуваченням  ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, за апеляційними скаргами прокурора, захисника Шкодяка Володимира Івановича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на вирок Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2014 року, –

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старокостянтинів, Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, невійськовозобов`язаного,

виправдано за ч. 1 ст. 115 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, не працюючого, невійськовозобов`язаного,

виправдано за ч. 1 ст. 396 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Судові витрати в сумі 48 592 грн. 28 коп. віднесено на рахунок держави.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Питання стосовно речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

ОСОБА_1  та ОСОБА_2  обвинувачуються в тому, що вони 08.01.2011 року зустрівшись  в  м. Старокостянтинові протягом  дня  спільно вживали  алкогольні  напої  в  різних  місцях   міста.  Зокрема,  цього  ж  дня  в період  приблизно  з  19  до  24  години   ОСОБА_1  та   ОСОБА_2 вживали  спиртні  напої  в  барі  «Гамбрінус»,  що  розташований  в  м. Старокостянтинові  по  вул. Софіївській,  1 «а». Після  цього,   ОСОБА_1 і ОСОБА_2  вийшли  з  вказаного  бару  та  сіли  у  автомобіль  під керуванням  невстановленого слідством  водія.  

09.01.2011 року близько 01 години, рухаючись автомобілем вулицями м. Старокостянтинова,   ОСОБА_2  та   ОСОБА_1  вирішили  придбати цигарки,  для  чого   зупинились  на  проїзній  частині  дороги  біля торгівельного  кіоску  № 6,  розташованого  по  вул. Попова, 28,  що   в  м. Старокостянтинові.  В  цей  час   ОСОБА_1  побачив   ОСОБА_5 ,  яка йшла  в  його  напрямку  із  кіберспортивного  клубу  «Бункер»,  що розташований  по  вул. Софіївській, 2  у  м.Старокостянтинові. Остання рухалась  по   тротуарній  доріжці  зі  сторони  алеї  Хохтіф  до  місця  свого проживання,  яке  знаходиться  в   АДРЕСА_3 . Коли   ОСОБА_5  проходила  повз  автомобіль,   ОСОБА_1 запропонував  їй  проїхатися  з  ним  та   ОСОБА_2  на  автомобілі.  Після цього   ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2  та   ОСОБА_5  сіли  в  автомобіль  та поїхали  вулицями  м. Старокостянтинова.  Близько  02  години  вони  приїхали до  поля  колишнього  військового  радгоспу,  яке  розташоване  за  містом, поблизу  вул. Заїкіна  м. Старокостянтинова,  на  відстані   близько  700  метрів від   межі  міста.   ОСОБА_2 ,   ОСОБА_1  та   ОСОБА_5  вийшли  з автомобіля,  який  одразу  ж  поїхав  у  невідомому  напрямку.

ОСОБА_2  через  погане  самопочуття,  внаслідок  вживання надмірної кількості  алкоголю,  відійшов  у  сторону.

ОСОБА_1  розмовляв  з   ОСОБА_5 .  Під  час  розмови  між ОСОБА_1  та   ОСОБА_5  на  грунті  неприязних  відносин,  виникла сварка.

В ході даного конфлікту   ОСОБА_1 , перебуваючи  в стані алкогольного  сп`яніння,  усвідомлюючи  суспільно  небезпечний  характер своїх  дій  та  їх  тяжкі    наслідки,  маючи  значну  перевагу  у  фізичній  силі над  неповнолітньою   ОСОБА_5 ,  з  метою  вбивства,  умисно,  кистю правої  руки  схопив    потерпілу   ОСОБА_5  за  шию,    і  шляхом  її стиснення  із  прикладанням  значного  фізичного  зусилля,  перекрив  доступ повітря  до  життєво  важливих  органів  останньої  та  утримував ОСОБА_5 до  того  часу,  поки  вона  не  перестала   здійснювати  активні  дії,  після  чого положив  її  на  землю.  

Внаслідок вищевказаних  дій   ОСОБА_1 ,  потерпілій ОСОБА_5 спричинено  тілесні  ушкодження  у  вигляді  механічної  асфікції  шляхом стиснення  органів  шиї,  переломів  під`язикової  кістки-відкритого згинального перелому  зовнішньої  поверхні  правого  великого  ріжка,  крововиливи  в м`які тканини  шиї  в  проекції  під`язикової  кістки  справа  та попередньо-зовнішніх  поверхнях  в  проекції    щитовидного  хряща  зліва,   які  могли утворитися   одномоментно  від  примусового  здавлення  дистального  кінця правого  великого  ріжка  у  внутрішньому   напрямку, а  верхнього  кінця правого  малого  ріжка  у  зовнішньому  напрямку,  під  час    сторонньої, спрямованої  у  напрямку  ззовні-досередини  дії  на  праву  бокову  поверхню шиї   ОСОБА_5  та  відповідно  до  висновку   судово-медичного  експерта № 11  від  22.03.2011  року   мають  ознаки  тяжких  тілесних  ушкоджень,  які безпосередньо  перебувають  в  прямому  причинному  зв`язку  із  настанням смерті  потерпілої   ОСОБА_5 .   

В  подальшому,  після  вчинення  вбивства ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з метою  приховування  слідів   злочину  та  не  бажаючи  бути  викритим  у його  вчиненні,  попросив   ОСОБА_2 ,  який  на  момент  вчинення  даного злочину  знаходився  неподалік,  допомогти  йому  віднести  тіло   ОСОБА_5 у  глиб  незібраного  соняшникового  поля.  

ОСОБА_2  погодився  та,  взявши  труп  потерпілої  за  ноги,  а ОСОБА_1  попід  пахви  рук  ззаду,  перенесли  тіло   ОСОБА_5  у глиб  вказаного  поля,  де   ОСОБА_1  дістав  з  кишені  одягу  потерпілої належний  їй  мобільний  телефон  «Samsung gts  3010»  та,  вимкнувши  його, покинули  місце  події.  

Також ОСОБА_2 , достовірно  знаючи  про  те,  що   ОСОБА_1 вчинив  умисне  вбивство   ОСОБА_5 ,  а  також  про обставини  вчинення даного  злочину  та  місце  залишення  трупа  потерпілої,  умисно  нікому  про це  не  повідомляв,  не  бажаючи,  щоб  сам  факт  злочину  і  особа,  яка  його вчинила,  стали  відомі  правоохоронним  органам.    

15.01.2011 року біля 16 години труп ОСОБА_5 виявлено жителем м. Старокостянтинів ОСОБА_6 .

Непогоджуючись з виправданням обвинувачених, потерпілі та прокурор, а адвокат Галецького О.А. - з підставою виправдання, подали апеляційні скарги.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просили виправдувальний вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким   ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі; ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі; пред`явлені ними цивільні позови до обвинувачених задовольнити у повному обсязі.

Вважають вирок незаконним через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема, висновки суду першої інстанції зводяться до того, що зізнавальні показання обвинувачених, які були здобуті відповідно до положень КПК України в редакції 1960 року, не підтверджуються сукупністю доказів, що є в справі, як того вимагає ч. 2 ст. 74 вказаного Кодексу.

Натомість, на їх думку, винуватість обвинувачених підтверджується сукупністю зібраних доказів.

Так, свої зізнавальні показання останні підтвердили під час слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події. Однак суд, в порушення вимог ст. 85 КПК, визнав ці докази неналежними, маючи на увазі їх недопустимість. Разом з тим, підстави визнавати їх, в тому числі недопустимими, відсутні, оскільки слідча дія була проведена відповідно до вимог ст. 194 КПК України в редакції 1960 року, зокрема за обстановки та умов, в яких ці події відбувались в дійсності. Натомість, свідок ОСОБА_7 , який був понятим, у суді підтвердив, що ОСОБА_1 сам показував куди необхідно їхати, де зупинитись, а в подальшому самостійно показував та розказував всі обставини вбивства.

Що стосується розбіжностей, виявлених під час відтворення обстановки та обставин події з обома обвинуваченими, то дані вказаної слідчої дії з ОСОБА_2 суду слід було взяти до уваги лише в частині, що не суперечать показанням ОСОБА_1 .

Окрім того, у своєму вироку суд не навів мотивів відхилення висновку медико-криміналістичної експертизи № 56-мк від 1 серпня 2013 року, відповідно до якої механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілої повністю відповідає способу утримання та механізму стиснення її шиї спереду однією рукою сторонньою особою, на що вказав ОСОБА_1 під час відтворення обстановки та обставин події.

Також вони не згідні з висновком суду про те, що висновок експертизи волокон та волокнистих матеріалів № 359 від 5 травня 2011 року є недостатнім доказом винуватості ОСОБА_1 , оскільки хоч експерт і роз`яснив, що даний вид експертиз не може давати точної відповіді стосовно того, чи дійсно волокна, виявлені на куртці обвинуваченого, належать до речей, в яких була одягнена потерпіла, однак при проведенні експертизи ідентифікація волокон була проведена за всіма можливими ознаками та існуючими методиками.

Що стосується зізнавальних показань обвинувачених, то вважають, що такі були отримані без будь-якого примусу, оскільки відповідно до висновків судово-психологічних експертиз від 7 липня 2013 року та від 18 червня 2013 року відповідно в поведінці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявні психологічні особливості, властиві для самостійного відтворення ними подій.

Окрім того, ОСОБА_1 під час його допиту як обвинуваченого 24 червня 2011 року усунув всі розбіжності щодо перебування ОСОБА_2 на місці події, підтвердивши це.

Інші розбіжності, на думку апелянтів, є несуттєвими та не спростовують винуватості обвинувачених.

Вважають, що показання обвинувачених про перебування їх в певних місцях в день вбивства потерпілої спростовуються даними листа ПрАТ «Київстар» від 22 квітня 2014 року, відповідно до якого останні, здійснюючи дзвінки по Україні, цього дня не могли перебувати у вказаних ними місцях, чому суд першої інстанції належної оцінки не дав. Зокрема, надавав перевагу показам свідка ОСОБА_8 , який показав, що одного натурального випробування для визначення роботи базових станцій недостатньо, потрібно провести ряд випробувань. Натомість, свідок ОСОБА_9 ствердив протилежне, вказавши, що дані, зазначені в листі ПрАТ «Київстар», відповідають дійсності. При цьому, суд також не дав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_10 , яка заперечила факт перебування ОСОБА_2 у день скоєння вбивства в неї вдома.

Отже, для спростування алібі обвинувачених достатньо того, що останні не перебували в тих місцях, про які зазначають.

Що стосується явок обвинувачених з повинною, то вважають, що незалежно від того, що така була забезпечена оперативними працівниками за вказівкою слідчого Старокостянтинівського РВ, вони були добровільними.

В апеляційній скарзі процесуальний керівник у кримінальному провадженні старший прокурор відділу прокуратури Хмельницької області Гунько О.Б. просив виправдувальний вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі; ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На думку прокурора, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В основу виправдувального вироку суд першої інстанції поклав показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про застосування до них недозволених методів слідства, в результаті чого вони обмовили себе, однак це не знайшло свого підтвердження в ході проведення прокуратурою відповідних перевірок.

У вироку не зазначено показань потерпілих, ряду свідків, яким не дана належна правова оцінка, хоча вони підтверджують вину обвинувачених.

Судом не дана оцінка доказам, зібраним в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, де обвинувачені визнавали свою вину.

Згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочини, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп`яніння, а тому суд першої інстанції повинен був врахувати зазначені обставини, критично віднестись до розбіжностей в показаннях обвинувачених про те, як вони провели час у ніч з 08 на 09 січня 2011 року, як зустрілись з   ОСОБА_5 , як і куди їхали з нею, як її було позбавлено життя, як вони приховували злочин.

Захисник обвинуваченого  ОСОБА_1  - Шкодяк В.І. в апеляційній скарзі просив вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку з неправильністю мотивів та підставою виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 визнати невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України. Кримінальне провадження відносно них закрити з підстав, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутністю складу кримінального правопорушення в їх діях. Виділити із матеріалів кримінального провадження   № 12013240220000145 матеріали за фактом вбивства ОСОБА_5 в окреме провадження та скерувати ці матеріали прокурору для організації розслідування.

В процесі розгляду кримінального провадження у суді не встановлено жодного доказу прямого чи непрямого на підтвердження винуватості обвинувачених, в тому числі, який би підтверджував, що в час та місці, які зазначені в обвинувальному акті, обвинувачені та потерпіла перетинались, що повністю спростовує версію слідства та встановлює відсутність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочину.

Справа в судах переглядалась неодноразово.

Зокрема, постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2012 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України та ОСОБА_11 за ч.1 ст. 396 КК України була повернута прокурору для організації додаткового розслідування з підстав однобічності і неповноти досудового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня 2014 року виправдувальний вирок Красилівсього районного суду від 23 червня 2014 року залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора, потерпілих, захисника Шкодяка В.І. – без задоволення (Т. 21, а.п. 207-218).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня 2014 року скасована, призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, - через постановлення оскарженої ухвали колегією суддів, у складі якої брав участь слідчий суддя Шершун В.В. (Т. 21, а.п. 282, 23).

Ухвалою Апеляційного суду Хмельнцької області від 4 листопада 2016 року виправдувальний вирок Красилівсього районного суду від 23 червня 2014 року залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора, потерпілих, захисника Шкодяка В.І. – без задоволення (Т. 22, а.п. 235-243).

Постановою Верховного Суду від 17 травня 2018 року ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 4 листопада 2016 року скасована, призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції з підстав неналежного зазначення мотивів, з яких апеляційні скарги визнанні необґрунтованими; ненадання оцінки показанням свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 ; відсутності свого висновку щодо допустимості та належності доказів у справі, в тому числі, не зазначення про неправильність висновку місцевого суду про неналежність протоколів відтворення обстановки та обставин події; не спростування тверджень про те, що всі надані стороною обвинувачення докази, у тому числі, вказані в апеляційних скаргах, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального закону і у сукупності підтверджують винуватість обвинувачених.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисників, потерпілу ОСОБА_3 та її представника, прокурора, які підтримали кожен свої апеляційні скарги та заперечили проти апеляційних скарг своїх опонентів, провівши судове слідство, зокрема, дослідивши письмові докази, допитавши обвинувачених, потерпілу, свідків, експертів, перевіривши і обговоривши доводи апеляційних скарг, надавши обвинуваченому ОСОБА_1 останнє слово, йому та всім іншим сторонам кримінального провадження право виступу в судових дебатах, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги відхилити, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 421 КПК України погіршення становища обвинуваченого можливе виключно за умови, якщо з цих підстав подали апеляційну скаргу прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Частиною 3 ст. 409 КПК встановлено заборону скасування виправдувального вироку лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, а ст. 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Системний аналіз вказаних норм кримінального процесуального законодавства дозволяє зробити висновок, що вони мають в однаковій мірі застосовуватися як під час нового розгляду після скасування вироку за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, так і під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку. До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального Верховного Суду у своїй постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17).

Як вбачається з вищевикладеного, ухвали апеляційного суду, якими виправдувальний вирок залишався без змін, жодного разу не скасовувались з підстав необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаним вимогам закону вирок суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Висновки суду про недоведення вчинення обвинуваченими ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, ґрунтуються на підставі повного, об`єктивного, всебічного розгляду справи, оцінки всіх наявних у справі доказів.

Зокрема, як встановлено апеляційним судом, 15 січня 2011 року біля 16 год. 15 хв. на території соняшникового поля, що біля вул. Заїкіна м. Старокостянтинів Хмельницької області, свідком ОСОБА_6 під час випасу коней було виявлено труп ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з тілесними ушкодженнями у вигляду слідів удушення на шиї (механічної асфіксії) (Т.1, а.п. 73,74).

У зв`язку з цим, за вказаним фактом слідчим СВ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Ладанським Ю.В. 16 січня 2011 року була винесена постанова про порушення кримінальної справи (Т.1, а.п. 1).

Все подальше досудове розслідування здійснювалось у порядку, передбаченому КПК України в редакції 1960 року, оскільки КПК України, прийнятий 13 квітня 2012 року, набув чинності 20 листопада 2012 року.

Відповідно ж до п. 8 Перехідних положень КПК України, діючого на даний час, допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

6 квітня 2011 року о 16 год. 08 хв. слідчим Ладанським Ю.В. із застосуванням відеозапису був допитаний в якості свідка ОСОБА_2 , який зізнався, що йому відомі всі обставини вбивства ОСОБА_5 та розповів, що його скоїв ОСОБА_1 , а він йому допоміг віднести її тіло вглиб соняшникового поля (Т.1, а.п.26-31).

Цього ж дня у свідка ОСОБА_2 був вилучений мобільний телефон (Т.8, а.п. 32).

О 00 год. 35 хв. 7 квітня 2011 року ОСОБА_2  був офіційно затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, зокрема за скоєння крадіжки 31.01.2011 року в м.Хмельницькому з токарного цеху зварювального апарату (т.8, а.п. 182-185).

Після цього слідчий СВ ХМВ УМВС України в Хмельницькій області Землинський М.О. направив кримінальну справу щодо крадіжки прокурору Старокостянтинівського району за підслідністю, а слідчий СВ СУ УМВС України в Хмельницькій області Ладанський Ю.В. прийняв її до свого провадження та приступив до проведення досудового розслідування

7 квітня 2011 року слідчим Ладанським Ю.В. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, з якою останній ознайомився о 13 год. (Т. 8, а.п. 62, 63).

8 квітня 2011 року об 11 год. 30 хв. ОСОБА_2 звернувся до слідчого Ладанського Ю.В. з явкою з повинною (Т.8, а.п. 194).

6 квітня 2011 року о 19 год. 22 хв. слідчим Ладанським Ю.В. в якості свідка був допитаний ОСОБА_1 , який повідомив, що нічого з приводу вбивства ОСОБА_5 не знає, про таку вперше чує, ніколи її не бачив. Допит закінчився о 20 год. 58 хв. (Т. 8, а.п. 34-36).

6 квітня 2011 року слідчим Ладанським Ю.В. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яку вручено останньому 7 квітня 2011 року о 00 год. 05 хв. (Т. 8, а.п. 44,45).

7 квітня 2011 року о 00 год. 25 хв. ОСОБА_1 був підданий особистому обшуку, в нього був вилучений мобільний телефон (Т. 8, а.п. 50).

О 00 год. 20 хв. 7 квітня 2011 року ОСОБА_1  був офіційно  затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (Т. 8, а.п. 47-49).

О 1 год. 10 хв. 7 квітня 2011 року ОСОБА_1 був допитаний як підозрюваний, після чого зранку цього ж дня о 9 год. 50 хв. написав явку з повинною (Т. 8, а.п. 57-60).

Лише після всіх вищевказаних подій, 7 квітня 2011 року підозрюваному ОСОБА_1 та підозрюваному ОСОБА_2 були призначені захисники Сослюк М.О. та Карадон І.Х. відповідно, які в подальшому вже брали участь у слідчих діях за участі обвинувачених (Т. 8, а.п. 65, 73).

Натомість, ОСОБА_1 , як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суд, вину у навмисному вбивсті ОСОБА_5 не визнав. Показав, що потерпілу не знав, був знайомий лише з її братом. Всередині лютого 2011 року та на початку березня 2011 року його викликали до Старокостянтинівського райвідділу міліції, де показували світлину загиблої, але він її не впізнав, бо з нею знайомий не був.

6 квітня 2011 року приблизно о 15 год. йому зателефонували міліціонери та попросили підійти до райвідділу міліції. Коли прийшов, його посадили до автомобіля, де знаходились ще троє незнайомих чоловіків. Вони наділи йому на руки кайданки, на голову - темну шапку і вивезли в поле за межі м. Старокостянтинова. На полі його били, на пальці рук і ніг надягали клеми і по них пропускали струм, від чого він відчував сильний фізичний біль. Також, йому погрожували словесно, чим змусили визнати себе винним у вчиненні вбивства ОСОБА_5 . Після цього привезли назад до міліції, допитали без адвоката та відібрали явку з повинною. Кайданки знімали, коли вівся відеозапис. Адвоката призначили лише на наступний день 7 квітня 2011 року.

Під час очної ставки з ОСОБА_2 , відтворення обстановки і обставин події також змушений був надавати неправдиві показання, оскільки боявся за своє життя. З цієї ж причини його зізнавальні показання суттєво відрізняються від зізнавальних показань ОСОБА_2 . Що стосується відтворення, то він взагалі не мав уяви як показати те місце, де знайшли тіло потерпілої, оскільки не знав де воно знаходиться. Тому працівники поліції вибрали таке на власний розсуд – трав`яне поле біля дороги, куди його і привезли. Під час даної слідчої дії розповідав все те, що написав в явці з повинною після фізичного примусу та психологічного тиску.

У судовому засіданні суду першої інстанції та в апеляційному суді ОСОБА_2 своєї винуватості у заздалегідь необіцяному приховуванні вбивства ОСОБА_5 не визнав та показав, що у барі «Гамбрінус», дійсно, відпочивав з ОСОБА_1 , але це було у грудні 2010 року, а не у січні 2011 року. Участі у приховуванні злочину не брав. Попередні зізнавальні показання дав після фізичного примусу та психологічного тиску.

Показав, що 6 квітня 2011 року займався по господарству у себе вдома в с. Коржівка Старокостянтинівського району. Біля 11 год. до будинку під`їхав автомобіль та працівники міліції попросили до нього сісти. Коли сів до автомобіля, то на голову надягнули темну шапку, а на руки - кайданки і кудись повезли. По дорозі били по голові пластмасовою пляшкою з водою. Зупинились на якомусь полі, вийшли з машини. Після цього його вдарили в груди, від чого він впав. Продовжили бити ногами по тулубу, а через деякий час до мізинців на ногах одягнути дріт та підключили до нього електричний струм, від чого він відчував жахливий фізичний біль. Це тривало близько однієї години. Під час катувань працівники міліції змушували його зізнатись в тому, що вони з ОСОБА_1 вбили ОСОБА_5 . Після цього ще змусили випити горілки. Коли приїхали до відділу поліції він розповів слідчому все, що йому наказали говорити працівники поліції, коли катували. Під час відтворення також змушений був розповідати та показувати обставини, про які йому розповіли працівники поліції, оскільки боявся за своє життя.

З урахуванням вищевказаних показань обвинувачених та ретельно досліджених матеріалів даного кримінального провадження, апеляційний суд прийшов до висновку, що явки з повинною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх перші допити без захисників, в тому числі протоколи їх допиту в якості підозрюваних та обвинувачених із захисиками, за умов, яким чином і коли вони були отримані, неможливо визнати допустимими доказами та покласти їх в основу обвинувачення.

Зокрема, ОСОБА_1 будучи фактично затриманий близько 15 год. 6 квітня 2011 року, а ОСОБА_2 цього ж дня об 11 год., постійно перебували під контролем держави аж до написання явок з повинною 7 квітня 2011 року та 8 квітня 2011 року відповідно, чого сторона обвинувачення не спростувала. Натомість, не спромігся прокурор пояснити та довести відповідними доказами, яким же чином та за чиїм запрошенням обвинуваченні опинились у Старокостянтинівському відділі міліції 6 квітня 2011 року, з урахуванням в тому числі і того, що в Журналі обліку відвідувачів за 6 квітня 2011 року обвинуваченні не значаться.

Не спромігся прокурор пояснити чому обвинуваченого ОСОБА_2 , фактично затриманого за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, об 11 год. 6 квітня 2011 року, офіційно взяли під варту (затримали) о 00 год. 35 хв. 7 квітня 2011 року за підозрою у вчиненні зовсім іншого злочину - ч. 3 ст. 185 КК України.

Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_13 (слідчий) також не зміг пояснити яким чином та за чиїм запрошенням обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потрапили на допити до нього 6 квітня 2011 року і чому такі були проведенні без захисників, в тому числі чому офіційне затримання останніх відбулось більш як через 12 годин після фактичного затримання, а ОСОБА_2 ще й за підозрою у вчиненні зовсім іншого злочину.

Тому, в апеляційного суду немає сумнівів, що під час досудового розслідування було незворотньо порушені права обвинувачених на захист та можливість не свідчити проти себе.

Виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 цієї ж Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Воно має бути ретельним, а органи влади завжди мають добросовісно намагатися з`ясувати те, що сталося, та не покладатись на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих ст.ст. 27, 28 Конституції, є обов`язковим, що не було дотримано стороною обвинувачення під час кримінального провадження.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за заявою ОСОБА_1 на неправомірні дії працівників Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області, була здійснена перевірка Старокостянтинівською міжрайонною прокуратурою, тобто органом, який контролював та здійснював нагляд за досудовим слідством Старокостянтиніського РВ УМВС України в Хмельницькій області. Згідно її матеріалів, прокурором не встановлено хто і коли здійснив фактичне затримання та доставку ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до Старокостянтинівського РВ, хто утримував їх в цьому приміщенні до проведення допиту слідчим.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що така перевірка не може братись до уваги, оскільки окрім того, що виконана неповно, її проведення було неефективним, здійснено органом, який не міг бути об`єктивним та неупередженим – зацікавленим прокурором, отже така фактично була формальною.

Що стосується перевірки, проведеної в рамках кримінального провадження № 42020240000000016 від 29.12.2020 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, ініційованої фактично апеляційним судом під час розгляду даної справи, то як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 25.03.2021 року, остання ґрунтується не на перевірці показань обвинувачених щодо їх катування, а на письмових доказах, наявних в матеріалах справи, в тому числі на явках з повинною останніх та на даних висновків медичних експертиз від 06.04.2011 року, відповідно до яких у ОСОБА_1 виявлено лише тілесне ушкодження у вигляді садна на тильній поверхні лівої кисті в ділянці основи 3-го пальця, інших тілесних ушкоджень не виявлено.

Натомість, показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодним чином не перевірені. Зокрема, не допитана жодна особа, на яку вказує ОСОБА_1 як на ту, яка брала участь в його незаконному затриманні та катуванні: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та не встановлено інших осіб, імена яких він називав, та описав. Не допитано інших учасників його затримання та очевидців цієї події тощо.

Окрім того, слід констатувати, що незалежно від того, що така перевірка здійснена формально, встановити реальну картину подій квітня 2011 року станом на грудень 2020 – березень 2021 року було досить важко, оскільки були непоправно втрачені першоджерела, в тому числі можливі показання очевидців тих подій.

Що стосується проведених щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судово-медичних експертиз та додаткових експертиз від 07.04.2011 року та від 12.04.2011 року за № № 90, 102, 89, 101 відповідно до яких у ОСОБА_1 виявлено лише тілесне ушкодження у вигляді садна на тильній поверхні лівої кисті в ділянці основи 3-го пальця, інших тілесних ушкоджень не виявлено, а в ОСОБА_2 взагалі будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено, які прокурор надав на спростування тверджень затриманих про їх катування, то слід зазначити наступне (Т. 6, а.п. 25, 29, 32, 39).

Як вбачається з матеріалів справи, постанови про призначення зазначених експертиз слідчим Ладанським Ю.В. були винесені 6 квітня 2011 року, тобто ще до затримання обвинувачених (Т. 6, а.п. 22, 36). Будь-яких скарг на здоров`я останні не пред`являли, про що зазначено в описових частинах експертиз. На виконання постанов слідчого такі експертизи були проведенні цього ж дня – 06.04.2011 року у приміщенні Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області, тобто під контролем зацікавлених в її результатах осіб – працівників міліції. При цьому, постанова про призначення експертизи ОСОБА_2 обґрунтована співучастю у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Натомість, 7 квітня 2011 року його було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Вказане дає апеляційному суду всі підстави сумніватись у правильності судово-медичних експертиз, тобто в тому, що в них відображений дійсний стан здоров`я обвинувачених. А тому, вони жодним чином не можуть спростовувати показання обвинувачених щодо їх катування.

Що стосується висновків судово-медичних експертиз від 12 квітня 2011 року, то такі також правильно судом першої інстанції не взяті до уваги, оскільки незалежно від того, що вони виконанні після написання обвинуваченими явок з повинною, але знову під контролем органу досудового розслідування – в ІТТ Старокостянтинівського РВ.

Вказане експерт ОСОБА_16 підтвердив в апеляційному суді та не заперечив показань ОСОБА_1 , наданих апеляційному суду про те, що під час його огляду був присутній працівник поліції ОСОБА_17 . З показань же ОСОБА_1 саме даний працівник поліції застосовував до нього фізичне насильство на полі, коли його вивозили на машині 6 квітня 2011 року.

Натомість, ні експерт, ні слідчий Ладанський Ю.В., не змоги в суді пояснити підставу проведення таких експертиз, якщо жоден з обвинувачених не скаржився на здоров`я і з офіційними заявами про катування не звертались.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що зізнання обвинувачених на досудовому слідстві були обумовлені застосуванням насильства та погроз з боку органу досудового розслідування, зроблений на підставі всебічного аналізу усієї сукупності обставин і суд навів аргументовані мотиви свого рішення не приймати ці докази до уваги з підстав їх недопустимості.

Обставини затримання обвинувачених та першочергових слідчих дій свідчать про відсутність добровільності зізнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Станом на час розгляду справи апеляційним судом у законодавстві України, зокрема в КПК, відбулись зміни, які відповідають напрацьованим Європейським судом стандартам з прав людини. Відповідно до сучасних вимог кримінального процесуального законодавства в основу законного рішення мають бути покладені докази, які були безпосередньо сприйняті судом, враховано, що показання, отриманні від свідка, який в подальшому став обвинуваченим, є недопустимими, а також доктрину «плодів отруйного дерева», оскільки тільки тоді будуть дотримані права людини на справедливий суд.

Згідно до ж ч. 2 ст. 74 КПК України в редакції 1960 року, яку слід застосувати в даному випадку, визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

З урахуванням того, що суд не міг покласти в основу визнання обвинувачених винними їх зізнавальні показання та явки з повинною, отриманих під час досудового розслідування, з вищевказаних міркувань, він правильно перейшов до перевірки та надання оцінки іншим зібраним у справі доказам, які в свою чергу кожен окремо та в сукупності також не підтвердили винуватості обвинувачених у вчиненні ними злочинів.

Зокрема, даними протоколів огляду місця події від 15.01.2011 року та від 16.01.2011 року підтверджується лише те, що на території соняшникового поля на окраїні м. Старокостянтинів Хмельницької області неподалік вул. Заїкіна виявлено труп ОСОБА_5 . У подальшому, в приміщенні міжрайонного відділення СМЕ вилучено одяг потерпілої, в тому числі куртку.

Також сторона обвинувачення, в тому числі потерпілі у своїх апеляційних скаргах, як на доказ винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилається на дані протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_2 від 07.04.2011 року, проведеного із застосуванням відеозапису, в ході якого останній надав показання та відтворив відомі йому обставини вбивства ОСОБА_5 та на дані протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1 від 11.04.2011 року, проведеного із застосуванням відеозапису, в ході якого останній з виїздом на місце події надав показання та відтворив обставини вбивства ОСОБА_5 , вказавши на механізм, локалізацію та характер утворення тілесних ушкоджень.

Дослідивши зазначені докази в апеляційному суді, колегія суддів прийшла до того ж висновку, що й суд першої інстанції - вищевказані слідчі дії були проведені з порушенням вимог ст. 194 КПК України в редакції 1960 року, відповідно до якої відтворення обстановки та обставин події проводиться за обстановки та умов, в яких ці події відбувались в дійсності.

Зокрема, відтворення з ОСОБА_2 відбувалось на спортивному майданчику біля районного відділу міліції, а з ОСОБА_1 – на викошеному полі біля дороги, довільно вибраному працівниками міліції, оскільки жоден з обвинувачених не змогли показати де знаходилось те соняшникове поле, на якому виявлено труп потерпілої та на якому відбулось її вбивство.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що від показань, наданих під час вказаних слідчих дій обвинувачені у подальшому відмовились, з посиланням на те, що такі були ними надані після фізичного насильства та психічного примусу працівниками міліції, чого сторона обвинувачення в суді не спростувала. При цьому, іншими суб`єктивними та об`єктивними доказами, ретельно дослідженими як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, такі показання не підтвердились.

З урахування вказаного, протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_2 від 07.04.2011 року та протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1 від 11.04.2011 року слід визнати недопустими доказами, оскільки такі отримані з порушенням вимог ст. 194 КПК України в редакції 1960 року. До такого ж висновку прийшов і суд першої інстанції, однак помилково зазначив, що такі є неналежними доказами. Але така помилка не вплинула на законність ухваленого виправдувального вироку та не порушила права обвинувачених, а тому не може бути підставою для його зміни чи скасування.

Що стосується відеозаписів оперативно-технічних заходів, які легалізовані у встановленому законом порядку, досліджених апеляційним судом, згідно яких 08.04.2011 року після проведення очної ставки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були залишенні в приміщенні службового кабінету наодинці та розмовляли про особу водія та автомобіль, то такі також судом першої інстанції правильно не взяті до уваги через їх недопустимість, оскільки такі показання були фактично прихованими допитами, отриманими з істотним порушенням права на захист, без роз`яснення процесуальних прав, в тому числі права на захист від самовикриття, із порушенням конституційних прав людини без відповідного судового дозволу.

Відповідно до даних протоколу обшуку від 12.04.2011 року, проведеного за місцем проживання ОСОБА_1 , в нього було вилучено демісезонну чоловічу куртку зі шкіри чорного кольору, в якій за версією слідства, останній перебував під час вбивства ОСОБА_5 8-9 січня 2011 року.

Разом з тим, ОСОБА_1 апеляційному суду пояснив, що насправді дану куртку взимку 2011 року не носив взагалі, в тому числі 8-9 січня 2011 року її не одягав, оскільки куртка була стара, порвана, зі штучної шкіри, а тому для зими холодна.

Такі показання обвинуваченого не спростовані жодним доказом, наданим стороною обвинувачення, оскільки ні один свідок, допитаний судом, не підтвердив перебування ОСОБА_1 у вказаній шкіряній куртці 8-9 січня 2011 року. Не підтвердив вказаного і обвинувачений ОСОБА_2 , надаючи показання як в суді, так і під час досудового розслідування.

Об`єктивні ж докази, які б підтверджували перебування ОСОБА_1 у вилученій у нього куртці 8-9 січня 2011 року також матеріали справи не містять, що підтвердив прокурор у судовому засіданні апеляційного суду.

Натомість, показання ОСОБА_1 про старизну куртки та фактично її непридатність для використання узгоджуються з даними описової частини висновку експерта № 359 від 05.05.2011 року, з якого вбачається перебування куртки у забрудненому стані, з наявними потертостями та розірванням її в багатьох місцях, надпористість швів на ній тощо (Т. 6, а.п. 11-120).

Згідно з даними висновку вищевказаної експертизи № 359 від 05.05.2011 року волокон та волокнистих матеріалів, дослідженого апеляційним судом, на поверхні куртки ОСОБА_1 вилучено п`ятдесят шість волокон – нашарувань, в числі яких виявлено три волокна вовни сіро-синього кольору, які мають спільні родові ознаки, а також спільну групову ознаку – однакову хроматографічну рухливість барвників з відповідними волокнами, які входять до складу куртки ОСОБА_5 .

За результатами досліджень сукупності ідентифікаційних ознак можна зробити висновок, що порівнювані волокна, зазначені вище, мають спільну групову належність.

Однак, досліджена сукупність ідентифікаційних ознак, зважаючи на відсутність індивідуалізуючих ознак порівнюваних об`єктів, не може бути достатнім підґрунтям для категоричного висновку щодо походження зазначених волокон саме від куртки ОСОБА_5 (Т. 6, а.п. 11-120).

Допитаний апеляційним судом експерт ОСОБА_18 не зміг категорично ствердити належність виявлених на куртці ОСОБА_1 трьох волокон, волокнам, виявленим на одежі потерпілої ОСОБА_5 , роз`яснивши, що такі волокна не мали достатньої кількості індивідуалізованих ознак, він встановив лише їх однакову групову належність.

Незалежно від часу збирання доказів, в будь-якому випадку обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тому, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок вищевказаної експертизи та прийшов до висновку про недостатність даного доказу у сукупності з іншими для підтвердження винуватості обвинувачених.

На обґрунтування винуватості обвинувачених стороною обвинувачення також був наданий протокол пред`явлення фотознімків для впізнання від 14.04.2011 року, згідно з яким обвинувачений ОСОБА_2 в присутності захисника впізнав дівчину, яку ОСОБА_1 задушив на полі та вказав фотокартку № 3, на якій було зображену потерпілу. Разом з тим, як вбачається з вищевикладеного, такі показання ОСОБА_2 надавав під час досудового розслідування внаслідок застосування до нього незаконних методів слідства. Насправді ж, як останній показав у судовому засіданні, потерпілої раніше він не бачив і її не знав.

Окрім того, зазначений протокол сам по собі не може підтверджувати винуватості обвинувачених у вчиненні злочинів, оскільки прямо не вказує на них, як на таких, які його вчинили.

З цих же підстав судом першої інстанції правильно не взяті до уваги висновки судово-психологічних експертиз № 1517-13-32 від 11.04.2013 року, № 1521-13-32 від 20.05.2013 року, № 1520-13-32 від 18.06.2013 року, № 1519-13-32 від 18.06.2013 року, № 1518-13-32 від 02.07.2013 року, відповідно до яких у поведінці підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час їх допиту відсутні ознаки здійснення на них психологічного впливу осіб, які брали участь у проведені даних слідчих дій, їх показання викладаються самостійно, а під час відтворення обстановки та обставин події – наявні психологічні особливості, властиві для самостійного відтворення ними подій. Висновки таких експертиз самі по собі не підтверджують та не можуть підтверджувати винуватості обвинувачених у вчиненні злочинів, а сукупність зібраних доказів також це не доводить. Натомість, вони і не можуть собою замінити вимоги закону щодо дотримання прав обвинувачених під час їх затримання та допитів, які визнані судом недопустимими.

Крім того, такі докази є похідні та не мають самостійного значення, залежать від законності отримання тих показань обвинувачених, які були перевірені судом.

Дані щодо телефонних з`єднань, зокрема у роздруківках мобільного оператора «Київстар» абонентських номерів ОСОБА_5 НОМЕР_1 , ОСОБА_1 НОМЕР_2 , ОСОБА_2 НОМЕР_3 , згідно яких 8-9 січня 2011 року вони перебували на території м. Старокостянтинів, а при з`єднані ОСОБА_1 09.01.2011 року о 00:22:04 та абонентського номеру ОСОБА_5 09.01.2011 року о 01:20:48 обидва перебували в межах дії базових станцій мобільного зв`язку, які обслуговують територію м. Старокостянтинова в його західній частині, де розташоване соняшникове поле і де виявлено труп потерпілої, з урахуванням показань спеціалістів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , наданих суду, також, як правильно зазначив місцевий суд, викликають сумнів в їх достовірності.

Зокрема, ОСОБА_9 підтвердив, що натуральні випробування виконав одноразово. Спеціаліст ОСОБА_8 ствердив, що при одному натуральному випробуванні щодо визначення роботи базових станцій встановити точно з`єднання неможливо, оскільки для цього потрібно провести цілий ряд випробувань за таких же погодних, кліматичних, технічних умов, при яких були здійсненні дзвінки 9 січня 2011 року.

Отже, роздруківки носять вірогідний характер щодо можливості чи неможливості здійснити телефонні дзвінки з того чи іншого місця за допомогою тієї чи іншої базової станції.

Окрім того, перебування обвинувачених та потерпілої в межах дії однієї базової станції жодним чином не може підтверджувати скоєння ОСОБА_1 вбивства ОСОБА_5 та приховування даного злочину ОСОБА_2 .

Що стосується висновку судової медико-криміналістичної експертизи № 56-мк від 01.08.2013 року, відповідно до якої механізм утворення тілесних ушкоджень на шиї потерпілої (механічна асфіксія) повністю відповідає як способу утримання, так і механізму стиснення шиї потерпілої ОСОБА_5 , спереду однією рукою сторонньої особи, на який вказував ОСОБА_1 під час відтворення обставин та обстановки події 11.04.2011 року, то така також прямо не підтверджує того, що ОСОБА_1 , який свої показання під час вищевказаної слідчої дії давав внаслідок застосування незаконних методів слідства, скоїв вбивство потерпілої.

Допитана апеляційним судом свідок ОСОБА_10 , заперечивши перебування обвинуваченого ОСОБА_2 в неї у будинку 8-9 січня 2011 року, також не вказала на останнього як на особу, яка заздалегідь приховала вбивство ОСОБА_1 потерпілої ОСОБА_5 .

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_19 , які були понятими під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11.04.2011 року з ОСОБА_1 , підтвердили, що останній під час вказаної слідчої дії розповідав про обставини вбивства якоїсь дівчини. Разом з тим, коли його та інших учасників слідчої дії посадили до автомобіля, то ОСОБА_1 не зміг показати в якому напрямку їхати.

Протоколи відтворення обстановки та обставин події з обвинуваченими визнані апеляційним судом недопустимими доказами, такими які отриманні з порушенням вимог закону, внаслідок застосування до обвинувачених незаконних методів слідства, тому показання зазначених свідків також не можуть бути взяті до уваги, оскільки самі по собі не стверджують обставин вчинення кримінальних правопорушень.

Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_12 показав, що обвинуваченого ОСОБА_1 знає давно. 07.01.2011 року з останнім не спілкувався, оскільки перебував в селі. 8-9 січня 2011 року з ОСОБА_1 і не спілкувався, і не бачився, тому що коли йому зателефонував, той слухавки не взяв. Охарактеризував обвинуваченого як особу, яка завжди з пошаною відноситься до жінок.

Інші допитані апеляційним судом свідки, в тому числі ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , прямо не вказали на обвинувачених як на осіб, які скоїли вбивство ОСОБА_5 . Тому посилання прокурора на те, що показаннями свідків підтверджується винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними.

Досудове розслідування у справі на початкових його етапах проведене вкрай поверхнево. Важливі джерела інформації не опрацьовані, докази належним чином не зібрані, не були відібрані зразки протекторів шин, не встановлено автомобіль, не проведені імунологічні експертизи виявлених на місці події речей, в тому числі, пляшки з-під шампанського тощо. Повторне дослідження апеляційним судом всіх доказів у справі впродовж значного проміжку часу, зважаючи на давність події та необхідності встановлення місця проживання свідків, лише підтвердило ті висновки, до яких прийшов суд першої інстанції про недостатність доказів для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 115 КК України та ч.1 ст. 396 КК України відповідно.

З цих міркувань доводи захисника Шкодяка В.І. про необхідність виправдання ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу вищезазначеного злочину є необґрунтованими.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів прийшла до висновку про законність ухваленого місцевим судом виправдувального висновку, оскільки не встановлені достатні дані для доведення в суді винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в скоєнні інкримінованих ним злочинів і вичерпані можливості їх отримання.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Вирок Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора, захисника Шкодяка Володимира Івановича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуюча                                                                Н.О. Федорова

Судді                                                                        О.І. Ярмолюк

                                                                               Р.С. Гринчук